Розділ 62 — Друга місія (Часть 2).
Отримавши виклик від Майстра Веду, Вінс поспішив до її кабінету. Вероніка коротко розповіла йому про події, які відбулися. При згадці слова "раб" на обличчі Вінса заграли скулы. Для нього злочинна організація, яка продавала живих людей за гроші була гіршою від ста каналізаційних щурів.
— Я зрозумів це завдання, — відповів Вінс таким холодним голосом, що навіть його звичайна манера розмови почала здаватися цілком м’якою: звільнити рабів з полону « Замкнуті Колоом» і усунути членів цієї організації. Крім того, дізнайтесь, чому вони прийшли до Мелтора і розслідують правду про цю угоду. Все вірно?
– В точку. Якщо вийде, захопити командира. Якщо ти не зможеш зробити це, то можеш катувати його і прикінчити.
– Принято.
Це була дуже кривава розмова, але в той же час досить стандартне завдання для розгадки Червоної Башни. Не завжди все йшло гладко, і іноді без насильства було потрібно. Королівська родина дозволила магам Красної Вежі застосовувати силу, залежно від обставин і навіть страчувати злочинців на місці.
Крім того, це було прийнятним і використовувалося тортурами для отримання необхідної інформації. Саме тому навіть найвідчайдушніші злодії Королівства Мелтор не відважилися йти проти людей у червоних мантіях. Права військових магів були на абсолютно іншому рівні.
– ... Майстер Вежі.
Замість того, щоб негайно залишити кабінет, Вінс звернувся до Вероніки.
Окрім складної завдання, він не хотів, щоб його учень марував руки в такому брудному канаві. Вінсу було достатньо і того, що він сам по вуха вліз у це. Він повинен був самостійно покінчити з цими покидьками.
Однак Вероніка зрозуміла, як він думає і що похитала головою.
- Ні. Не думаю, що це хороша ідея. Інформація з Білої Вежі чудова, але вони виявили далеко не все. Якщо сили цієї групи більше, ніж ми думаємо, то ти не зможеш тягатися з ними самотужки. Ти повинен взяти з собою цю дитину.
- Теодору лише 19 років.
- А також він маг 5-го кола. Я на власні очі це бачила і можу точно сказати, що у нього майбутнє багатообіцяюче.
Погляди двох людей зіткнулися. Ніхто з них не сумнівався у навичках Тео. Можливості Теодора вже переважали наймогутнішого мага середнього рангу, і він міг йти в ногу зі своїм вчителем, Вінсом. Але перш за все, сам Тео не збирався відмовлятися від цієї місії.
І ось, зробивши крок вперед, Тео поклав кінець цій конфронтації.
- Я зроблю це.
- Зробиш?
- Я не хочу, щоб вчитель сам відправлявся в таке небезпечне місце. Якщо я можу допомогти, то, будь ласка, дозвольте мені супроводжувати Вас.
- Хлопчик сам цього хоче, Вінс, — посміхнулася Вероніка.
– ... Тоді нічого не поробиш.
- Ну, думай про це як про ціну за такого хорошого учня. Тобі не треба перейматися тим, що він процвітає.
Зрештою Вероніка усміхнулася Вінсу і витягла з ящика пергаментний сувій. Потім вона підписала його і поставила печатку. У друк використовували спеціальні чорнила, які могла використовувати тільки Майстер Червоної Вежі і штамп з її ім'ям.
Вероніка кинула сувій Вінсу і сказала:
- Це запит, підписаний і запечатаний мною особисто. Якщо необхідно, скористайся ним, щоб попросити про співпрацю графа Бергена. Можливо, ви не зможете належати до цієї організації лише вдвох.
- Е-е? Але хіба це не буде неприємністю для Вас?
- Ей, якщо я щось даю, значить просто бери, ясно? - Вероніка підвищила голос, змусивши Вінса з похмурим виразом обличчя прийняти папір.
