Глава 120 — Маг, що співає книжки (Часть 3).
Курт III зійшов на трон за підтримки всіх без виключення бланделлом Андрункусом, який був великим чарівником. Коли Курт III був коронований, у багатьох відношеннях він вважався лише маріонеткою в руках Магічного товариства. Йому було лише 20 років, коли він успадкував трон і стрибнув прямо в метушню війни проти Імперії Андрасу.
Через десятки неперервних побоїщ хлопчик перетворився на короля з тверезим поглядом на життя. Він створив могутню армію і запровадив систему винагород та покарань. Його спосіб правління повністю базувався на цих двох принципах, завдяки яким королівство досягло свого найбільшого розквіту з моменту його заснування.
Він був правителем, який мав власні переконання і водночас не забував про природу магів та те, що завжди можна бути гнучким. Курт III був ідеальним правителем для сучасного Королівства Мелтор.
Теодор виріс, знаючи про досягнення Курт III.
« Якщо слова підтверджені неперевіреною логікою і твердими фактами, то він послухається людини, яка набагато нижча за її статус".
Таким чином проблеми, які Теодору потрібно було вирішити, звужилися до однієї. І тепер головне питання полягає не в тому, як переконати короля, а як поговорити з ним. Теодор мав певні досягнення, які позитивно вплинули на його статус, але йому все одно було важко зустрітися з королем особисто. Вільні аудієнції були можливо тільки для Майстри Башен і високопоставлених вельмож.
Проте він непокоївся, бо незабаром Курт III запросив Теодора на вечерю.
Отже, можна було обговорити деякі конфіденційні питання. Теодор, який хотів якомога більше не звертати уваги на свою персону, без вагань прийняв це запрошення. Він і подумати не міг, що все так легко вирішиться.
Передав Теодору запрошення Курта III чоловік середніх років. Королівський камергер Дуглас був звичайним чоловіком необізнаного походження і з часом зміг стати найближчим помічником короля. Він був досить незвичною людиною, оскільки його присутність завжди приносила людям відчуття комфорту.
- Я проведу Вас. І якщо вам не по собі...
- Все нормально.
- Тоді прошу за мною.
Стан Тео був набагато нижчим за королівський камергер, але ставлення Дугласа до нього не змінилося. Йому було байдуже, герой Тео або звичайний вдачі юник. Дуглас просто робив свою роботу, не втручаючи в неї своє особисте ставлення. Така ж вірність своїм обов'язкам і, ймовірно, була тим самим, що розглянув в ньому Курт III.
У будь - якому разі усі приготування були закінчені.
- Його Величність чекає всередині.
Дуглас зупинився перед чудовою і добре захищеною дверима. Узори, які символізують вежі магії, гармонійно перепліталися з гербом королівської родини.
Це означало, що жодна сторона не була вище або нижче іншої, і вони всі є стовпами Королівства Мелтор. Ці візерунки могли викликати обурення в деяких авторитетних двориків, але примушували незалежних магів відчувати сильні почуття прихильності.
І там, за цими дверима, була людина, яка стояла на вершині Королівства Мелтор.
« Що ж, вперед»
Теодор торкався масивних дверей і не переставав нервуватись. Разом з цим він поставився до запитання: « Чи на дверях була магія зменшення ваги? » У порівнянні з тим, що він очікував, двері були набагато легшими. Вона була величезною, але Тео не зазнав ніяких проблем з відкриттям.
І ось, перед його очима почала повільно розвертатися сцена по ту сторону дверей.
- Ік.
Теодор забув всі слова, які заздалегідь заготовив.
***
Тео поняття не мав, як так вийшло.
Звичайно, добре було б зустріти Курта III поза палацом. І саме місце зустрічі було дуже добре. Це був ресторан у палаці, в якому можна було не турбуватися про наявності сторонніх вухах.
Однак він не думав, що виникне така зміна.
- А тепер а-а-ам!
Вероніка підчепила своєю виделкою великий шматок м'яса і дала його до рота Теодора.
Не дивно, що так було з батьками й дітьми... Або закоханих. Але щоб так себе вести в королівському ресторані, та ще й під пристойним поглядом самого короля...
- Майстер Б-Башні.
- Тобі не подобається, як я тебе годую?
- Я не про це...
Дивлячись на її кислу міну і відчуваючи величезний тиск, Теодор нічого не залишалось, крім як з'їсти шматок м'яса та відчути себе дитиною. Місце для серйозної розмови перетворилося в його подобу.
На щастя, Курт III перервав це мовчазне спілкування.
- Ха-ха, вперше таке бачу. Вероніка майже до всіх байдужа, так що ти безумовно її чимось зацікавився, Теодор.
- В-Ваше Величність!
- Не соромся. Я покликав цю ззору, щоб ти почувався затишніше.
