Від імені ледь вижива Деріка Рейнольд став на чолі з лицарями Еккартів, які брали участь у щорічних магічних випробовуваннях.
Мені було незвично бачити світлу шкіру Рейнольда.
- Гей, що ти стоїш? Скажи що-небудь!
Хлопець, який проснувся в кімнату через варту, зрадів.
'Коли це ми встигли так зблизитися?'
Навіть з таким мисленням я все одно змогла вразити своє рожеве волосся, яке давно не бачила.
- Впустіть мене. Я його знаю, - лаконічно наказала я, піднявши руку.
Головна покоївка стривожено прошепотіла:
- Але, благородна леді, Його Високість наказав нікого не пускати до палацу...
- Так, нікого! Тільки мене.
Рейнольд раптом захитався.
- Все гаразд, пустіть його.
Покоївка неохоче поглянула на охоронців.
- Саме так! Вона впускає мене...
Коли руки охоронців, які грубо його виштовхували, опустилися, Рейнольд увійшов і поправив одяг.
Попрямувавши до мене, він заволав:
- Гей, що відбувається? Помовч! Ти дійсно вийшла з розуму...
- Рейнольд!
Я поспішно перервала чоловіка, який не вміє фільтрувати свою мову.
- Сер Седрик, вам довелося нелегко. Ви можете вийти.
На щастя, Седрік вийшов без слів.
Тим часом Рейнольд несподівано зупинився до мене.
- Це правда...? - Пробурмотів він з порожнім обличчям, як ніби тільки зараз помітив мене в струменю.
- Будь ласка, подбайте про карету, головна покоївка.
Я навіть відіслала всіх покоївок.
Клац-. Після закриття дверей у кімнаті настала тиша.
- Садись, — запропонувала я все ще стоячого Рейнольду.
Він, нерозумно глянувши на мене, струшив головою і сів навпроти мене.
- ...Чорт. Що сталося за цей місяць?
Я так дивно виглядала в прекрасному золотом плаття?
Подивившись на мене з таким видом, ніби це було не так, рожеволосий закричав:
- Ти заручена! Про яку поручку може йти мова, якщо я розповсюдив чутки перед від'їздом!
- Які чутки?
- Такі! Що ти завалиш наслідного принца і станеш наступним правителем.
Я упустила щелепу, почувши горду відповідь.
'Здуріти... Ось хто був джерелом безглуздих чуток...'
А я все ніяк не могла знайти винуватця і не розуміла, чому...
Як виявилося, злочинець тимчасово покинув столицю і виїхав на випробування.
- Ти збожеволів? - різко запитала я.
- Це ти спятила! - З червоним обличчям закричав він у відповідь. - Якщо у тебе в руках були ікла, тобі потрібно було добре їх заховати. Навіщо ти його врятувала?
- Хах...
- Люди Імператорського палацу теж почали розглядати твою кандидатуру! А тепер заручини?
Я поспішала і не могла нічого сказати. Ці чутки дійсно розпускав Рейнольд.
- Чому ти поступишся свій шанс захопити трон цьому засранцеві!
- Попрошу тебе заткнутися.
Я зітхнула і схопилася за хвору голову.
- Я не хочу, щоб мене стратили через вбудований тобою бунт.
Я рада, що винуватця не зловили, бо його не було в столиці.
Я знала, як повівся наслідний принц з зрадниками, коли знайшов двірника, зв’язаних із маркою Еллен і які зруйнували стару сім'ю.
Тим часом Рейнольд, про якого я турбувалася, проголосив:
- Я проти.
Я підняла погляд і поцікавилася, нахиливши голову:
- Проти чого?
- Це заручин!
Весела картина прийняття Каллісто сім'єю герцога розсипалася в прах. Мене просто вразило те, що я дізнався про протест.
- Хм. Але мій батько, здається, дозволив?
- Твій батько і мій тато теж! А я на правах твого брата висловлюю протест.
