Глава 51 - Ем-м, це їстівно? (Часть 3).
« Проста кишеня... Це предмет, який я запозичив від свого вчителя, але в даній ситуації у мене немає жодного іншого варіанту, що дозволив би мені його врятувати."
Його обжерливість не вважалася б втратою або продажем. Як магічні книжки, з’їдений просторовий кишеню не залишив би після себе жодного сліду. Тео міг виправдатися, що предмет був зруйнований під час битви зі Старим Лічем.
Так чи інакше, якщо він залишить гримуар тут, то рано чи пізно з'явиться другий або навіть третій Джованні.
Менше ніж за два місяці маг 5-го Круга був перетворений на Старшого Лича 6-ого Коло. А якщо новий власник отримає шість місяців чи рік, то цілком можливо переродитися в таку легендарну неживу як Архиїл. А масштаби такої трагедії такі, що ними треба було б займатися вже по всьому континенту, а не окремо взятому королівству.
Крім того, Тео не був упевнений, що гримуар не триматиме на нього образи. Після роздумів Теодор прийняв остаточне рішення.
– ... Обжерливість.
- Що?
- Що станеться з вмістом просторової кишені, якщо він буде з'їдений?
- Не турбуйся. Воно не зникне, а з радістю відповів гримуар.
- Це неоднозначна відповідь... Но, ух... Тут вже нічого не поробиш.
Тео поклав просторовий кишеню на землю. Йому було досі важко повірити, що цей гаманець з потертої тканини та іржавих пластин коштував сотні золотих. Цей рідкісний і розкішний предмет став би метою будь - кого, хто поважає себе як злодія.
Теодор ще трохи похитався, після чого дозволив артефакти проковтнути весь стан.
– Їж давай...
Ладошка проковтнула просторий кишені ще до того, як Тео навіть закінчив говорити.
Ви поглинули « широку кишеню».
Помилка!
Після поїдання магічної сутності відбувся невідомий феномен!
Знайдено приховану функцію обжерливості.
Користувач повинен ознайомитися з інформацією, яка описує нову функцію гримуара.
Ця здатність працює стабільно незалежно від рангу гримуара.
Гримуар "Обжерство".
Ранг: Е.
Після поглинання просторової кишені активувалася одна з прихованих функцій обжерливості.
Тепер гримуар має місце для зберігання здобичі, якого не може перетравити.
Перших власників тримали за допомогою свого майна і називали її "Інвентарем". Як поточний власник гримуара, ви можете перейменувати її.
Гримуар не має нормального стану. Більшість функцій запечатано.
Він прокинеться раз на день, щоб втамувати голод.
* Відразу після насичення він відповість на одне ваше запитання.
* Його спроможність буде передане панові.
* Гримуар захоплює сутність з'їдених книжок або предметів. Чим більше людина розуміє книгу або предмет, тим ефективнішим стає її розуміння.
* Поглинає магічну силу предмета, в якому вона міститься.
* Активна функція нагадування.
* Активна функція Інвентаря.
Тео мовчки прочитав інформацію, яку йому дали, і запитав:
- Інвентарь... Отже, це вид просторової магії зберігання. І якщо він має ту ж функцію, що і звичайний просторовий кишеню, тоді його не обов'язково було їсти. Хіба ти не спеціально підштовхнув мене на це?
- Користуваче, я не займаюся такими речами.
Це було слушне запитання, але обжерливість відповіла досить холодно. Здавалося, що гримуар незадоволений тим, як його порівнюють з простим артефактом. А це означало лише одне: просторова кишеня повинна бути набагато гірше за « синвентаря» Обжерливості.
- Ти не можеш зберігати гримуар у просторій кишені. Ну, якийсь час тобі вдалося б там його протримати, але, оглянувшись, він зміг би вибратися з простору твого кишені.
- Отже, з інвентарем таке не станеться?
- Верно. Інвентар — це просторова сутність, яка існує в мені і відрізняється від інших простору. Не маючи можливості виходити за межі вимірів, гримуар не зможе втекти з усіх можливих способів.
