Розділ 119 — Маг, що співає книжки (Часть 2).
Оригінальні книги не стосувалися книг, створених за допомогою магії дублювання, а були написані безпосередньо авторами. До цього часу Тео проковтнув лише три оригінальні книжки: « Балістична магія»; "Впровадження в магію духів" і "Піснь Боя". Вони виступали як основу, на якій і були побудовані його здібності.
Але як оригінальні книжки могли розв’язати проблему?
– ... Я не розумію. Хіба моя судина не досягнула межі?
– Досягнув.
- Чи не буде використання оригінальних книг збільшенням навантаження на посудину? Чому це рішення?
— Грм, важко пояснити. Те, що ти отримуєш з оригінальних книг, буде заповнювати посудину. Але в цьому процесі ти можеш придбати ще дещо.
- Що ж?
- Фрагмент душі автора, який лишився в оригінальній книзі.
Обжерливість колись говорила, що навіть якщо автор залишав у своїй книзі лише невелику частину своєї душі, це все-таки відбувалося. До цих пір Теодор вже зустрічався з авторами оригінальних книг, які йому прибирали. Він відчув на собі бойові здібності Альфреда і побачив демонстрацію воєнних мистецтв Лі Юнсуном. Ситуація з Мирдальєм трохи відрізнялася, але того старого слід було розглядати як виключення.
Теодор зрозумів значення слів обжерливості і запитав:
- Отже, поглинання фрагменту душі може розширити мою посудину?
- Верно. Насправді, ваша судина була вже наполовину повна, коли ти з'їв Умбрю. Якби ти не використовував "Трансмісію" на Альфреді, то помер би від цього.
– ... Трансмісія.
Тео помітив хитрість, прихована в цьому помічі.
Звичайна їжа не могла видобути з книги абсолютно всі здібності автора. І справа була не в таланті і здатності Теодора. Так само, як Тео не міг стріляти Макічною Ракетою так спритно, подібно до Альфреда, йому не вдалося отримати 100% його можливостей.
Однак Тео подолав це обмеження за допомогою функції Трансмісії. Раніше він вважав, що це просто функція, яка ефективно відтворює навики автора, але тепер він зрозумів: це щось інше. Трансмісія дозволяла розширювати його власні можливості, її судини вище за визначені межі.
Інакше, не було б безглуздо ризикувати втратою свого власного "я". Якби Тео не мав міцної волі, або Альфред не хотів би допомагати, то навіть ще до того, як з ним повиростали б гордощів, він помер би як особа.
- Ні, це трохи неправильно, — прокоментувало обжерливість, яка читала його думки.
– ... Що?
- Трансмісія зазвичай не використовується таким чином. Того разу все сталося миттєво, оскільки ситуація була критичною. Проте спочатку Трансмісія - це процес поступової асиміляції.
- Процес?
- Як ти міг помітити, під час бою іноді виникали плутанина з особою. Звичайно, це не проблема, якщо користувач в рази сильніше. Але якщо інша сторона вища за неї, то зрештою користувач може з’їсти її. Минулого разу тобі пощастило.
Інакше кажучи, якби Альфред був поганою людиною, то міг би захопити тіло Теодора. Однак Тео більше не міг об’єднатися з Альфредом.
Таким чином Теодор організував у своїй голові отриману їм інформацію. Отже, було три способи запобігти тому, що з ним могло статися через 3 роки. Перший варіант він відкинув, навіть не ставши його розглядати. Жертви людей належали до чорної магії і вважалися табу у Королівстві Мелтор. У такому випадку було суворо покарано того, хто нападав на нього. Навіть Теодор, власник срібної медалі за заслуги, не зміг би уникнути кар.
Другий спосіб — цілком виправданий.
"Дила щось добре чи зле"
Тим не менш, він був якимось дивним. За весь цей час Тео вже знешкодив два гримуара і знищив Старшого Лича. Унаслідок цього кількість людей, які він врятував, не піддавалася численнню.
На жаль, Обжерство каже, що його героїчні дії взагалі не приносили користі.
- Гримуари не на рахунок. Вони знаходяться поза причиною і не впливають на карму. Більш доцільно було б зловити кількох бандитів.
