Глава 79 — Срібна медаль за заслуги (Часть 1).
Через два дні після того, як стало відомо, що найвищий ельф був майже повністю знищений, він буквально повернув навиворіт.
Це була справжня катастрофа!
П'ять магів 6-го Круга, шістнадцять чарівників 5-ого кола і три вибухівки. Ущерб був просто невимовно. Такі втрати неможливо було відновити. Навіть за десять років було б дуже важко заповнити всі пропуски, які утворилися.
Якби Вероніка не змогла захистити тих, хто залишився живим Теодора Міллера та його вищого ельфа, то збільшився б у кілька разів.
Курт III високо цінував досягнення Вероніки і оголосив, що нарада буде проводитись для розгляду цієї справи.
- Слухайте уважно. Майстри Башен, лідери Магічного товариства і члени придворного збору повинні негайно зібратися в залі засідань. Це питання має велике значення, а тому суворо-настрого забороняється витік будь-якої інформації. Даний наказ я оголошую своїм, королівським, ім'ям.
Королівський указ...! Подібна річ була далеко не від поняття « поради» або бажання. Якби хтось ризикнув відмахнутися від королівського указу або закрити на нього очі, то його відразу можна було б посилати на шибеницю за зраду. Тому, коли Курта III отримала наказ про випуск тексту, вони пішли до залу зустрічей королівського палацу.
Серед присутніх були Майстри Башен, які рідко збиралися в одному місці.
- Ху-ху, давненько я не бачив деяких присутніх тут облич, — пробурмотів Бланделл Адрункус, Майстер Синей Вежі, який до цих пір тягав за собою свою палицю.
- О, а це ще що таке? Я молода, але коли приходжу в такі місця, то починаю відчувати себе старою, — роздратовано пробурмотала Вероніка, красуня-Мастер Червоної вежі.
– ...
Людина в білій мантії і простий масці, що прикривала його очі, ніс та лоб, був майстер Білої Вежі, Орта.
Як завжди, місце Майстра Залізної Вежі залишалося порожнім, але ніхто не ставив питання: « Чому? » Він був єдиним, хто відмовлявся від будь-якого заклику, і це було прихованої таємниці самого серця Мана-віля. Найближчий Господар Життєдавця дуже цікавився національними справами.
Бланделл опустив своє велике тіло в крісло і сказав:
– Коллеги, давайте все сядемо. Дуже незручно говорити стоячи.
Коли три з чотирьох місць навколо трону були зайняті, почали присаджуватися інші люди.
По правій стороні стола овець були члени придворного збору, кожен з яких відав певною сферою державного управління. У них число входили голови Відділу господарства, військового департаменту, Делега закордонних справ і так далі. Тим часом ліва сторона столу була призначена для двірників, присутніх у столиці. Там сиділо кілька графів і герцогів, які чекали короля.
Невдовзі Курт III прийшов до залу засідань.
- Його Величність Король!
На відміну від інших прибульців, королівські лицарі відразу заявили про присутність короля. Це означало, що на даному зборі була така важлива повістка дня, яка не могла навіть подумати про обговорення будь-яких особистих справ.
Перед тим як усі присутні поклонилися, Курт III махнув долонею і сказав:
- Давайте сьогодні без формальностей. Будь ласка, сідайте.
Ніхто не наважився перелічити королю. Люди швидко виконали його наказ і сіли на свої місця.
Курт III кивнув і попрямував до трону, встановленого на чолі столу. Сївши на трон, покритий білою шкірою, він повернув голову і сказав:
- Вероніка, викладіть коротко суть справи.
- Так, Ваша Величносте.
Вероніка була далеко не такою ігривою, як зазвичай. З холодним виразом обличчя вона встала зі свого місця і заговорила, прикувавши до себе увагу інших людей:
- Два дні тому кінь, що проходить через гірський кряж надун, зазнав нападу нерозпізнаного монстра. Всі вибухівки, мобілізовані для цього завдання, були знищені, а двадцять один чарівник — убитий. Під кінець сутички вищого ельфа залишився неушкодженим, але монстр втік.