Якщо так, то історія дійсно змінилася. Це був вимір, який міг блокувати стрибок гримуара в просторі! Звичайно, такі здібності коштували жертви у вигляді з’їдених просторових кишень. Крім того, місця для зберігання в інвентарі було куди більше, ніж у просторій кишені, тому Теодору вже не до чого придбати.
Після розмови Тео подивився на книжку, що лежала на землі.
Вж-Ж-ж!
Вона оповита темним димом, який спускав зловісну вібрацію. Це була спадщина легендарного чорнокнижника. Однак цей маг, очевидно, не сподівався побачити хижака, як - от обжерливість.
До зустрічі з Обжерством Теодор навіть не міг собі уявити гримуар, який ївся іншими гримами.
- Ну, я завжди вважав, що удача обминає мене стороною — пробурмотів Тео і простягнув ліву руку до землі.
Чавк!
Таким чином, гримуар "Поклоніння смерті" відразу опинився в інвентарі, звідки він вже не міг вибратися.
У кімнаті вже не було цінних предметів, і Тео не знав, коли розтопиться печера, яка пройшла через такі великі зміни. Він також повинен був знайти своїх товаришів, від яких його відділили.
За його відсутності з ними могло статися що завгодно.
Проте саме вони знайшли Теодора, а не навпаки.
– ... Тео! — Голосно звучав, коли з’явилася мантія зі шорхом. Покаявшись, Сильвія підбігла до Тео і обняла його.
- Е-е? Сильвія? - злегка обшарашено вимовив Тео.
- Ти живий, роботодавець! Здається, ти виглядаєш набагато краще за нас?
– ... Капітан Рендольф.
Рендольф поплескав його по плечу. Його товариші не думали, що він буде так добре виглядати після того, як лич розчинить його в просторі.
Якщо взяти до уваги це, то той факт, що всі троми залишилися живими й неушкодженими, був справді дивовижним.
Тоді як двоє людей пережили битву зі Старим Лічем, Теодор зміг знищити його. Тим часом Тео помітив, що в екіпіровці Рендольфа щось змінилося.
- Схоже, ти все-таки знайшов їх.
- О, ти помітив?
Незважаючи на велику кількість ран по всьому тілу, Рендольф розсміявся як дитина і торкався своїх мечів. Для мечника клинок був схожий на продовження його руки, і мечі Рендольфа для нього не були винятком. Найманець хотів похвалитися своєю обновкою, але не встиг.
Ру-ду-гу!
Роздався гуркіт, і печера почала сильно тремтіти. Після зникнення підземної печери печера почала розвалюватися.
Трійця переглянулася і побігла до виходу, не вимовивши більше ні слова. Перед тим як привітати один одного з перемогою над ліжечком, вони мусили ще безпечно вибратися з печери.
***
Отже, володіння Міллерів було врятовано.
Як тільки старший Ліч впав, вся нежить перетворилась на попіл. Мертві люди, які брали сили з гримуару, більше не могли залишатися в цьому світі. Деякі істоти, які не були створені безпосередньо, наприклад примари, були примусово повернені до негативного виміру.
У свою чергу трупи, які були воскреслі як нежива їжа, нікуди не ділися і люди мали прибиральнити гниле тіло.
Коли ці землі нарешті знайшли мир і спокій, жителі села організували фестиваль для порятунку від катастрофи. Дружина мірошника, Беккі, відкрила двері свого складу. Альберт з кондитерського цеху запалив свої печі. Пан таверни, Стівене, викатив бочки з вином.
Трохи часу в житті найманців йдеться про вину, розваги та гроші і тому вони не могли розвіяти радості.
Однак один чоловік не міг вписатися у цю веселу атмосферу.
- Ху-у-о...
З уст Теодора вийшов глибокий подих, коли він згадав недавні події. Їхня перемога була пов’язана виключно з успіхом. Якби він прийняв неправильне рішення, то не зміг би захистити своє життя і все рідне місто.
А тому він не міг веселитися і танцювати під місячною, як інші жителі.
« Я не маю достатньо сил. Нет... Мені бракує часу."
