Глава 142 - Піратський Архіпеґ (Часть 2).
Два дні по тому...
П’ять піратських кораблів плавно пливли по хвилях, немов Теодор. Це була дійсно жахлива швидкість. Паруса піратських галер, оснащені невідомим « благословінням» були завжди наповнені вітром, і жодна хвиля не стала їм перешкодою.
« Найвідоміші швидкохідні кораблі Королівства Солдун не змогли б наздогнати ці піратські галереї», — поцокавши мовою і подумав Теодор.
Нехай це і було очевидним фактом для моряка, але Тео тільки зараз зрозумів, що швидкість корабля визначалася головними факторами навколишнього середовища, а не продуктивністю самого судна. Це означало, що йому було б важко йти проти сильного вітру або під час сильних хвиль. З другого боку, навіть дешевий корабель міг би дістатися до місця призначення швидше, якби йому піднеслися хвилі й вітер.
Але ці пірати рухалися вперед так, ніби за ними стежили самі небеса. На землі все було б по-іншому, але Тео бачив, що ці кораблі мають абсолютну перевагу в морі. Така швидкість не могла відтворити жодних торговельних чи військових судів.
Хоча Рендольф також не мав особливих знань у судовій справі, він теж зрозумів це і тому тихо пробурмотів біля Теодора:
- Та вже, прямо-таки до смішного швидко.
- Ти думаєш?
На відміну від землі, в якій було багато різноманітних орієнтирів, визначити швидкість на морі було набагато важче. Не було ні дерев, ні пагорбів, ані схилів. Єдине, що можна було б побачити з палуби — це лінію горизонту, яка простягалася по всіх напрямках.
Але Рендольф без найменшого коливання кивнув і відповів:
- Тиск вітру, стан хмар, сонце і кут падіння сонячних променів... Існує майже будь - який фактор, що допомагає орієнтуватися.
- Справді...
Так само, як і в часи стихійного моряка, Рендольф був монстром, чиї почуття були на півдуга попереду будь - яких людських стандартів. Таким чином, незважаючи на відсутність досвіду, він міг це зробити.
Насправді він був правий. Минуло п'ять днів відтоді, як вони покинули Рамос і ще два дні після зустрічі з піратами. Тим не менш, відстань, яку вони пройшли за ці два дні, була набагато більше, ніж протягом перших п'яти днів подорожі. За допомогою простих обчислень можна було дійти висновку, що їхня швидкість зросла більше ніж у два з половиною рази.
Якщо було правильно розрахувати Тео, то невдовзі вони мали прибути до місця призначення.
– ... А?
У цей момент, коли Тео думав про те, що його чекає, на горизонті здалося якесь дивне видовище. Це був морський туман, також відомий як головний ворог кораблів у рифових районах. Таке явище було дуже незвичним як для середини моря, але реакція команди не змусила себе чекати.
- Спусти вітрила! Вперед!
– Сушим весла!
- Знижуємо швидкість! Кинути якір!
Поки екіпажів з’їдали по палубі, туман продовжував швидко наближатися. Здавалося, що туман — це людина, яка йде до них назустріч.
І ось, через деякий час шість кораблів одночасно увійшли в туман.
Холод.
У цей момент почуття Теодора здригнулися.
- Це не туман...!
"Це" було лише формою як туман, але жодна крапля вологи не торкнулася його шкіри. Жоден вітер не міг розвіяти його, як і сонячне світло не зміг його забруднити.
Туман був чимось на зразок прикордонного кордону, який захищає не дозволяє пройти повз нього без запрошення гостей. Тепер Теодор зрозумів, чому піратські кораблі тягли пасажирський корабель на ланцюгах. Мабуть, це маніпуляція дозволила їм провести її через чари.
Інакше пасажирський корабель влетів би у нього, назавжди розчинившись у безмежних просторах моря. Теодор подумав, що цей туман є останнім бар’єром у Піратській Архіпезі.
– ... Молодий пане, ти вирішив змінити одне небезпечне місце на інше?
Рендольф теж це зрозумів, і завжди його усмішка на цьому раз кудись зникла.