Отже, винуватцем був король. Тео крадькома подивився на Курта III. Навіть Вероніка не зважилася б без дозволу перервати його вечерю. Виходячи з цього, очевидно король запросив її, тому що думав, що Тео буде нервувати, залишившись наодинці з ним. У певному сенсі особливих привідів для занепокоєння тут не було, але так вже вийшло.
Тео глибоко зітхнув і виглядав так, ніби провів безсонну ніч.
"Що ж, нічого не зробиш"
Також був шанс, що Вероніка підтримає його.
Ситуація відрізнялась від очікуваної, але він все одно повинен був зробити те, що збирався. Таким чином, він розмовляв з ними і чекав слушного моменту, щоб підняти цю тему.
"Не знаю, можливо більш доречно буде поговорити про це вже в кінці вечері..."
На даний момент вони обговорювали те, що сталося в Ельфхаймі. Тео описав п'ятьох з шести вищих ельфів, яких йому довелося зустріти. Він також згадав про силу стріли охоронця.
У той час, як описували битву з Леветаном Вероніком і Курт III, декілька разів спустошували свої келихи. Один з них був правителем держави, а інший був надто сильний, щоб вирушати до пригод. Тому їм було дуже цікаво слухати такі розповіді.
На той час, коли насичена історія Тео закінчилась, з’явилися десерти і чай.
Курт III видихнув і тихо пробурмотів:
– ... Как здорово. Я теж хочу жити, як ти.
- Що Ви, Ваша Величність.
- Добре, що я дав тобі національний скарб. Хтось каже, що я передрік щось подібне, але це була просто удача. Ось чому король не повинен бути скупим.
Курт III спустошив келих і відставив його в сторону.
Король вже випив кілька пляшок разом з Веронікою, але його фіолетові очі не показували жодних симптомів сп’яніння. Його погляд був такий же уважний, як і завжди.
- Отже, що ти хочеш на цей раз? — запитав Курт III.
- ....?
- Тільки не кажи, що нічого. Принаймні має бути хоч щось, чого прагне твоє серце. Твоя історія принесла мені задоволення, але метою цієї вечері була зовсім не вона.
Теодор опустив голову, намагаючись з усіх сил не відкривати на своєму обличчі здивування. Він не хотів виявляти надмірні емоції перед королем. Хай Курт III і вів себе з ним по-дружинськи, але Тео все ще був далеко внизу. Його співрозмовником був чоловік, який вивів Королівство Мелтор у його золотий вік. І Тео міг потрапити в незручну ситуацію, якби забув про це факт.
На щастя, він зміг зберегти своє самовладання завдяки постійним тренуванням своєї ментальнії сили.
– ... Я буду чесний.
Не було жодного іншого шляху, який би дозволив йому уникнути цього питання. Тео зрозумів цей факт і почав пояснювати.
Незалежно від того, яких заслуг він добився, ієрархія в Королівстві Мелтор не змінилася. Хоч він і був у якійсь мірі героєм для цієї держави, то все одно повинен був висловити своє бажання в максимальній повазі.
Після його слів обличчя двох людей застикали.
Вероніка нічого не сказала, а Курт III з подивом перепитав:
- Уйти? У такий час?
Якщо ви подивитесь на події в житті Теодора Міллера, то настав час підняти і закріпити свій статус. Він досягнув великих досягнень у місії з Ельфхаймом. Тео був героєм, який поставив у незручне становище Імперію Андрасу і підвищив статус королівства. Якби Теодор правильно використав цю можливість, то зміг би стати марісом або графом. Ні, він не мав нічого спільного з королівськими титулами, бо Тео міг сподіватися на посаду старшого в Магічній службі.
Курт продовжував говорити незрозумілим голосом:
- Ти зробив гарну роботу з книжкою, яку минулого разу взяв із Нулевої бібліотеки. Тепер це завершена версія "Пісня Боя" і завдяки цьому військова міць Мелтора зросла майже на 10%.
Це був подвиг, який в найкоротший термін підняв ранг Теодора до найвищого. І всім було байдуже, що в цьому процесі оригінальна книжка була « банкрутна ».
Теодор був наче талісман для Королівства Мелтор. Навіть члени королівської родини та палаци любили його і пропонували різні нагороди.
- Отже, я дам тобі право взяти ще одну книгу з Нулевої бібліотеки.
– ...
- І це стосується не лише однієї книги. Як прайм, ти маєш право вільно орендувати будь-які книжки. Хіба не набагато ефективніше тренуватися в такому сприятливому середовищі?
– ... Ваша Величність.
Тео розумів почуття Курта III.
З погляду правителя свого королівства Курт III не міг так просто відпустити Теодора.
Король не дуже турбувався можливістю зраджування. Проте, зі слів Вероніки він був потенційним кандидатом у майстра вежі, а також державною гостем Ельфхайму. Отже, королю зовсім не з руки було тримати такий перспективний матеріал поза полем свого зору. Курт III також турбувався про можливість переслідування Теодора з боку імперії, яка лютувала після того інциденту.
Проте Теодор не здався.