Він легко дратував мене, але я не могла зрозуміти його причини.
- Чому?
- Що?
- Що не так? Незабаром він стане імператором, хіба йому не можна бути моїм чоловіком?
Він спочатку неважливо схилив голову, а під кінець моїх слів витарщав очі.
- Що не так? Ти вже забула, що він порізав тобі шию мечем?
- Поцарал.
Хіба він щось різав?
Я злякалася і почесала затилиць.
- Це... Це все в минулому.
- У минулому? Я все ще чітко пам'ятаю, як ти стікала кров'ю повзаючи по землі!
- Я не повзала. Я поїхала на карету з першим братом, ні?
- Навіщо тобі це, Пенелопа. Хіба ти не хочеш просто жити в Імператорському палаці?
Він раптом опустив очі, і його голос став пригніченим.
- Ти ж тому не повертаєшся ...?
- ...
Твій брат робить те, що ти хочеш, але ти вже заручена.
Він робив мене імператрицею.
Я знала, що якщо він тихо бурмотить, то скоро знову замовкне. Звичайно, на цю нісенітницю не варто було відповідати.
Натомість я змінила тему:
- Рейнольд, це турбує мене з самого початку. Навіщо тобі це потрібно?
- Бо ти моя сестра?
Хто, чорт візьми? Він збентежено розсміявся. У всякому разі, він залишався простим.
- Ти ще не отримав звістку від батька?
- Яке?
- Я зустріла твою сестру.
Я знову підняла цю тему.
Мені потрібно було раз і назавжди закрити це питання при кожній розкладі.
Хоча я не знала, що це станеться так скоро.
Як і очікувалося, обличчя Рейнольда миттєво потемніло.
- Я чув, - незворушно відповів він через довгий час і запитав: - Ти не повертаєшся з-за мене?
- Як це може бути через тебе? Лейла померла і...
Це все через мене і мого брата.
Він доторкнувся до моєї щоки тремтячої рукою.
Надовго завмерши, немов він пішов у себе, Рейнольд гірко посміхнувся.
- Це не твоя провина, Пенелопа.
Він потішав мене.
Я з подивом дивилася на нього.
- Івонна попросила мене передати, що вона теж вас любить. І подякувати всім за те, що ви не забули її і продовжували пошуки.
Рейнольд мовчки опустив очі в підлогу.
Він завжди був буйним і кричав, але зараз вперше так занурився в себе.
Я могла його зрозуміти.
- Вона була милою.
- ...
- Я розумію, чому ти так з'їхав на мене на горищі.
Чому Рейнольд так поводився зі мною?
Я все ще пам’ятала, що відчувала в минулому.
- ...Ти теж моя сестра.
Це було зовсім інше.
- Відколи?
- Чорт, чому ти знову починаєш! Батько сказав, що ти ніколи не повинна була йти! Так що ми як і раніше...
- ...
- Ми сім'я. Навіть якщо ти не можеш нас пробачити, - безпорадно проговорив Рейнольд, і його обличчя дивно спотворилося. - Я все прощаю. Ти постійно щипала і дряпала мене, тому що я хотів, щоб горище було порожнім.
- ...
- Так що можеш не турбуватися про мене.
Він з посмішкою подивився на мене.
Я завжди думала, що він божевільний, але він здавався дивно спокійним. Я трохи розгубилася.
- Я ще не знаю, - обережно зізналася я Рейнольду. - як ставитися до тебе і Дерику.
Я була дуже пригнічена, коли почула те, про що переживала. Але я не була впевнена, що зможу щось зробити.
Рейнольд помітив моє замішання:
- Тебе верне від мого обличчя?
- Це не так.
Я задумалась над цим.
Я не відчувала, що не хочу бачити його, як раніше.
- Це добре.
Почувши мій погляд, Рейнольд раптом посміхнувся. Я розгубилась і запитала:
- ...Це все?
