Це було не прохання, а повідомлення.
Мені більше не потрібно було питати дозволу у герцога.
- Пенелопа.
Герцог був шокований.
- Куди ти підеш, коли покинеш будинок?
- Куди завгодно, - тихо відповіла я через деякий час. - Значить, ви не збираєтеся прощатися зі мною.
- Пенелопа!
Обличчя герцога поблідло, як коли він почув про мою зустріч з Івоною.
- Минулого разу ми не закінчили розмову. Хто б що не говорив, ти моя дочка. Навіщо розривати стосунки між батьками і дітьми?
- Я знала, що ви так скажете.
Я кивнула в тиші.
- Відтепер, будь ласка, не тривожтеся про мої справи.
Гру закінчено, і тепер моє майбутнє у цьому світі невідоме.
- Куди б я не пішла, чим би я там не займалася, навіть якщо я вийду заміж за того, кого ви ненавидите.
- Пенелопа Еккарт!
Герцог широко розкрив очі і підвищив голос.
- Що з тобою не так? Як я можу не турбуватися про твої справи!
Запитавши, він подивився на моє неемоційне обличчя і раптово замовк. Схоже, він зрозумів причину.
Після паузи герцог втомився проговорив:
- Я визнаю, що привів тебе сюди і не дбав належним чином.
- ...
- Але... Тепер ти моя єдина жива донька. Ти тільки що розповіла мені про Івонна, а зараз говориш це? Ти розбиваєш своєму батькові серце.
Вираз обличчя герцога, повне горя і смутку, змусило моє серце здригнутися.
Герцог мав велику відповідальність.
Але він винен у моїх проблемах, і тому трохи більше захищає мене.
Звичайно, я знаю, що його слова та вчинки до мене не є просто обов’язком і почуттям провини. Він злегка прив’язався до мене і, можливо, вважає мене справжньою родиною.
Але через це я була не в ладі зі своїм серцем. Його розірвали прагнення любові й бажання бути визнаною ними.
Їхня ненависть звела мене з розуму і робила таку нещасну. Моя гордість була зламана кожного разу.
Кожного разу, коли я бачила герцога, мені не давали спокою ці суперечливі емоції.
- Я запитала, чи ви звинувачуєте мене у вбивстві Івони.
Тим не менш.
Незважаючи на те, що я зробила це, то все одно трохи боялася звинувачувати мене.
- Мені теж потрібен час, щоб не звинувачувати людей у цьому особняку, Отче.
Мене жодного разу не запитали, що я відчуваю і думаю.
Очі герцога розширилися, ніби він не очікував почути це від мене. Він піджав губи і тільки через деякий час сказав:
- ...Пенелопа, люба. Ти все ще...
- ...
- Ти все ще скривдила мене?
Блакитні очі герцога постійно тремтіли.
Я подивилася на нього і нарешті визнала:
- Так.
- Ха....
Герцог підняв руку і повільно провів нею по обличчю.
Можливо, через шок у нього тремтіли кінчики пальців.
А я, як завжди усміхнулась, не забуваючи про свою гідність. Не кажучи нічого, щоб його заспокоїти.
Він був сердечним батьком Івони і часом його увагу перепало й мені. Але більшість часу він був суворим батьком. Для Пенелопи.
- Я не можу пробачити вас.
Не для мене.
- Всі в герцогстві, включаючи Деріка і Рейнольда, ображали мене.
- ...
- А герцог не звертав на це уваги і знехтував мною.
З одного боку, провина герцога була не такою великою.
Він з добротою удочерив бідну сироту, і всього лише не хвилювався про її проблеми.
Він розважний чоловік. Насправді стосунки з герцогом швидко покращилися, коли я стала поводитися по-іншому.
Як і з іншими людьми.
Можливо, через презирство і таке ставлення ця безглузда Пенелопа сама налаштувалася на себе.
'Але врешті Пенелопа - це я.'
Невеликі відмінності не мали значення.
Навіть якщо я буду заперечувати це, то вирішила залишитись у цьому світі.