- Ваша Величність, будь ласка, зрозумійте моє серце.
– Ты...
- Крім того, у мене вже є ключ до 6-го Коло. Я зрозумів, що досвід, який я отримав в місії, є основою для мого подальшого росту, і він відрізняється від боротьби з чорнилом у моїй кімнаті.
Тео підняв голову і подивився на похмуре обличчя Курта III. У погляді Тео не було вбивчих намірів, ні чогось подібного, але він змусив людину, яка стоїть перед ним, відчути його потужну волю. Курт III з важким виразом обличчя повернувся до Вероніки, яка досі боролася зі собою.
У той момент, коли обличчя Теодора потемніло...
- Я не знаю, — пробурмотів Курт III.
Раптом до Тео щось полетіли.
Штух.
Теодора піймали з боку Курта III. Він був важким і металевим, але водночас елегантним та сповненим магічною силою.
Цей браслет, позбавлений будь-яких прикрас, був аксесуаром, який носив король.
Перш ніж Теодор встиг запитати, що це таке, Курт тихо вимовив:
- Це захисний артефакт, створений Майстером Жовтої Віжі. Не знаю, допоможе тобі він чи ні, але це краще, ніж нічого.
- В-Ваше Величність.
- Як тільки ти покинеш цю кімнату, на тебе знизиться натхнення і ти не будеш залишати своєї лабораторії протягом декількох місяців. Подібні феномени трапляються і серед магів. Хіба не так?
– ... Так, він погодився з Тео і зрозумів справжнє значення слів.
Теодор Міллер був занадто знаменитим. Якби він відкрито покинув королівство, то напевно викликав би у себе велику зацікавленість убивць і шпигунів.
Тому він повинен був приховати всі сліди. Використовуючи той факт, що маги часто закривалися у своїх кімнатах, займаючись дослідженнями, треті обличчя повинні були повірити, чи Тео все ще знаходиться в Мелторі. Така маскування не була ідеальною, але вона повинна була купити йому деякий час.
Іншими словами, Курт III дозволив Теодору піти.
Прийнявши таке радикальне рішення, Курт кілька разів доторкнувся до свого лівого передсердя, після чого повернувся до Тео і сказав:
- Що ж, тобі пора йти. Для того щоб заглянути в дослідження на кілька місяців, потрібно багато чого підготувати.
– ... Дякую за добрі слова, Ваша Величність, — тихо відповів Тео перед тим як піти.
Про них згадав Курт III, але там були дуже вузькі люди. Тіо міг безплатно брати книжки з Нулевої бібліотеки, і до нього ставилися б як до старійшини. Це була неймовірна милість, яку король був готовий надати Теодору Міллерові.
Серце Тео дико билося, але в той же час у ньому було дивне тепло.
Тепер він зрозумів, чому так багато людей були в захопленні від холодного Курта III.
***
Після того як Теодор вийшов з ресторану, Курт III і Вероніка залишилися сидіти в цілковитій тиші. Вони відхопили міцний чай зі своїх чашок, після чого в такому ж мовчанні скусували по шматочках десертів. Цей процес повторювався знову і знову, поки один з них не заговорив.
– ... Це дивовижно.
– А-а? - Вероніка здивовано подивилася на Курта.
- Я думав, ти скажеш, що хочеш піти разом з ним. Рідко коли Майстра Башен потребує безпосередньої роботи. Я збирався дозволити тобі це, якби ти схопила мене за комір і почала трясти.
Майстер Синей Вежі і майстер Червоної вежі... Було б боляче відпускати одного з стовпів Королівства Мелтор, навіть на короткий час, але це був той самий дорогоцінний Теодор Міллер.
Тео був чарівником, який нібито отримав благословення від ангелів. Він набирав силу швидше, ніж будь-хто інший, залишаючи слід з подвигів, про які можна було читати тільки в старих книжках. Тео був молодим чоловіком, який йшов шляхом справжнього героя.
На обличчі Вероніки з’явився дивний вираз.
- Хм-м, я і хотіла піти разом з ним.
- Но?
- Я збиралася сказати про це, але мене вразила одна думка. Я не хочу мати справу з ним в цьому віці.
Цього разу дивну гримасу жвав Курт III.
- Побоюєшся інциденту?
- Я думала, що він дожене мене років через 10, але тепер це більше схоже на 5 років.
Коли вона сказала це, то злегка облизнула свої сухі губи. Вероніка, що плавно рухалась червоною мовою, могла похитнути серце будь - якого чоловіка.
Хоч це було тільки на чверть, то Вероніка була великою чарівницею вспадкованої генами червоного дракона. Бажання та пристрасть, які пробували через її кров були набагато вищими від у чоловіків і жінок людського роду. Такою була доля драконячих змій — розпалювати бажання як у чоловіків, так і в жінок.
– ... Можливо, я більше не зможу називати його малюком.
Вона дивилася на двері, через які вийшов Тео.