Глава 189 — Непрохані гості (Часть 2).
Дзинь.
З різким металевим лязком какові замкнулися. Зловмисники з Остіна опустилися, а тому Пара вирішила дістати деякі хитрі пристосування. Це було щось на зразок каналів, які знеохочували руки від зап'ястої до ліктів. Матеріал, з якого вони були виготовлені, виглядав якось дивно, що явно свідчило про незвичайність цих очків.
- Адамантій?
- Ве-рно, - похмурим голосом підтвердила Пара догадку Теодора. Цей металевий виріб, схоже на непрозорий лід, був зроблений Парагранумом безпосередньо.
- Я створила їх спеціально для майстрів меча, але на полі бою протестувати їх так і не вдалося. Отже, ці кандали якийсь час пилилися на складі, так що тепер вони нарешті побачили світло.
– ... Я радий, що вони потрібні.
- Правда? Створювати такі речі також є частиною моїх обов'язків.
Можливо, в очах Парагранума цей предмет і був абсолютно непотрібним, але водночас він був до безглуздості потужним, оскільки мав здатність обезздривати майстра меча.
Завдяки своїм надлюдським фізичним здібностям і аурі майстри могли розірвати будь - які сталеві наручники. Якщо використовувати певну кількість аури, то це не витримає навантаження і магічні наручники. Навіть окуляри, які не можуть уникнути злочину, були б готові звільнитись від роботи.
Але коли використовували чисту адаманію, щоб контролювати майстра меча було можливо. Адамантій важко працював, тому його рідко використовували. Проте, якимось невідомим чином Парагранум все-таки зумів створити кандали з адмантії.
І ось, коли Муджак спробував їх на міцність, його напіврозслаблений вираз обличчя тут же застигло.
- Теодор!
- Так?
- Його Величність хоче побачити зловмисників, що підніс мага з Білої Вежі.
- Зрозуміло. Що-небудь ще?
- Ні. Щоб доставити їх у королівський палац, ви можете скористатися цим транспортом.
- Добре, — без коливань кивнув Тео.
Тим не менш, навіть якщо Муджак був обмежений у своїй рухомості, він все ще був майстром меча, який переплив кордону трансцендентного царства. Таким чином, Теодор не міг розслаблятися до тих пір поки поруч з'явиться хоча б ще один Майстер Вежі.
Коли Теодор подумав про це, то затягнув ланцюги трохи тужою ціною.
Хр-роючись.
Можливо, через сильний тиск, але на устах Муджака з'явилися кілька крапель крові.
— Думаю, це досить туго, — холодно заявив Теодор, не збираючись ослаблювати ланцюги.
– ...
У всякому разі, ці люди були порушниками, які намагалися проникнути в покої Еллени і тому Теодор зовсім не збирався з ними церемоніалуватися. Ні, справа була не тільки в цьому. Тео зрозумів, як всередині нього киплять емоції.
- Що привело вас сюди?
- Хм-м-му?
- Якщо ви з Остіна, то повинні пам'ятати, що сталося в Бергені.
Вінс розповів Теодору про справжніх осіб у групі « Замкнуті кола», які маскувалися в Бергені під рабовласників. Отже, Тео був добре обізнаний з тим, хто і навіщо намагався викрасти найвищого ельфа.
- Мені нема чого тобі відповісти. Я не буду виправдовуватися, — заплющивши очі, з гіркою посмішкою відповів Муджак.
- А я не хочу, щоб Ви оправдувалися переді мною. Просто знайте, що ніхто не знімав відповідальності за ваші колишні злочини.
- Верно... Робіть з нами, як вважатимете за потрібне.
Якби хтось сказав такі пусті слова, Теодор напевно сильно розсердився б. Але він наказав їм доставити їх до короля. Таким чином, Теодор взявся за ланцюг і швидким кроком пішов вперед, потягнувши за собою полонника.
Побачивши, що стосунки між цими двома людьми дуже напружені, решта групи поспішила слідом.
Гр-р р-рунь. Гр-р р-рунь.
Врешті-решт, непрохані гості з Остіна, які не змогли побачити навіть обличчя вищого ельфа, були заманені геть.
***
- Як я дивлюся, у тебе сьогодні важкий день, капітан Кватро, — вимовив Курт III, дивлячись на групу Теодора своїми фіолетовими очима, під якими ще з минулої ночі були темні кола. Після цього він витріщився на обличчя Муджака і яначар, які й стали причиною екстреного збору.