Вінс не думав, що це хороша ідея, але він все одно подякував їй. Вероніка не закінчила і витягла ще одну річ.
- Малюк, візьми це.
– А-а? Ах.
На долоню Теодора впала маленька сумочка, яка більше нагадувала великий гаманець. Зовнішній вигляд сумки відразу нагадав йому про одну річ, яка вже потрапляла до нього в руки.
- Мабуть, ваша просторова кишеню ще не перевидана? Замість цього я позичу вам свій, — проговорила Вероніка.
- Дякую за увагу... А-а? - Видав здивований звук Тео, виявивши, що просторовий кишені має деяку вагу.
- Майстер Вежі, всередині є речі?
- Не звертай уваги на цей невеликий безлад. Там пара зелень, сувої... Вони не дуже корисні для мене.
« Але навіщо вона тримає марні речі у своїй просторій кишені?» — замислився Теодор, починаючи розуміти причину Вероніка нехтувала його погляду. Зрозумівши її таємні наміри, він посміхнувся і Вероніка швидко закрив обличчя руками. Вона все ще не вміла приховувати свої почуття.
- Ідіть. Я вже сказала все, що хотіла. Мабуть, старий Шугель вже чекав.
— Як накажете, - майже одночасно відповіли Вінс і Тео, але, на відміну від свого вчителя, Теу не розвернувся, щоб піти. Замість цього Теодор подивився на Вероніку з дивним виразом обличчя і сказав:
- Я повернуся.
Ці останні слова були сказані беззвучно, одним тільки рухом його губ. Він соромився сказати це вголос своєму Майстерові. Однак його намір був зрозумілий. Вероніки трохи розширилися, а потім усміхнулися, наче розпущена квітка.
***
Вушах!
У вузькому просторі яскраво спалахнуло світло. Це була порожня кімната, напрочь позбавлена меблів, і єдиним безладом тут була змітна у формі вихору пил. Це був феномен просторової магії, що супроводжував телепортацію кількох людей з Столиці Мана-віль у володіння графу Бергена.
Простір перекрутився, виривши з себе двох людей. На цей раз вони не супроводжувалися самим заклиначем, а тому Тео і Вінс були єдиними, хто з'явився у пункті призначення.
– ... Тьху, ці прокляті побічні ефекти зовсім не змінилися.
Вінс приклав руку до лоба. Він не був винятком для запаморочення, яке з'являлося після телепортації на далекі відстані. Це був неминучий побічний ефект, який торкався всіх крім старійшин Білої Вежі, які постійно перетинали простір.
Теодору теж було не по собі, хоч і не так погано, як Вінсу, оскільки він недавно переніс одне таке переміщення.
- Може, трохи відпочинемо?
- Ні, все гаразд. Головоруження швидко зникне.
Він сказав, що швидко одужав і негайно пішов до виходу.
На даний момент вони були в таємному особняку на околиці Бергена. Це місце було недоступне для чарівників, які не досягли певного рангу. Можливо, навіть сам граф Берген не знав про існування особняка.
Двоє людей відкрили секретні двері, що ведуть на задній провулок, і злилися з натовпом.
– ... Не очікував знову повернутися в Берген. Коли ми попрямували до столиці, я надіслав листа про відставку — Пробурмотів Вінс побачив знайомі фасади будинків.
Озираючись назад, минуло лише близько місяця. Однак Вінса не знала, що пройшло набагато більше часу.
Теодор відчував те ж саме.
« Життєдай хобгоблінів, фінал з Сильванією... Старший Лич, гримуар і Вероніка"
Він боровся з монстрами і досяг рівня, про який раніше навіть не сміявся мріяти. Тео навіть зіткнувся з монстром, про якого лише читали в книжках і вижив. Раптом для себе, він навіть познайомився з незнайомою людиною, яка попросила його назвати її "сестрой".
Теодор стільки всього пережив за цей місяць. Вінс мав отримати диплом Теодора за нього, але це не мало значення. Всі ці дні видавалися якимось сном.