Смерть, що розбиває її душу назавжди. Несправедлива образа, смуток, розпач.
Хто, чорт візьми, може їх зрозуміти?
- Пенелопа.
Мої спокійні слова змусили герцога покликати мене.
У герцога було бліде обличчя і широко відкриті очі, ніби він задихався.
- Чому... У цей час...
Чому я сказала це зараз, коли у мене все добре?
Думаю, для нього це може бути занадто раптово.
Я настільки мирно співіснувала з герцогом та його сім'єю, що це не здавалося проблемою.
- Для вас, гадаю, це було несподівано. Я мало що розповідала про себе, а іноді поводилася відверто нерозумно, - легковажно сказала я, згорнувши плечима.
Хоча герцог відкрив рот, як ніби хотів щось сказати, я жорстко перекреслила його спроби і продовжувала:
- Але ви жодного разу не запитали мене.
- ...
- Коли брат Дерік був настроєний до мене без особливої причини, коли я була звинувачена Рейнольдом в крадіжці колії, і коли ви дізналися, що ваші співробітники брали участь у моїй травлі і кожного разу морили мене голодом.
- ...
- Ви ніколи не запитали мене, чи я в порядку.
- Пенелопа.
- Я поводилася так, ніби зі мною все гаразд, не тому, що мої рани зажили. Я просто поховали їх глибоко всередині, адже у мене були важливіші проблеми.
Щоб вижити, я відчайдушно просив у Бога допомоги і вдавав, що все гаразд. З часом ставало все важче, тому що я почала очікувати від герцога більшого і не хотіла відчути біль коли його дочка повернеться.
Моє серце заразилося думками з того часу.
'Все в порядку. Все закінчилося.'
Я глибоко зітхнув і заспокоювалась. Я випалила наступні слова.
- Але після зустрічі з Івоною я подумала, що можу зрозуміти почуття герцога і чому брати вчинили так зі мною.
- ...
- Думаю, ви не вважали мене заміною Івони. Так що я можу піти.
Обличчя голови сім’ї повільно потемніло.
Побачивши, що його зморшкові очі почервоніли, я опустила голову.
- Тобі... Ви повинні йти?
Герцог дивився на мене вологими очима.
- Якщо.... Ти залишишся з нами, і ми не раз принесемо тобі вибачення, можливо, тоді ти нас пробачиш.
'Я теж хочу, щоб мені було комфортно з вами.'
Я повільно похитала головою у відповідь.
Я сподіваюся, що колись зможу ставитися до свого батька щиро і без жодних застережень.
- ...
- Так що вистачить протистояти наслідному принцу під приводом занепокоєння про мене. Крім того, я не збираюся відразу виходити за нього заміж.
Наступні слова були досить спокійні.
Застиглий після моєї фрази герцог через мить крикнув:
- ...Пенелопа, моя люба. Це не так. Я-я просто хотів, щоб він сказав тобі ...!
Він, люто розгнівавшись і відмовляючись від своїх слів, раптом замовк. І гірко сказав:
- Нет-нет. Мабуть, це теж звучить для тебе як відмовка.
- ...
- Я постараюся за можливості не робити цього.
Не мало значення, чи дійсно герцог зробить це заради мене.
Але тепер Каллісто настільки стривожений, що я не хотіла дати йому надмірного занепокоєння думкою про те, щоб я можу повернутися до свого дому.
- Я кажу вам, щоб ви нічого не робили для мене, герцог, і що політичні питання не мають до мене ніякого відношення, - з більш м'яким виразом обличчя перефразувала я.
По правді, гнів Каллісто міг призвести до знищення країни або смерті аристократії. Тому потрібно було контролювати герцога.
Герцог з похмурим обличчям кивнув. Тепер, здається, він мене зрозумів.
- Тоді я піду.
Я намагалася встати зі свого місця.
'Він, напевно, вже помітив.'
Я занервувала, коли подумала, що він переверне весь палац до мого повернення.
- Почекай хвилинку.