Навіть майстер меча нічого не міг би протиставити цьому туману. Мабуть, майстер все ж таки міг прорватися крізь нього за допомогою своєї аури, але навіть це було далеко не на сто відсотків. Крім того, навіть якщо б вони змогли подолати цей туман, то як щодо Того, хто його створив?
Теодор знизив їхні шанси до 2%.
Поки двоє товаришів, стругаючись, стояли на палубі, туман розвівся.
- О, це воно ...?
- Давненько я тут не був!
Пасажири, що перебували на палубі, були захоплені. Деякі з них захоплювалися виглядом Піратського Архіпелаґа, про якого тільки чули, тоді як інші раділи знову потрапити сюди. Піратський Архіпег, розвага посеред моря, про який багатьом навіть не призначено було дізнатися...
Острів гріхів і задоволень.
***
Процедура входу в Піратський Архітеґлас була на диво впорядкованою.
- Вибудуйтеся згідно з вашими посадочними талонями.
Мускулітий чоловік ввічливо привітав туристів у костюмі, що був підсмаженим. Його тіло було вкрите татуюванням, а куртка — недбало зав’язана навколо пояса. Звичайно, він був просто клоуном у порівнянні з Теодором і Рендольфом.
- Так чи інакше, він непоганий.
- Так, цілком на рівні першокласного найманця.
Індивідуальна майстерність пірата була дуже навіть зносним, хоча він виглядав досить добре. У поєдинку один на одному лицарю довелося б туго. Коли туристи відвідують таку людину, піратська еліта мала бути обдарованою людиною. Той, хто поставив би їм за мету, не міг би навіть відчувати страх і негайно розвалився б на землю з перерізаною гортою.
Незабаром прийшов час спуститися і для двох товаришів.
- Вхідна плата 10 золотих з кожної людини.
Це була додаткова платня, про яку згадував Бельф. Теодор витягнув 20 золотих, включаючи плату за Рендольфа, і поклав їх на грубу долоню чоловіка. Пірат посміхнувся і ввічливо вклонився. Щоправда, його долоні злегка тряслися, наче він думав, як на них ще напитися.
Не дивно, що замість того, щоб піти з дороги, він продовжив говорити:
- Що ж, ласкаво просимо! Це ваш перший візит на острів?
– Да.
- То як же взяти гіда? Якщо ви додасте один золотий, я познайомлю вас з прекрасним гідом!
«Гід...» — замислився Тео, оскільки вперше опинився в цьому місці.
Вони вирішили відвідати острів зовсім не для того, щоб ознайомитися з його пам'ятками, але вони дійсно про нього нічого не знали. Було б добре взяти з собою провідника, який зміг би їм все пояснити. Крім того, для нього золото було чимось незначним.
Дзинь.
Золота монета впала в руки пірата понад рештою.
- О, добре, гаразд! Ви не пошкодуєте! А тепер пройдемо, я вас дещо познайомлю.
Чоловік швидко сховав золоті монети і повів двох чоловіків за собою. Вони йшли по алеї, що була розташована неподалік порту, де пришвартували їхній корабель. По її обочинах сиділи деякі як одягнені хлопчики і дівчатка, які щось весело обговорювали та сміялися. Як тільки пірат до них підійшов, діти підскочили.
Але чоловік відразу вигукнув, не дивлячись на них:
- Джек! Якщо ти не вийдеш за 10 секунд, я порву це комусь іншому!
У відповідь пролунав голос:
- Уже бегу!
У той самий час з'явився хлопчик. Він спустився по стіні будинку, використовуючи легені та проворні мавпи руху, приземлившись перед групою Теодора. У нього була темна шкіра, вкрита садом і яскраві очі, які сяяли мудрістю, не характерною для його віку. Зрозуміло, що він був не звичайним хлопчиком.
- Це наші гості, які щойно прибули. Ваш частка складає 50%, і як завжди, ти отримаєш її як тільки виконаєш всі свої обов'язки.
- Так, дякую!