Це було сумно, але логічно. Зрозумівши цей факт, Тео подивився на темряву за вікном.
Столиця Королівства Мелтор, Мана-віль... Виявлений з високої магічної вежі мальовничий вигляд на столицю був справді вражаючим, але він не міг порівнятися із чудовими краєвидами Еллени зі своїми віттям світового дерева.
У світі було ще багато пам'яток, яких він не бачив. Навіть на книжковій полиці в самій сумі бібліотеки могла бути прихована якась таємниця. І кожен чарівник повинен був вибрати свою власну пустелю, яку йому потрібно було перетнути.
« Чи я хочу зійти з знайомого шляху і піти важкою та незнаною дорогою?» — запитав Тео.
- Ну, схоже, те, що мені потрібно робити вже визначене.
Коли обжерство заснуло, Тео стиснув кулак.
Він хотів покращити себе і подолати свої труднощі. Так само, як коли він прорвався через армію неживі, коли зіткнувся з Гордовинею і без страху стрибнув у вогненний шторм Леветайна.
Як завжди, він повинен був просто вірити в себе і рухатися вперед.
Незалежно від того, стане він героєм чи ні, дивлячись на нічні вогні Мана-віля, Теодор прийняв рішення.
***
Наступного дня, коли Теодор відкрив очі, він відразу вступив у бій. З бігом часу рішучість людини була властива згасати, тому чим швидше вона візьметься за справу, тим ліпше.
Тео одягнувся у свій щоденний одяг і вирішив, що спершу розповість про це своєму вчителю. Це була не просто проблема процесії, а питання моралі.
- Він, звичайно, буде хвилюватися, але... Я не можу приховати це від нього.
Незважаючи на досягнення 6-го кола, Вінс Хайдель все ще був вчителем Теодора і компаньйоном, з яким він поділив секрет гримуара. Стосунки між цими двома чоловіками були набагато міцнішими, ніж зв’язок вчителя з його учнем. Він не міг тримати загрозу своєму життю в таємниці від нього, і він також міг дати йому кілька корисних порад.
Зрештою Теодор зупинився перед дверима Вінса.
Стук-тук.
Коли Тео зробив глибокий вдих і постукав, то почув знайомий голос свого вчителя:
- Тео, це ти? Двері відчинені, заходи.
- Так, вчитель.
Як і сказав Вінс, двері не були замкнені, і як тільки Тео увійшов всередину, з ним відразу привітався знайомий запах кави.
Це була кава ручної роботи, яку Вінс пив після того, як залишив Академію Бергена. Тео одразу ж почав будувати, коли він присів навпроти Вінса.
Тео відчув, як його серце стало легшим і сказав:
Історія не була дуже довгою, але до того часу як розповідь Тео наближалася до кінця, пара, що виходить з кавової чашки Вінса, зник, а промені світла, які проходять через вікно, повертались на кілька градусів.
Проте вираз обличчя Вінса був не таким же простим, як ця історія. Маг зітхнув і намагався заспокоїтися, почувши про строки його учня. Такі історії не повинні були звучати з уст юнака, якому було лише 20 років.
– ... Да уж. У мене є багато чого сказати, але я не буду. Ти і сам розумієш, наскільки серйозна ця ситуація.
- Дякую за розуміння.
- Тобі не треба дякувати мені. О, почекай хвилинку. Я якраз закінчив роботу над подарунком.
Вінс збирався зробити Тео подарунок? Поки Теодор збентежено дивився на свого вчителя, Вінс витягнув з ящика якусь книгу.
На її обкладинці все ще були вологі чорнила, а отже Вінс і справді щойно закінчив. Використовуючи магію, він передав її Теодору.
Це був результат його багаторічних досліджень.
Обкладинка була: "Екскурс у стародавній магії Бальарда".
« Оцінка»
"Екскурс в давню магію Бальарда".
У цій книзі описано магію Бальарда, імперію, яка існувала в давнину. Чарівники того часу використовували магію, яка була в кілька разів ефективнішою та сильнішою від сучасних магічних систем.
Після кількох років досліджень, Винс Гайдель відкрив закономірності цієї системи. Глибина мудрості цього джерела знань перевершує звичайні магічні книги.