- Це все! Що ще вам потрібно від рідних? Іноді ми сваримося, іноді сердимося!
Було приємно чути, що всі минулі роки були зібрані у слові "сваримось".
'Як добре бути простим.'
Я ледве проковтнула ті, що вернулися мовою слова. Обличчя Рейнольда раптом застигло.
- Якщо ти все ще хочеш заручитися, скажи мені. Якщо не хочеш, я з ним розберуся.
- Будь обережним зі словами, це палац кронпринца.
- Тоді опустимо ці слова, -ворчав він. - У будь-якому випадку, просто скажи мені. Ми з батьком щось придумаємо.
- Що ви зробите?
- Все. Влаштуємо твій втечу або державний переворот.
Коли він стиснув кулаки, я розсміялася.
- Все добре. Помовч... Я хочу її.
- Що? Чорт, це марна трата твоїх можливостей!
- Це краще, ніж шлюб. Хочеш, щоб я вийшла заміж і стала імператрицею?
- Це так.
Коли я заговорила з ним про найвищу позицію, Рейнольд погано кивнув.
"Дійсно простий хлопець."
З жалем поглянувши на нього, я зізналася йому в тому, що раніше приховувала:
- І я люблю Його Високість. Я люблю його, тому ми заручені.
- Що?
Рейнольд знову різко зрушив брови.
- Чому? Ти пошкодилася розумом через давню магію? Не розумію. Як ти можеш любити його?
- Ага.
Я чесно кивнула, співчуваючи йому.
- Ось і все. А після коронації я буду деякий час зайнята. Ти чув? Я починаю нове дослідження.
- Археологія чи щось таке?
- Так. Мене все одно тут не буде, так що не приходь сюди. Ні, взагалі не ходи до палацу.
- Це треба говорити моєму братові. Думаєш, я ідіот?
Той, кому це потрібно знати, все одно не почує цього від мене. Я трохи м'якша сказала:
- У будь-якому випадку. Більше не приходь і не втручайся в це, і давай будемо жити дружно.
- Взагалі-то я говорю про це з самого дитинства...
Хоча я намагалася бути дружньою, він не хотів завертати мене.
"Тому що ти дуже зайнятий!"
Я ледве проковтнула дитячі виправдання.
- Я прийшла в Імператорський палац відпочити і дещо дізналася.
Рейнольд раптом озирнувся на мене.
- Через дивні чутки в останні дні серед двірян стало модним тримати плямистих кроликів.
- Що...
- Дякую за подарунок. Я буду тримати їх поруч і в майбутньому. Якщо ти приєднаєшся до блакитно-зелених кроликів, може вийти той, на якого ти сподівався.
Звичайно, я не виховувала їх сама, але про них дбали інші леді.
На недавньому чаєпіті леді я почула , Що в другому поколінні отримався шевутної кролик з бірюзовими плямами, схожим на мої очі.
Після церемонії досконалого літа з-за Лейла у мене не було часу це сказати, а відразу після закінчення всієї цієї історії вже була пізно.
- ...
Після моїх слів Рейнольд ще деякий час дивився на мене. Я не помічала цього, тому втупилась на далеку шафу.
Мені було трохи соромно. Тепер сама ситуація змушує мене розповісти йому про це.
- Эй, Пенелопа.
Через деякий час він несподівано покликав мене. Я неохоче відповіла:
- Що?
- Після того, як ти пішов з дому тобі стало краще?
- Так.
Я відразу ж відповіла. Рейнольд знову насупився.
- Так, ось і все.
Але спокійно прийняв мої слова, без сарказму.
- Я піду.
І зібрався йти.
Коли він попрощався зі мною, я також обронила:
- Бувай, брате.
Я відчувала себе сама незграбною "селой" у світі.
✔
Перевод: Mirasa
Дякую за читання!
https://literna.net/uk/books/258-finalom-likhodii-ki-mozhe-buti-tilki-smert