Розділ 199 — Сліди міфів (Часть 2).
Парагранум розглядав Обжерливість Скрижаль, коли розмовляв з Теодором. Ця річ вважалася справжнім скарбом навіть в Епоху міфів, а тому його поточна цінність страшно було навіть уявити.
Навіть Теодора, якого не цікавила алхімія, на короткий час привернув його смарагдовий блиск. Але це не тривало довго.
– ... Перша ціль досягається, дивлячись на Зумрудну Скрижаль, пробурмотів Парагранним нехарактерною для нього урочистим голосом.
Але питання для Теодора ще не булоясним.
Судячи з дій Парагранума, ключем до цього об'єкта і просторової діри в якій містилася Ізумрудна Скрижаль, очевидно був меч Азота. Але він передав йому такий важливий елемент як платежу? Навіть останній дурень не допустив би такої помилки; що й говорити про гримуар, чий інтелект набагато перевищував людський.
— Парагранум, я хотів би тебе запитати. - Дивлячись у очі параґрануму, жорстко вимовив Теодор.
Він був на 70% впевнений, а решта 30 відсотків навряд чи навіть сумнівами можна було назвати. Але він не міг запитати. Врешті-решт, легше мати з кимось справу, як зі своїм явним ворогом, ніж з тим, хто прикидається другом, хоч насправді таким не є.
Правда, домінування Парагранума в цих руїнах було абсолютним. Тому не дивно, що він діяв так, ніби вже знав про його спірне питання.
- Я вже знаю, про що піде мова. Що ж, питай, якщо хочеш.
"Значить, ніякої помилки тут все-таки не було"
Триста відсотків сумнівів зникли, і Теодор остаточно переконався у своєму припущенні.
- Тоді навіщо ти передав мені меч Азота? Це ж не просто ключ до отримання Ізомарної таблиці, так? Якщо Парацельс так любив цей кинджал, то він напевно здатний на куди більше. Я більш ніж впевнений, що в цих руїнах його можна використовувати ще кілька способів.
- Наприклад?
- Наприклад, контролювати Меркурія.
Цей задум був чистою водою спекуляцією. Теодор знав, що якщо Парагранум усе заперечуватиме, то на цьому все закінчиться. Хоч би як він був упевнений у своїй правоті, Тео не мав жодних доказів на цю гіпотезу.
У серці Тео сподівався, що Парагранум розісміється над його словами. Він не хотів мати нічого спільного з ворожим монстром, сила якого в цих руїнах була еквівалентна грандмету.
Тим не менш, Пара плескнула в долоні і вигукнула:
- Так! Як і очікувалося від власника Обжерства! У тебе голова на плечах.
- Ты...!
Теодор збирався розбиватися прокляттями, але все-таки зміг стримати себе в руках і знову запитав:
- Відповідай мені. Навіщо ти дав мені меч Азота?
- Ти його сам вибрав.
– Що...?
Саме так все і було. Коли Теодору дали два варіанти: меч Азота чи Дряної Філософського каменя, він сам зробив свій вибір. І навіть якщо Парагранум спеціально підбудував все так, Теодора в будь-якому випадку ніхто і ні до чого не змушував.
Пара подивилася на заручника мага і знову говорила:
- Філософський Камінь або меч Азота. У той момент я лише поважаю твою свободу волі. У результаті ти бився з Меркурієм. Життя - це постійні підйоми на нові вершини, а тому у мене не може бути компаньйона, який до цього не готовий.
Теодор нарешті зрозумів сенс того, що сталося.
– ... Ти перевіряв мене?
- У певному розумінні.
- А якби Меркурій мене вбив?
- На жаль, мені довелося б продовжувати самотужки. Після отримання контролю над лабораторією, меч Азота став для мене не таким вже й важливим.
Розум Тео важко сприймав логіку свого опонента. Яка б не здавалася людяною пара, вона все ще була гримуаром, а тому розглядати її дії з точки зору людських стандартів було просто фатално.
Хоч би як там було, він не мав жодних стосунків зі стародавнім гримуаром. Упевнившись, що Парагранум не збирається жити його зі світлом, Теодор зробив крок назад і змінив тему. А допомогла йому це зробити дещо в його руці.