Рівень вашого розуміння мінімальний.
* Клас книги: рідкісна.
Після її поглинання, Ви навчитеся основам мови Бальарда.
* Це оригінал, написаний безпосередньо сам автором, з яким у вас близькі стосунки. Існує велика ймовірність того, що після її поглинання ви освоїте деякі навички Вінса.
Теодор використав цю інформацію для того, щоб подивитись на неї і відчути страх.
"Магічна система, яка використовувалася в давні часи!"
Як тільки це досягнення пошириться по Магічному товариству, Вінсу Хайделю обов’язково буде вшанований ранг прайма та інші нагороди і за честь.
Побачивши свого здивованого учня, Вінс посміхнувся і сказав:
- Якщо тобі потрібні оригінальні книги, то моя повинна бути корисною. Хоча я не знаю, чи допоможе це твоїй проблемі.
– ... Ні, вона просто чудова.
- Що ж, саме завдяки тобі я зміг закінчити дослідження. Я радий, що це якось допомогло і тобі.
Тео забрав магічну книгу у свій інвентар, а на обличчі Вінса висіло важкий вираз.
« Відправитися в подорож, щоб знайти оригінальні книги... Це буде нелегко" - подумав маг.
Але Тео вже все вирішив. Залишати країну, в якій славили його як героя, було нелегко. Щоб уникнути переслідування з боку Імперії Андрасу, він мав приховувати свою особистість і не робити всього того, що хотів.
Можливо Вінс мав сказати Тео, щоб він забув про пораду Мірдаля. Для нього це було б справжнім ганьбою, як для наставника Теодора, але він міг би не дати цієї поради, якби був на місці Мирдаля.
Але, так чи інакше Вінс передав своєму учневі всю інформацію, яку тільки міг.
Шу-у-ву!
Доставивши карту і розклавши її на столі, Вінс почав пояснювати:
- Якщо твоя мета — пошук оригінальних книг, то спершу тобі варто поїхати на центральний континент.
Мелтор був відомий як магічне королівство і, відповідно до своєї назви, в ньому було повно чарівних книжок. Однак історія була дещо різною, коли мова йшла про оригінальні книги.
Як уже згадувалося раніше, Магічне повідомлення копіювало всі доступні йому оригінали. Чарівники не хотіли бачити, як цінність знань зростає або падає через якихось колекціонерів.
Отже, у Мелторі було мало людей, які захоплювалися колекціонуванням магічних книжок. Зазвичай це були палаци або заможні торговці, які жили в інших країнах і намагались прикрасити свої домівки.
- Зокрема, тобі варто зазирнути в торговельне Королівство Карґас, яке знаходиться у самому серці центрального континенту. Але ж, в ньому риються всі типи людей. Оригінальні книги продаються там за високі ціни, а отже, багато товстосумів і, відповідно, злочинців. Я не сумніваюся в твоїх уміннях, але зайві тертя тобі будуть ні до чого.
– Карґас на центральному континенті... Я запам'ятаю.
Добра порада завжди була на вагу золота. Вінс продовжував розповідати Тео про необхідні речі для подорожі. Наприклад, коли перетинають кордони і закони в інших країнах, то як слід поводитися у них.
На щастя, Тео мав чудову пам'ять і тому не важко запам"ятав усе це.
- Ох, і ось ще що.
Після довгого пояснення Вінс відстежив вже охолоджену каву і сказав:
- Ти тепер герой Мелтора. Магічне повідомлення і королівська родина навряд чи захочуть, щоб ти залишив королівство. Як ти плануєш виїхати за кордон?
Це було розумне запитання. Після того, як Тео зіткнувся з монстром під назвою "Гординя" і став державним гостем Ельфхайма, його статус виріс. І Мелтор не мав ніякого способу гарантувати його безпеку за межами королівства.
Якби у Рицарів Теней Андраса був « чорний список», ім'я Таодор Міллер, ймовірно, потрапило в п"ятірку перших.
Тому Тео мав лише одного чоловіка, на якого міг сподіватися. Він був кульмінацією влади в Мелторі і єдиним, хто міг командувати всіма чотирма майстрами Башен.
- У мене немає вибору, крім як звернутися до Його Величності безпосередньо.