Чоловік приставив хлопчика на ім’я Джек до двох товаришів і попрямував назад у гавань. Інші діти сіли, побачивши, що цього разу їм не буде роботи. Але Джек залишився стояти, дивлячись по черзі то на Тео, то в Рендольфа.
Незважаючи на всю свою ззорість в очах, він поклонився і ввічливо представився:
- Добрий день. Будь ласка, звіть мене Джеком. Я відведу вас куди накажете.
– ... Так, добре, — злегка засміявшись відповів Тео.
Він не сподівався, що гідом стане дитина.
Джек, мабуть, помітив сумніви Тео і тому впевнено сказав:
- Я народився і виріс на цьому острові. Важко знайти когось, хто знає його краще за мене. Це ваш перший візит?
– Да.
- Тоді я проведу вам тур. Якщо є місце, в якому ви захочете зупинитися то просто скажіть мені про це!
З цими словами Джек повів їх вперед своєю спритною ходою, яка, очевидно, була присутньою всім вихідцям з цього острова.
Спочатку товариші йшли за маленьким хлопцем, який мав долежний скептицизм. Але невдовзі вони зрозуміли, що хлопець дуже талановитий. Такі навички не могли розвинутись, працюючи гідом день чи два. Цей хлопець, мабуть, побував на острові принаймні кілька років.
Першим місцем, куди привів їх Джек, було казино.
- Саме в цьому місці збирається більша частина грошей на Піратському Архіперозі. Загалом існує 17 таких казино.
Пройшовши декілька мостів, вони часто чули перехрещення золотих монет, аромат алкоголю, тютюну та духів.
Напівобначені офіціантки приносили гостям випити. На землі їх перезбирали, а часом зловили на обмані шулерів.
Це було схоже на втілення околиці будь - якого густонаселеного міста континенту.
Джек помітив вирази обличчя двох чоловіків і почав пояснювати:
- Звичайно, це не звичайні казино. На відміну від того, що можна побачити на суходолі, тут немає обмежень на банк, а як призи іноді можуть бути речі, які не завжди доступні в континенті. Однак у випадку шахрайства вам доведеться виплатити десятькратний штраф.
- А що, коли гравець не матиме можливості заплатити таку суму?
– ... Це буде ось так, — відповів Джек і вказав на безпритульного, позбавленого обох рук.
Було б зрозуміло, що покаранням за обман у цьому місці було позбавлення обох рук. У цьому світі правила були дуже кривавими. Але не слід було очікувати від острова поза законами цивілізованого світу.
Однак, гості не висловили жодних ознак бажання відвідати казино, а тому Джек повів їх далі з сумним виразом обличчя.
Наступним пунктом призначення було місце, яке хоч і поступалося розмірами казино, але також дуже популярне.
- Тоді як щодо наступного місця? Він вас, мабуть, зацікавить - підступно усміхнувся Джек, після чого продовжив: Хе-хе, незабаром ви побачите моїх сестер. Вони обидві красиві і стрункі, тому вам напевно сподобаються.
Піратський Архіпег не просто так називався островом задоволення. З усіх континентів проститутки були такі ж гарні, як і на суходолі. Тут можна було вибрати красуню на будь-який смак: хоч з півночі, хоча б з центру, навіть з півдня континенту.
Багаті люди завжди переслідували тільки дві речі: владу і жінок. І Піратський Архіпеґ був здатний в повній мірі задовольнити бажання кожного багатого відвідувача.
Коли Рендольф почув це, у нього мимовільно почав потерплюватися ніс.
Бум.
У той момент Теодор злегка пнув його.
– Ч-що?
- Якщо ти підеш туди, куди не треба, я розповім про це Ребекці.
- Кхек!
Рендольф зміг утримати себе в руках, і незабаром його обличчя повернуло собі такий же гідний вигляд, як і у його наймача.
Теодор посміхнувся, після чого сказав Джеку:
- Ні, публічні будинки нам не цікаві.
– А-а? Ах, ну, ні так немає. Тоді куди б ви хотіли піти?
- Я хотів би подивитися на особливе місце.
- Особливе місце?
Коли обидва: що Рендольф, що Джек неуважніше підняли голови, Теодор продовжив:
- Де правитель цього острова?