- У тебе є що розповісти про цю книжку?
– А-а?
- Я про цю плиту.
Книга Феї була темно-матовою плитою, зроблена з невідомого матеріалу. Як і було обіцяно, вона перейшла в власність Теодора, але він зовсім не знав як її читати.
Парагранум із запізненням зрозумів, в чому полягає проблема і почухав голову.
- Ой, я зовсім забув, що в цій ері таке більше не практикується.
- То як мені її використовувати?
- Прикинься до будь-якої її частини і влий магічну силу. Для твого рівня... Так, думаю витрати мани як для заклинання 3-го Круга будуть цілком обґрунтовані.
Теодор зробив невизначений вираз обличчя і влив у Книгу Феї кількість магічної сили. У той же час від плити почали поширюватися тьмяне світло, яке зрештою сформувало щось на зразок літери. Це був дивний і таємничий символ, якого Теодор ніколи раніше не бачив.
А в наступний момент...
Вушах!
Раптом з плити заливалося світло. Ні, траєкторія його руху була занадто точною, а тому правилом було б сказати « минувся ». Промінь світла кинувся прямо в середину лоба Теодора. Цей спалах перевищував швидкість світла, і його не можна було ні уникнути, ані заблокувати.
- Перевірка рівня магічної сили користувача. Запуск.
Як і раніше, Теодор знову почув невідомий голос.
- Початок: сторінка 1. Кінець: сторінка 50. Надання користувачеві концепції світу духів і суті чотирьох елементів.
Знання походить з Епохи міфів, і Теодора проникли в мозок.
- Ух-ху!
Як тільки 50 сторінок знань були передані, на Теодора навалилася жахлива головний біль і змусив його схопитися за віскі. Правда, Тео був підготовлений і тому цього раптового притоку інформації було недостатньо, щоб він знепритомнів.
Тим не менш, це було в кілька разів сильніше, ніж все, що він відчував раніше. Подібні болі він відчував під час споживання великої кількості книжок за короткий проміжок часу, коли обчислювальні можливості його мозку досягали свого кінця.
Побачивши це, Пара розсміялася.
- Аха-ха-хо! Так, у власника Обжерства і справді все в порядку з мізками. Це так званий первинний символ. Така техніка використовувалася в Епоху міфів для стиснення сотень букв у одну єдину. Більшість людей не читає їх без ризику розтопити собі мізки.
- Так, і скільки символів в цій книзі? - Через біль у голові запитав Теодор, на що Пара відразу ж відповіла:
- Тридцять шість. У творця була звичка розміщувати по п'ятдесят сторінок у символі, так що в цілому книга складається з 1,800 сторінки.
– ... Наступного разу ти повинен попереджати мене про такі речі.
- Якщо тільки це піде тобі на користь.
... Парагранум не пообіцяв, що наступного разу він зробить щось інше.
Зрештою Теодор відвернув погляд, а Парагранум, вказавши на полицю, яка все ще була наполовину заповнена, оголосив:
- А тепер пропоную провести невелику інвентаризацію.
Раніше він обіцяв віддати йому все, за винятком Зумрудної таблиці і деяких матеріалів.
Отже, було проінвентаризовано 33 кілограми платини, 65 кілограмів золота і 300 фунтів інших цінних матеріалів, а також 182 пляшки різних зелень, починаючи від реставрованих, які закінчують опір до певних віршів. Також виявлено п'ять магічних рукописів 8-го кола і дванадцять чарівних сувоїв 7-ого Колоу, а також деякі особливі предмети, включаючи дві пляшки еліксиру та один філософський камінь.
Нарешті, залишився тільки стоячий в кутку голим. Коли Пара дивилась на лицаря у повному комплекті озброєння, вона раптово застигла на місці, після чого зробила дивний вираз обличчя, ніби її відвідала хороша ідея. І ще через мить гримуар повернувся до Теодора і зі блискучими очима запитав:
- Гей, можу я взяти цього голема?
- Він має якусь цінність?
- Не зовсім. Його его выветрилось. Проте, не так давно я зайнявся цілком гідним матеріалом, отже можна спробувати відновити його.