- То це ви зловили наших чотирьох непроханих гостей? - Посміливо запитав Курт.
- Так, Ваша Величносте.
- Якось вони не дуже гарно виглядають. Раз вони вже тут, зніміть з них кайдани.
– А-а? Що...
Теодор був порядку здивований інструкціями Курта, проте перш ніж він навіть встиг щось відповісти, інші люди тут же запротестували. Муджак був майстром меча, з яким ніхто не міг би тягатися в ближній бою.
- Ваша Величність, Ви не можете!
- Ми не повинні звільняти цих злочинців!
- Давайте, принаймні залишимо їх ноги в кандалах!
- Досить, — наказав Курт змахуючи рукою.
У той самий час, хтось приземлився біля Теодора.
Бдум!
Її мантія ще не встигла опуститися, як Вероніка відразу ж виплеснула назовні свою силу. Після того як страх дракона завалився, янтари відразу ж впали на підлогу і звалювалися в конвульсіях. Тільки Теодор і Муджак могли стояти в області впливу цієї жахливої здатності.
- Отже, ще є заперечення?
Хто міг би піти проти Вероніки?
Таким чином, ніхто не наважився перелічити словами Курта, і маги швидко закривали свої роти. Їм нічого було заперечити, оскільки ніхто з них не посміяв би навіть подумати про війну з Майстерем Червоної Вежі. Коли Курт отримав загальне мовчазне згоду, то знову подивився на Теодора.
Дзинь.
Як тільки кандали зняли, Вероніка відразу ж заговорила:
- Старий, якщо ти зробиш хоч крок без дозволу я прикінчу тебе на місці.
– ... О, як страшно.
- Дивитися тільки вперед. Якщо будеш говорити дурощі, я вирву тобі язик а потім вб'ю. Я сказала тільки вперед.
« Вона налаштована серйозно» — подумав Теодор, який стояв біля неї.
Якщо той хоч дихнеться, Вероніка відразу ж вб'є його. Її руде волосся, які то й справа спалахували, наче полум'я, чітко свідчили про те, що її погрози далеко не порожні.
« Ось, значить справжня боєздатність Майстра Вежі»
Після битви з Гордовинею Тео перебував у напівобмочному стані, і тому не міг цього відчути. Але тепер Теодор мав чітке уявлення про те, що таке Вероніка, коли сердився по-справжньому; всі її вісім кіл шалено оберталися, а тиск, який від неї збільшив навіть гравітацію.
Таким чином, Курт вважав, що ситуація знаходиться під контролем і сказав:
- Тоді я послухаю, що у своєму виправдання хочуть сказати наші непрохані гості. Ваше життя залежить від того, наскільки ви будете переконливими.
Незважаючи на те, що Муджаку приставили ніж до горла, він виглядав абсолютно спокійним.
- Перш за все дякую, що ви нас вислухаєте, Ваша Величносте.
- Давай одразу до суті.
– Добре. Тоді я розповім вам, що відбувається.
Охоронець Остіна, один з найдостовірніших мечників султана, твердо дивився на Курта III. За спиною Муджака була знищена держава. Поставки впали, а люди голодували, тому він прийшов сюди, щоб врятувати їх. Таким чином, в його рішучих очах можна було прочитати щось на зразок божевілля.
— Сьогодні Остін помирає від небувалої посухи. Сонце Мелтора, будь ласка, змилуйтесь над нами і дайте рису та води для людей, що страждають.
- Це все?
- Ні. Я знаю, що вам це зовсім не до чого, але якщо можливо, я хотів би зустрітися з гостями з Ельфхайма, які зараз знаходяться у Вашій країні.
— Так, ти справді не знаєш, що таке сумління. Тільки коли Мелтор виявив щедрість, такі запити могли бути задоволені. Але як щодо того, що вони без дозволу перетнули кордон і вторглися в Мана-віль?
І ось, після того як кілька пар очей з підозрою впилися у Муджака, Курт III задав усіх цікаві запитання:
- Чому ви просто не направили до нас делегацію?
Муджак заткнувся поглядом у підлогу і тихо пробурмотів:
- Я не міг цього зробити.
- Чому?