Він міг використовувати кілька засобів, щоб стати сильнішим. Магічна Ракета Альфреда і функції Загадок Тео міг бути в кілька разів сильнішим за будь-який інший маг. Але він зовсім не сподівався, що ситуація стане такою як та посудина життя. Він не знав, з чим йому доведеться зіткнутися. І не був до цього готовий.
А якщо він буде продовжувати надіятись на удачу, то одного разу це його вб'є.
Таким чином, замість того щоб насолоджуватися перемогою, Тео ламав собі голову над тим, чого йому не вистачало.
- Привіт, молодий пане! Ти чого без настрою? - Він почув позаду себе чийсь голос.
"Цей голос..."
Оглянувшись, Тео побачив Рендольфа зі склянкою пива і злегка пофарбованим обличчям. Він міг лише здогадуватись, скільки пив найманець, але його червоний ніс був справжнім видовищем. Найкраще Рендольф тільки-тільки закінчив святкувати, оскільки у нього на обличчі не було і слідів гідності першокласного мечника.
Тео посміхнувся, дивлячись на його смішний вигляд, і сказав:
- О, тепер ти називаєш мене молодим паном?
- Ку-ху-ху, це природно. Після того, як ти виманив у мене 200 золотих, по-іншому і не скажеш. Ще один на моєму місці вже замислився би про те, як швидше від тебе позбутися.
- Я віддав тобі реліквії, які ти шукав.
- О, невже ти хочеш, щоб я показав їх тобі? З давніх - давен люди божеволіють.
Рендольф був у захваті від реакції Тео і обнажив два клинка, отримані з псаного лицаря-скелета.
Фшу-у-Ух!
З різким звуком мечі покинули ножини.
Навіть Теодор, який нічого не мав на увазі у боротьбі свого ближнього, відчув, що звук такий гострий, щоб розрізати шкіру. Це були чудові мечі і виглядали одними з кращих у своєму роді навіть на те, що не пройшли процес магічного зачарування.
– ... Ого.
Тео звернув увагу на зображення вовків.
Вони видавалися живими. Кожного разу, коли Рендольф піднімав свої мечі і вовча зграя, здавалося, починала бігти вперед по повітрі. Цей образ, відображений у місячному світлі, здавався витвором мистецтва.
На мігновому місці Теодору здалося, що він чує вовчий виття.
Рендольф кілька разів крутив лезами і з палаючим обличчям оголосив:
- Так, молодий пане, я б ні за що не обміняв їх на 200 золотих. Навіть якщо б вони не були реліквіями, вони занадто цінні для мене. Поки я живий, вони будуть зі мною.
- Може мені варто попросити тебе дати більше грошей?
– ... Молодий пан, як щодо того, щоб продовжити кар'єру в якості торговця, а не мага? Я ніколи не бачив когось благородних кров'ю більш нахального ніж молодий пан.
Двоє чоловіків поглянули один на одного і розсміялися. Може бути через гарний настрій Рендольфа, а може бути щось інше, але похмуре обличчя Теодора трохи просвітило.
Товариші ще трохи поговорили, після чого Рендольф сказав, що йому потрібно повертатися до своїх підлеглих.
- Ах, і ще юний пан, — наостанок сказав найманець, вказавши пальцем убік, - Ти не повинен змушувати свою дівчину чекати надто довго.
- Що? - Тео подивився у вказаному Рендольфом напрямку і застиг, зустрівши пару блакитного щеняче око.
« Це... Та вже...» - почухав голову Тео, зрозумівши, що приділяє мало уваги Силвії.
Сильвія не була холодною по відношенню до людей. Вона просто не знала, як з ними взаємодіяти. Вона могла почуватися байдужею, але насправді їй було просто незручно спілкуватися з тими, хто до неї підходив.
Для неї це був новий досвід, коли люди представляли їй і говорили, що вона їх майбутня пані.
- А, все не так, – зітхнув Тео, правда тепер вже набагато легше, ніж минулого разу, і пішов до оточеної людьми Сильвії.
По дорозі він перекинувся парою слів з дружиною мірошника і подумав про те, як би так відправити дідуся Альберта додому, щоб той нарешті відпочив.
Нарешті він дійсно повернувся у своє комфортне рідне місто.