Я подивилася на Івону, що лежить біля далекого підніжжя вежі і відвернулася.
За вікном раптом пронеслося щось величезне, блискучись золотом.
- Ха...!
Я знову притулилася до вікна. Бах, Бух-....
Важке тіло дракона падало з вежі. Моє серце пропустило удар.
- Каллисто!
Я потягнулася до нього з вікна, ризикуючи впасти, але раптом опам’яталася і побігла сходами.
- Ні, будь ласка!
Я постійно благала когось, поки з вежі сходило лихо.
Коли я нарешті добралася до виходу і вискочила назовні, на вулиці вже настав світанок, який ознаменував кінець пекельної ночі.
Я озирнулася.
І помітила біля вежі величезну кількість золота. Це був золотий дракон.
- Ваше Високість!
Я як божевільна побігла до нього.
Але дракон був таким великим, що я не могла зрозуміти, з чого почати.
'Що мені робити, якщо Каллісто під драконом?'
Коли я подумала про це, моя душа пішла в п'ятки.
- Ваше Високість! Ваше Високість, ви мене чуєте? Я тут...!
Я обшарувала жахливу луску дракона, шалено кричала.
- Вот дерьмо! Чому він такий важкий... і брудний.
У цей момент почувся знайомий голос, і крило дракона затремтіло.
Я побігла до нього, спотикаючись і розтрощила крило.
- Ваше Високість! Угх!
Я тягнула його з усіх сил, що у мене залишалися, поки він не виліз.
- Як ти, леді? - Посміхнувся кронпринц, нарешті вийнявся назовні.
- Ваше Високість!
Я кинулася до нього, кинувши крило дракона, який тримала, і обняла його за талію.
- Угх!
- Ви мене налякали!
Каллісто, з коротким стоном відступив на кілька кроків через мого ривка, незабаром теж обійняв мене.
- Вийшло? - Прошепотів він, зітхнувши кілька разів, вткнувшись обличчям у моє плече, і я швидко закинула. Було приємно, але мене переповнювали емоції.
- Я вбила її, Івоннну, я проколола її серце кинджалом, який ви мені дали, — відповіла я, затинаючись.
- Ти зробила чудову роботу.
Каллісто поплескав мене по спині, намагаючись заспокоїти.
- Я ж казав. Ти можеш це зробити.
- Ви поранені, Ваше Високість?
Я підняла голову з його грудей і почала оглядати його на предмет пошкоджень.
Раптом мій ніс торкнувся запаху крові. Він йшов від мене?
Можливо, через втому Каллісто виглядав блідим.
Але мої побоювання були безпідставними, тому що він як зазвичай невимушено відповів:
- Все нормально, просто трохи невдало впав.
- Яке полегшення...
Тільки тоді я видихнула.
- Ось, візьми.
Він раптом обережно відштовхнув мене і вручив щось.
- Це...
Я широко розплющила очі. Гострий, товстий білий предмет. Клики, що знаходилися в грудях дракона.
- Вы... Витягнули їх?
- Ти їх шукала.
Каллісто кивнув. Але я ж казала йому не чіпати їх?
- Дякую.
Я повільно взяла їх.
Було дивно отримувати фінальну нагороду гри від наслідкового принца. Звичайно, вони були мені потрібні.
Мені потрібно було вилікувати моє реальне тіло від раку шлунка.
'Це дійсно спрацює?'
На перший погляд, це просто великий зуб дикого звіра. Це була просто можливість.
Але я більше не могла сумніватися в їхній достовірності.
'Коли я почула цю назву, я не думала, що нагорода дійсно буде такою ...'
Я почувалась трохи дивно. Поки я не вміла дивитися на клики, які дав мені Каллісто.
- Угх...
Він з тихим стоном раптово почав падати. Ніби після передачі ікла його місія була завершена.
- Ва-ваше Високість!
Я занепокоїлася, коли його підхопила. Коли я обхопила рукою його талію і доторкнулася спини, моя долоня запаковалася в чомусь липким. Я повільно підняла руку.
- Хм, мм...
Солонистий запах був не через кров Івонні на моїх руках.
Мої руки були в його крові, яка тече.
- Ч-що це ... Ваше Високість!
Каллісто зігнувся. Він слабо сперся лобом на моє плече. Тільки тоді я помітила жахливу рану на його спині.
Броня була марною проти кігтів монстра. Він боровся з диким монстром. Що змусило мене думати, що з ним все буде гаразд?
- Ха, хах...
Я застигла, не в змозі навіть нормально дихати. Я тремтів, і Каллісто хрипо пробурмотів:
- Я в порядку, так що, ух ...
- Не кажіть це! Не кажіть мені нічого. Не кажіть.
Я розплився з туманним образом Ікліса. Я не могла повірити, що це відбувається.
Нет, нет. Спадкоємець не помре. Він головний герой, ні, він не помре тому що це Каллісто, і він ніколи не може померти, бо я вибрала Калісто.
Я поволі схилялася над тілом Каллісто, щоб не торкатися його спини.
Його рани, як і попередні, не були описані.
Він сказав, що все нормально, але судячи з того, як я бачу, йому дуже боляче. Можливо, він помирає або ...
- Ні, що мені робити? Що я можу...
- Не дивися.
Поки я бурмотіла як дура, Каллісто посміхався.
- Ти ненавидиш це лайно.
- Якщо збираєтеся нести нісенітницю, заткніться.
Я швидко озиралася, щоб знайти що-небудь, що могло б мені допомогти.
Але я нічого не бачила за величезним тілом дракона.