На мить у залі зависла тиша, після якої вибухнула справжня буря.
- Можливо!
- Майстер Красної Вежі, від Вас пішов монстр!
- Звичайно, це ж справжній скандал...
Кожен по-своєму відреагував на подію, але всі вони були шоковані. Понад двадцять магів, яких відправили на конвою, були величезною силою. Ще з часів війни проти Імперії вони були справжніми ветеранами. Це була елітна група, яка могла нейтралізувати навіть майстра меча.
Але чи це мало бути майже повністю знищене? Чи це означало, що у світі існували монстри, які переважали за майстерний рівень? Або, може Вероніка билася проти нього лоба?
Очі присутніх наповнювали непорозуміння, жах і недовір’я.
- Досить, — сказав Курт III, миттєво заспокойтеся.
Від учасників цього збору вимагалося знайти кращі контрміри для ниви, які могли б призвести до всіх негативних наслідків ситуації, а не залишитися в шоку. І ось, люди помітили холод в очах короля і швидко зібралися з думками.
- Добре, що вищий ельф у безпеці. Якось нам вдалося уникнути найгіршого сценарію.
За словами Курта III, люди закидали його. Якої шкоди завдав би найвищий ельф? У майбутньому Королівство Мелтор понесло б принаймні втричі більше втрат. І гарантовано втратити шанс на дружні стосунки з ельфом.
Ущерб був вкрай болючим, проте залишався хоч якесь потіху.
- Потрібно забезпечити компенсацію сімома магами, які були відправлені до складу конвой. А ще ми повинні отримати повну компенсацію від Ельфхайму. Верно, Бланделл?
- Ельфи - це раса, яка вміє виражати свою вдячність сріблом, так що я думаю все буде зроблено згідно волі Вашої Величності.
- Так. Ні, у нас з'явилася б проблема, якби це було інакше, — вимовив Курт III і стиснув дерев’яний підлокальник свого трону так, що той трісне.
Через прокляті міжнародних відносин він втратив більше двадцяти своїх людей, до того ж елітного рівня. Якби вищий ельф був хоч на краплю менш значущим, всі ці жертви були б беззмістовними. Неважливо яка, але він повинен був отримати за них компенсацію.
З часом обличчя Курта знову стало нагадувати тверезого правителя.
- Бланделл, проведіть вищого ельфа в Ельфхайм. Я знаю, що Ви щойно повернулися з далекого заручення, але, як вам відомо, ельфи недолюблюють Вероніку.
- Буду радий. До речі, Ваша Величносте.
- Хм?
Курт III виглядав спантеличеним реплікою Бланделла.
- У мене є прохання до Вас, яку просила передати найвищий ельф.
- Просьба? До мене?
- Так, все вірно.
Король махав рукою, дозволивши її озвучення.
Бланделл посміхнувся і передав слова Елленої:
- Вона просить дозволу залишитися в місті, поки зцілення Теодора Міллера не буде повністю завершене. Вона не знає, як справи з іншими травмами, але її права рука знаходиться в серйозному стані. Вона каже, що без цілющої сили вищого ельфа можуть бути незбережені наслідки.
- У мене немає причин відмовляти в цьому. Я б навіть хотів попросити її про це зі свого боку.
Слова вищого ельфа були теплими, і навіть жорстоке обличчя Курта III стало м'якшим, коли він почув їх.
Вищий ельф не залишала Теодора ні на хвилину після того, як вони прибули в столицю. Вона притиснула до себе його закривавлену і перев'язану праву руку, продовжуючи вливати у неї свою зцілюючу силу.
Холодна атмосфера в залі засідань стала трохи теплішою.
- Хо-хо, цей молодий чоловік заслужив подяку вищого ельфа.
- Хіба йому не 20 років, і він вже на п'ятому Колоі? Чудово. І чому тільки ми раніше не знали про його талант?
- Згадайте. Недавно він зайняв перше місце на Турнірі учнів. І це було лише кілька місяців тому.