Герцог квапливо зупинив мене, коли я зібралася йти. І витягнув щось з-під столу.
- Візьми це з собою, Пенелопа.
Це був дерев'яний ящик, трохи більший за дві відкриті долоні. Колись у подібній ситуації я отримала від нього арбалет.
- Що це?
Я з цікавістю оглянулася на нього. Замість відповіді герцог запропонував:
- Ти можеш... відкрити його зараз.
Я збиралася відмовитися, однак від відчаю на його зморшистому обличчі моє серце стисалося.
'Це останній раз.'
Я потягнулася, щоб відкрити дерев'яний ящик і зняла кришку. Після чого широко розплющила очі, побачивши його вміст.
- Це...
- Це набір інструментів для розкопок.
Піцети, лупи, рулетка, різні види пензлик, молоток, стамески...
Різні інструменти акуратно поклали на м’яку подушку. Герцог тихо пояснив:
- Завдяки магії легкості, носити їх з собою буде неважко. І кожен інструмент накладено закляття точного влучання у ціль, так що з ними можна працювати без опанування.
Здивований, оглянувши їх, я повільно підняла голову.
- Чому...
Я здивовано подивилася на герцога.
Він зустрівся з Мариен і почув всю історію лише сьогодні.
Я не знала, коли герцог дізнався про це і встиг підготувати це.
- Кілька днів тому у мене була особиста зустріч з наслідним принцем, - не дивлячись мені в очі, сказав герцог. - До цих пір через нього я думав, що тебе насильно тримають у імператорському палаці. І ти не виходила на зв'язок кілька тижнів, за винятком листа, яке відіслала палацом.
- Це...
Я втратила дар мови через ображеного тону герцога.
Я таємно відправила листа палацові після розмови з Седріком і не знала, що герцог про це дізнається.
'А він дотошний ...'
Поки я хмурилася через його скрупульозність.
- Тому я попросив його дозволити мені повернути тебе додому, і цей ...! Я маю на увазі, Його Високість подіявся наді мною через те, що я не знаю, куди ти пропала, і що мені при всьому бажанні не можу тебе знайти.
Герцог стиснув кулаки.
Він намагався звернути увагу на те, що я щойно сказала і ставився до кронпринца з повагою, хоча терпіти не міг його як особу.
Але йому це не дуже вдавалося.
Герцог раптом сумно розсміявся.
- Я був твоїм батьком протягом шести років.
- ...
- І навіть не помітив, що ти цікавишся археологією.
Я здивовано витріщилася на нього.
- Дюку, це...
Не знаю щодо решти, але це точно не його вина.
Попередня Пенелопа, тобто я, не цікавилася цим.
- Бо я цього не казала.
- Ні, це все через мою недбалість.
Незважаючи на моє щире заперечення, герцог був винний.
- Може бути, як ти і сказала, я не заслуговую називатися твоїм батьком
- ...
- Мені дуже шкода, люба. Но...
- ....
- Чи приймеш ти це як останній подарунок від батька?
Я покосилася на набір для розкопок.
"Що трапиться, якщо я прийму це?"
Якщо чесно, я була стурбована.
Я прийшла сюди, щоб розірвати невдалі відносини, але якщо я це зроблю, вони будуть продовжуватися. Зрештою, це була безглузда агонія.
Хоч би як я старалася, не могла знайти причини відмовитися від подарунка.
- Дякую.
Хлоп-.
Я зачинила кришку футляра і встала, а потім злегка поклонилася.
- Бережіть себе, герцог.
- Так. Ти теж...
Він не зміг договорити і закрив очі однією рукою. Нарешті.
Це було справжнє прощання з герцогом, яке я не змогла провести на церемонії досконалого літа.
✔
Нагадування тим, хто купує передплату! Залишилось 30 розділів до кінця новелли. (Більше попередження не буде)
Перевод: Mirasa
Дякую за читання!
https://literna.net/uk/books/258-finalom-likhodii-ki-mozhe-buti-tilki-smert