- Достойний матеріал? Що... Е-е!
Тео відразу закрив рот.
Це був Ллойд Поллан, ворог, якого піймали гримуаром. Парагранум планував використати його для своїх експериментів. Хоча він був ворогом, Теодор не міг йому співчувати. Тим не менш, Тео не збирався йти проти гримуара, а тому не став заперечувати.
Крім того, хіба це не через нього Теодору довелося битися з Меркурієм?
- Що ж, удачі. Сподіваюся, ще не пізно.
– Добре. Нарешті мені буде чим зайнятися у своїй вежі.
Парагранум не приховував своєї зловісної усмішки, коли дивився на вожді та големи. Незважаючи на те, що на складі зберігалися лише залишки, їх все одно було величезна кількість. Іншими словами, однієї-двох коробок для їх пересування тут явно не вистачало.
- І як ти збираєшся все це з собою забрати? А-а, напевно, ти скористаєшся просторовою кишенею?
— Немає потреби, — коротко відповів Теодор і простягнув вперед свою ліву руку. Це місце було безпечніше і просторніше, ніж просторуний кишені, а тому в його лівій долоні відразу ж відкрився вхід до Інвентарі. Коли старі люди чують приємний запах, то відразу вилізли на язик. Наказ Теодора теж не змусив себе чекати.
- Час поповнювати запаси.
Через тисячі років склад Парельсу був повністю спустошений.
***
Після збирання трофеїв Теодор повернувся до своєї кімнати. Пушине ліжко і книжки, які він приготував, зовсім не змінилися. Тільки один з них змушував його почуватися трохи незвично. Присутність Книги Феї в його інвентарі.
Замість того щоб сидіти на ліжку, Теодор зітхнув і пробурмотів:
– Ох... Голова досі болить. Обжерливість, хіба ти нічого не знав про цю плиту?
- Не думав, що для тебе це буде великим навантаженням.
- Тоді чому ти нічого не сказав... Ні, забудь про це. Ти ж гримуар. Вічно я про це забуваю.
Було безглуздо звинувачувати його в тому, що вже сталося, адже гримуари не любили за щось вибачатися. Навіть якщо гримуар допустився якоїсь помилки, наступного разу він просто ставав більш обережним і зосереджувався на своїх подальших діях.
- Висловлені символи? Що ж, це досить ефективно.
Кожен символ Книги Феї містив десятки сторінок інформації, які звичайно були для Теодора новими знаннями. Після « прийняття» одного з символів, розуміння цієї книги зросло до 2,7%. Іншими словами, він піднімав розуміння лише тим, що отримував інформацію.
Тео подумав, що « символи» які використовуються в цій книзі могли змінити всю концепцію навчання. Однак вони мали великий ризик для того, хто йшов цим шляхом.
- Твоя аргументація правильна.
- Що?
- Вилікуючі здібності людей з Епохи міфів набагато перевершують сучасних. Тому навчання з використанням "Іскравих символів" було набагато простіше. Однак з часом функції мозку погіршувалися, і « Іскрані символи» були заборонені.
- Час іде, але технології занепадають... Це жахливо.
Такий метод був досить болючим і часом трагічно виконаний.
Теодор подивився на плиту у своїй руці. Біль у голові все ще пульсував, але він міг ігнорувати його, якщо б як слід зосередився.
З огляду на те, що технологія отримання інформації була досить простою, він міг збільшити своє розуміння до максимуму вже наступного ранку. Тепер він міг лише вирішити: не перестаратися, чи зібрати волю в кулак і зазнати болю.
Деякий час він вагався, після чого влив магічну силу у плиту. Він не хотів зазнавати болю, але йому подобалося куди менше. Теодор був втягнений у гру Парагранума і не мав ні сил, ні можливостей чинити опір цьому.
Проте, незалежно від того, наскільки сильним був Парагранум, це не було виправданням його власної безсилля. Однак жодні виправдання не були відповідними для власника гримуара Семамі гріха.
Вжух!
Як і раніше, з'явився сліпучий промінь світла, і в голову Тео потекли нові знання.
Великий алхімік, Парацельс...
Теодор побачить його обличчя перш, ніж завтра зійде сонце.