- А ще я знаю, що у нього немає патронів.
Усі присутні з ентузіазмом почали обговорювати Теодора і вихваляти його досягнення. Члени цього збору почали майже воювати за право на те, щоб Міллера в одному зі своїх департаментів потрапив у бій.
Однак запеклі дебати знову припинилися.
– ... Теодор Міллер, знову цей молодий чоловік.
Курт III подивився на газету, в якій була надрукована історія Теодора та його портрет.
Тео виграв Турнір учнів і подбав про Старшого Ліче, а тепер навіть умудрився вижити в ескорі. Менш ніж за шість місяців молодий маг зміг тричі потрапити на очі королю, що вже сам по собі було великою рідкістю.
Звичайно, король був змушений просто цікавитися Тео.
« У чому ж річ? В таланті і вдачі, чи у нього є якості героя? Чи, може, в ньому є щось більш неймовірне? "
Курт ІМ'Ю відчував щось невідоме, що неможливо було виявити з інформації про те, як вирізати газетну вирізку. Було цілком зрозуміло, що він вже кілька разів допоміг королівству, таким чином увагу короля до нього повинно було бути максимальним.
Вероніки кажуть, що протягом наступних десяти років Тео може вирости настільки, щоб навіть вона могла в небезпеці. Тоді, щоб допомогти зростаючому дереву, було б добре полити його і надати добрива.
Курт III вирішив, як віддячити Теодора.
- Слухайте уважно.
- Так, Ваша Величність!
Король не хотів допускати подвійних трактувань, тому оголосив прямо перед усіма присутніми:
- Як єдине, що залишилося в живих з конвою я даю баронові Міллеру титул "Вікта", а також нагромаджу його срібною медалью за заслуги. Це рішення є королівським указом і відмовою.
- В-Ваше Величність!
- Що? Якщо ви не почули, я можу повторити.
Чиновники, дворини і навіть Майстра Башен не могли приховати свого здивування. Почесний титул Віконта був добрий, але не настільки. Шановний вельможа не мав власної влади, і маги з Магічної служби були б байдужі до цього.
Але срібна медаль за заслуги була винагородою, яку ніхто з них собі навіть не уявляв.
Дворяни, які намагалися було щось заперечити, відразу ж замовкли, почувши різкий голос Курта III. Вони знали, що цей тон не дозволяє жодним запереченням і що його рішення є остаточним та безповоротним.
– Що ж, з цим розібралися. Тоді перейдемо до наступного питання в порядку денного.
Таким чином, через тридцять років після того, як була видана Срібна медаль за заслуги, на непередбачуваній конференції було вибрано її наступний отримувач.
***
Теодор не знав, що він був головним героєм події, яке вже 30 років не відбувалося, оскільки під час прийняття рішень його очі були все ще закриті.
Зціливши, Елленої загострили всі зовнішні рани Тео, у тому числі його праву руку. Але вона не могла зцілити тріщину в його розумі, яка виникла після « Tрансмісії Альфреда Беллонтеса».
Зрештою Елленя так і не могла дочекатися, коли Теодор відкриє очі й змушена була покинути Мелтор. Бланделл, якого призначили її учасником коли побачив сумне обличчя з вибаченням виразом почухав голову.
- Хм, вибачте, але ми більше не можемо чекати. Посли з Ельфхайма закликають вас до повернення.
– ... Так, я розумію.
Однак Елленя не могла позбутися смутку і ніжно поцілувала Теодора в чоло. Поцілунок вищого ельфа був схожий на благословення від духу. Це було благословенням, яке могло б перешкодити деяким ворожим духам навіть наблизитися до Теодора.
- Чи зустрінемося ми коли-небудь знову, Теодор?
Елленя попрощалася, і лісова танцівниця повернулася в рідну Ельфхайм.
Після битви з Гордовинею Теодор Міллер був без свідомості цілих три тижні.
І ось, після десяти днів...
Головна тема обговорення в Мелторі, нарешті, розбудилась.