« Ні, це не так» — твердо подумав Тео, що відчуває своє серце. Усі його п’ять кіл рухалися, повністю дотримуючись його вказівок. Це був очевидний доказ того, що минулий місяць не був сном.
У цей момент Вінс тихо сказав:
- Тео.
- Так, вчитель.
- Давай спочатку оглянемося навколо. Ми прийшли таємно, так що нам не слід видавати себе.
- Зрозумів.
Їхній одяг відрізнявся від звичайного. Теодор і Вінс одягалися в щоденну одежу й не виглядали як чарівники. Їхній одяг був грубо підібраний коричневою, сіркою і зеленою тканинами.
Це була місія з проникнення в підземний світ, а тому вони не могли розкрити себе як представників Червоної Вежі Магії.
Шурх-шурс.
Двоє людей блукали довкола. Іноді вони купували їжу в вуличних кіосках, яку не можна було назвати смачною. Такий тип маскування не сприймав багато труднощів.
Вони говорили цілу годину і продовжували гуляти по сусідству.
- Іноземнці... Здається, тут багато приїжджих з Остіна.
- Є ті, хто вміє користуватися аурою і добре навчені воїни.
- Вони або належать до організації « Замкнутого Круа » чи найманців. У будь-якому випадку, це не добре. Можливо, вони патрулюють це місце.
Досвід бойового мага-ветерана і сенсорне сприйняття Теодора означали, що вони могли відчувати те, чого було недоступно простим людям. Вони легко могли зафіксувати рівень мани або ж лише по одній людині зрозуміти, чи вона навчалася бойових мистецтв.
Більш того, Яструбічний Око виявив дивні криві мечі на чиїйсь спині.
Тео звернув на це увагу Вінса, і той пояснив:
- Це шамшири, мечі, використані воїнами Остіна. Форма рукоїти і леза вигнута.
У зв’язку з цим мечами важче було завдати удару, але вони були корисними і без того була відмінною. Ця зброя була призначена для воїнів пустинного королівства Остін. І в цей момент...
– Да.
– Оп...
Обидва люди зрозуміли це майже одночасно, але вдавали, що нічого не помітили і продовжили рухатися вперед. Вінс зрозумів, що поділяє те саме відчуття з Тео, а тому, не повертаючи голови, прошепотів.
- За нами хвіст.
Цей шепіт був настільки тихим, що його важко було почути навіть з близької відстані.
- Так, але я не відчуваю жодної небезпеки.
- Я теж не відчуваю вбивчих намірів. Це не вбивці. Можливо, це просто стеження.
Вони ще не зробили нічого, що могло б викликати сумніви, а тому не знали звідки так швидко за ними зав'язався хвіст. Обидва чоловіки дійшли того ж висновку і пішли на менш заселений квартал.
Вони збиралися... "Поймати хвіст".
Через деякий час вони опинилися в цілковитому перевулку.
- ...!? - Розгнівав чоловік, що слідував за ними, відчувши щось дивне. І в цю ж секунду обидва чарівники активували свою магічну силу.
Вінс закінчив своє закляття раніше Тео, і з його долоні вирвався сліпуче світло.
Це була магія 4-го Круса, Палаюча Вспишка. Це закляття було дуже ефективно для несподіваних атак. Серед сліпучого світла було видно порожній простір. Вінс і Тео не знали, що саме використовують людину для подібної маскування, але ця техніка явно була вишуканою.
Не побачивши переслідувача, вони швидко підготувалися до бою. Чоловік, який не був воїном, можливо в такій ситуації намагався б втекти, але він явно програвав у кількості своїм двом опонентам.
- Чорт забирай!
Пізніше, після кількох хвилин заколювання Тео почав сильно натягати людей і маскувався чарівник.
А потім на обличчі Теодора з'явився дивний вираз.
– ... Ти?
Тео знав особу, яка слідувала за ними.