Блакитні очі затремтіли, наче вогник свічки.
- Що...
- ...
- Що ти маєш на увазі, Пенелопа?
Герцог говорив насилу.
Він майже не розмикав губ, через що його слова було важко розібрати.
- Івонна. Я впевнений, Івонна тоді...
- Вона померла, - спокійно відповіла я за нього, повільно підбираючи слова.
Обличчя герцога побіліло.
Ми обидва знали, що після "умерла" були опущені слова "я вбила її".
- Пам'ятаєте, що я тоді сказала? - Безумовно продовжувала я, дивлячись на розгубленого герцога.
- Що...
- Справжня Івонна померла, коли її втратили, а я вбила Лейла, яка захопила її тіло.
- ...
- Отче, я зустріла вашу біологічну доньку.
Коли я це сказала, герцог широко розкрив очі і застиг. Я відчувала, як він затамував подих
Через деякий час він тихо прошепотів:
- Івонна... Івонна ще жива?
Голос тремтів, наповнений слабкою надією.
Я опустила очі, уникаючи відчайдушного погляду і повільно похитала головою.
- Ні.
- ...
Як я вже казала, після втрати Лейла забрала її тіло і вона померла. Я бачила це в минулому.
- ...
На щастя, дзеркало правди зберіг душу Івони, яка майже зникла.
- Ха...
З губ герцога зірвався подих, схожий на крик. Я повільно підняла голову і подивилася в почервонілі очі герцога.
Він важко дихав, наче намагався придушити свої емоції. Горе й нещастя батька, який втратив дитину.
Поглянувши на нього, я вирішила не говорити, що вона померла, коли побачила, як герцог удочерив Пенелопу.
Через досить довгий час герцог, який задушив свої почуття, нарешті запитав хриплим голосом:
- Маркиз Верданди... Я чув, що його врятували вчора.
Герцог не міг не знати цього, тому що Каллісто підняв шум минулої ночі. Але я не зреагувала і мовчки слухала його.
- Я знаю, що з мого боку безсоромно говорити це. Но...
- ...
- Але, як і марки Верданді... Можливо, є спосіб оживити Івону, цієї дитини?
У очах герцога, що запався, все ще була надія. Я знаю, що ти хочеш почути. Але я не можу це сказати.
Мене трохи дивувало те, що бачити герцога в такому стані мені було не так боляче.
'Тому що я була готова до цього.'
Хоча перед церемоніою мені було важко спостерігати, як герцог виділяє фальшиві Івонну, і кожного разу, коли я стикалася з ним, мені доводилось ковтати ком у горлі, зараз при його вигляді. Я нічого не відчувала, хоча особисто повідомляла новини про Іллю. Думаю, я трохи виросла.
Ні, можливо я була готова відмовитися від невеликої прив'язаності на яку сподівалася.
- Це неможливо, Отче.
Мій голос більше не тремтів. Від жорсткої відповіді обличчя герцога спотворилося.
- Чому? палацові чарівники такі марні? Тоді ми можемо надати їм підтримку.
- Я вбила Лейла, і тіло Івони теж загинуло.
- ...
- Так що ви можете звинувачувати в цьому мене.
Рот поспішає, щоб запропонувати інші варіанти герцога повільно закрився.
Захоплива реальність змусила обличчя герцога потемніти. Я глянула на нього холодно.
Не буде нічого дивного, якщо він встане і загорне мене ляпасом, як людині, що вбила його дочку.
Або в люті буде звинувачувати мене у її смерті.
'Розбивання в будь-якому випадку майже ніякого ...'
Я не збиралася без дозволу йти звідси, тому мовчки сиділа і чекала, коли герцог почне діяти.
Як і очікувалося, він запалився, намагаючись контролювати свої емоції.
Але коли він знову відкрив очі через деякий час, я не змогла знайти в них ніяких ознак образи.
- Івонна... У неї все добре?
У вологих червоних очах було тільки біль.
- Отче, ви плачете? Ви мене не звинувачуєте?
- ... Врешті-решт, я виявився поганим батьком, який так і не знайшов її. Я некомпетентний, як батько. Досі не знав, що сталося з моєю дочкою, але єдиний хто залишився живим...
- З Івоною... - Я твердо почала, припинивши жалю герцога. - З Івоною все добре, Отче.
Бо це не те, що вона хотіла передати.
Івонна не хотіла, щоб її сім'я жила з почуттям провини через неї.
- Івонна, яку я зустріла, була милою і доброю дівчинкою, може бути, такою ж, як її пам'ятає батько.
- ...
- Мені так соромно за себе. Коли я була дитиною, я іноді сподівалася, що вона не повернеться.
Герцог обхопив обличчя тремтячими руками, згадавши про Івоне тих часів.
- У неї немає ніяких образ на батька і братів. Швидше ...
- ...
- Вона хотіла, щоб я сказала вам, що в майбутньому з нею все буде добре і вона дуже вас любить. А потім вона пішла.
- К-куда. Куди вона пішла? - поспішно запитав герцог, опускаючи долоні, що закривали його обличчя.
Його руки були мокрі, але я відповіла вдаючи, що не помітила цього:
- В місце, де вона зможе спочити з миром, як хотів батько.
- Угх...
У результаті герцог не витримав і виплеснув почуття, які стримував роками.
Моє серце стисувалося при погляді на герцога, який відчайдушно ховав від мене своє обличчя, але не міг приховати падаючих сліз.
- Я робив вигляд, що в порядку, перед тобою.
Через деякий час він витягнув свою хустинку і почав приходити в себе. Навіть почувши, що його загублена дитина абсолютно точно мертвий, він як і раніше залишався головою сім'ї. Герцог стримано сказав:
- Дякую, що знайшла Івонну, Пенелопа.
- ...
- Тепер я можу з чистим сумлінням зустрітися з тими, хто пішов раніше.
Я здивовано втупилася на герцога широко відкритими очима.
Герцог все ще був печальний, однак, схоже, відчув деякий полегшення.
- Отец.
- ...
- Вы... Не ображалися на мене?
- Як я можу тебе звинувачувати? - Сумно посміхнувся герцог. - Я не чув жодних новин про неї за ці роки. Потратив купу грошей на шахраїв, але навіть не дізнався, жива вона або мертва.
- ...
- Знаєш, ти єдиний хто сказав, що знайшов її...
Він раптово зустрівся зі мною поглядом і повторив ті ж слова.
- Дякую, Пенелопа. Ти моя рятівниця.
Спасница. Це здивувало мене.
Я б на його місці розлютилася, тому що навряд чи він вилікував мене, щоб почути це.
Як тільки я зрозуміла, що герцог контролює себе, я повільно сказала:
- Це все, що Івонна просила передати, Отче.
- Так.
Він кивнув.
Мабуть, у нього було ще багато запитань, але мені, на жаль, більше нічого було сказати.
Івонна, яка тужила за сім'єю, дійсно спочиває зі світом, а її душа зустріла нове життя. У мене ж залишилися новини, які я мала повідомити від свого обличчя.
- А тепер я хочу дещо сказати вам сама.
- Що...
- Отец. Ні, герцог.
Очі герцога через довгий час знову розширилися.
- Я зробила тут все, що повинна була і могла.
Я знала, що це невідповідна ситуація, але я повинна сказати це. Тому що іншого шансу більше не буде.
- Отже, тепер я хочу піти і знайти своє покликання в житті.
✔
Перевод: Mirasa
Дякую за читання!
https://literna.net/uk/books/258-finalom-likhodii-ki-mozhe-buti-tilki-smert