- Я не знаю чому, але на кордоні Остіна і пустелі Маас присутні тіні Андрасу. Але перш за все, я не думав, що ви задовольнить наше прохання...
– ... Яка чесність. Тим не менш, у тебе все ще вистачає зухвалості просити про це.
З холодних слів Курта атмосфера в залі почала змінюватися. Зрештою, саме Королівство Остін стояло за викраденням у Бергені. А тому зустріч когось з яначар із послами Ельфхайму була в багатьох відношеннях дуже незручною.
Ось чому хитрий Муджак звернув їхню увагу на тінині Імперії Андрасу.
- Ну, подивимося, що за наживка ти приготував для нас.
- Розцінюйте це як переговорний матеріал.
- Кажи швидше, Остинський лис.
Після того, як Муджаку порадили поквапитися, він щось витягнув. Вероніка тут же напружилася, зазрівши рух майстра меча, проте Муджак дістав через пазухи зовсім не зброю і не отрута.
Це був шкіряний сувій. Через брак деревини, замість паперу в Остіні використовувалась шкіра. Очевидно, саме цей шкіряний сувій і був матеріалом, який Муджак підготував для переговорів.
Не пояснюючи жодних пояснень, майстер меча розкрив сувій.
"Це ж..."
Теодор стояв прямо біля Муджака, і тому зміг побачити вміст рукопису первеї когось не було. На ньому виднілися викривлені лінії, а також суміш символів та фігур з невідомим значенням. І ось, коли Теодор зрозумів, що все це означає, його брови билися.
"Карта пустелі Маас?"
Такий ландшафт міг існувати лише в пустелі. Протяжні каньйони та піщані дюни вже довгий час допомагали кочовим людям. Проте намалювати щось подібне було дуже важко, а тому карта пустелі Маас була предметом особливого значення. Ціла карта мала продаватися принаймні за 100 золотих. Можливо, вона була написана спеціально для королівської сім'ї Остіна.
Але тепер головне питання не було. Муджак вказав на червону крапку в кутку карти і підняв тему, яка, на його думку, не могла залишити Мелтор сидіти осторонь, склавши руки.
- З якоїсь причини Імперія Андррас взяла під контроль ось цю пустельну зону.
- І що там?
- Ну, я не міг наблизитися на досить наближену відстань. Але імперія проявляє велику зацікавленість цією територією і проводить в ній якісь розкопки. Там є руїни, які можуть містити реліквії минулої епохи. Згідно з тим, що я чув, вони були побудовані за часів Епохи міфів.
« Руїни з Епохи міфів!»
Почувши це, обличчя Курта затвердило. Майже всі руїни, які залишилися після міфів Епохи, були зруйновані протягом наступних століть.
Вони зовсім не прагнули культури та знання минулих часів. Натомість вони просто хотіли отримати могутні реліквії, тому під час розкопок знищили багато стародавніх руїн. Але найважливішим було те, що це була ворожа держава Мелтору понад п’ятсот років.
– ... Ти приніс дуже дратівливі новини. Я ціную цей жест доброї волі, але я чудово розумію його зв'язок.
- Звичайно.
Курт, дивлячись на лукавий вираз обличчя Муджака, не міг стриматися від того, щоб не вчепитися у підлокотники свого трону. Якби він захотів, то міг би дати Вероніці наказ вбити цього чоловіка, і вона миттєво перетворила б Муджака на попіл. Але тут його думки перервали один зовсім несподіваний голос.
- Ваша Величність.
- Е-е? Капітан Кватро?
- Можу я на мить поглянути на цю карту?
- Звичайно. Якщо у тебе є якісь причини з цього приводу, обов'язково поділися ними.
Теодор взяв карту з рук Муджака, отримавши дозвіл Курта. Дивлячись на неї, він відчував сильне відчуття дежавію. Зокрема, це відчуття стосувалося тієї області де була червона точка.
– Ах...
Це було воно. Після уважного розгляду цього кроку Теодор зрозумів, звідки взялося його дежавія. Він вже вдруге бачив карту пустелі Маас і добре пам'ятав всі її характерні риси.
І якщо другий раз відбувалося прямо зараз, то перше його знайомство з нею відбулося в жовтій Башні. Навіть без емоцій Парагранум не вистачає.
"Значить, вони знайшли її..."
Руїни, які намагалася розкопати Імперія Андрас...
Це була лабораторія Паразельса.