Коли я закусила нижню губу, дещо привернуло мою увагу. Червоний рубін на його вусі.
"Лечебні запонки!"
Дякувати Богу, вони все ще були на його вухах.
Коли мій розум повернувся до мене, я тремтів руками і піднесла їх до його рани.
- Чому вони...
Крові було так багато, що я не розуміла, чи його рана загоюється. Я знову оглянулась і закричала:
- Допоможіть! Допоможіть! Його Високість наслідний принц ...!
- Ш-ш, леді.
Крпринц тихо покликав мене.
Він дивився на мене і чекав, коли наші погляди перейдуть.
- Ваше Високість, почекайте хвилину. Я приведу когось, потерпіть трохи...
- Чи не пора йти?
- Що? Що...
- Ти хотіла повернутися. Домой.
Його несподівані слова змусили мене здригнутися і заміряти.
У цей момент мої очі осліпила біла лампа.
<СИСТЕМА>
Супутний квіст: [Схований рут складного режиму] {Хто ж справжній злодій?} Це було успішно завершено!
<СИСТЕМА>
У якості нагороди отримано: [Скрита кінцівка], [Клики Золотого Дракона]
<СИСТЕМА>
Бажаєте використати винагороду, щоб перевірити [Стаємна кінцівка] ?
[ Прийняти.\ Відкинути]
Системне вікно, яке я бачила довгий час, було сліпучо білим. Це був кінець.
У цей момент.
З широко відкритими очима пробігаючи по білих рядках, я повільно тремтячими руками натиснула [Приняти].
~ Прихована кінцівка складного режиму! (...)
[Фіналом злодійки може бути тільки смерть]
Ви - справжня героїня, яка перемогла злодію і врятувала світ від руйнування!
<СИСТЕМА>
Ви перевірили кінцівку і можете зробити вибір.
<СИСТЕМА>
Ви хочете піти звідси з [Награда]?
([Награда] не зникне, навіть якщо ви залишитеся).
[Так. / Нет.]
- Умх...
Зрештою я розплакалась, коли з’явилася на очі кінцівка.
- Чому...
- Тобі пора йти, так? - запитав Каллісто, ніби він все знав.
Я відвернулася від системного вікна і знову подивилася на нього.
- Ваше Високість.
- Не плачь.
Спадок принц простягнув руку і повільно погладив мене по щоці.
- Коли повернешся, забудь все, що тут сталося.
- Хмн...
- Всі слова і вчинки, які я зробив до тебе з самого початку, через яких ти страждала.
Він ніби вже знав, що я повернуся.
Я затримала подих. Його рука торкалася моєї щоки, і він дивився на мене з теплотою. У мене боліло серце.
Я витерла свої заплакані щоки про його руки і з болем у голосі запитала:
- Як я можу забути?
- Все одно зроби це.
Він просив мене не йти і жити з ним, але вже давно був готовий відпустити мене.
- Забудь все. І зосередься на археології.
- А як щодо вас?
- Я ж сказав, куди б ти не пішла, я буду слідувати за тобою.
Моє обличчя спотворилося.
Ты... Ти навіть зараз. Ти говориш мені тільки те, що дозволить мені йти вперед.
- Так що, хха.
Каллісто здригнувся. З його уст потекла кров.
- Ваше Високість!
Я покликала його, майже кричала.
- Давай, іди.
Каллісто штовхнув мене рукою, в якій зовсім не було сили.
- Іди, поки я не передумав і не почав чіплятися за твою спідницю.
- Чому ви так кажете? Ви сказали мені не йти! Чому, чому ви більше навіть не тримаєте мене?
Я плакала і кричала, як дитина. Я боялася, що він помре в будь - який момент. Я відчувала це...
На відміну від мене, яка залягала в сльозах, він усміхався:
- Ти повинна була бути тією, якою я дорожив б більше за всіх.
- Ваше Високість.
- Я люблю тебе, Пенелопа.
Він зізнався мені в любові тихим голосом.
- Я пожартував про те, що розлучуся з тобою. Де б ти не була, я буду переслідувати тебе до самої смерті.
Від його слів я підняла голову, втративши очі.
<СИСТЕМА>
Ви хочете піти звідси з [Награда]?
([Награда] не зникне, навіть якщо ви залишитеся).
[Так. / Нет.]
У повітрі все ще ширяло яскраве системне вікно. Я повільно підняла руку, роблячи вибір. Кончики моїх пальців тремтіли.
У цей момент в моїй голові промайнуло багато думок. У перший час, коли я опинилася тут, я була розчарована.
У ті дні я боролася за виживання. Було дуже важко.
Коли я вперше зустріла проклятого наслідкового принца в саду-лабіринті, я була у такому розпачі, що просто хотіла все кинути.
Однак, пройшовши весь цей шлях, я зрозуміла, що в якийсь момент він занурився у моєму пеклі разом зі мною.
Якщо я виберу [Так.], нарешті зможу вибратися з цієї довбаної гри, але...
'Чи можу я дійсно повернутися і все забути?'
Раптом мене охопив страх.
'Що, якщо Каллісто в цей час помре?'
Я подивилася на нього, що стікала кров'ю.
Як я можу жити нормальним життям, коли відчуваю чиюсь любов, яка ніколи не повториться зі мною, згадуючи про це місце, як про кошмар і з нетерпінням очікуючи людини, що не прийде?
Я зовсім не була впевнена в правильності цього вибору. Через любов, увагу і щастя, які відчула в цьому пеклі.
Він був таким теплим, що я не хотіла залишати його.
'Тепер... Хіба я не можу трохи побути щасливою? "
Я плакала, дивлячись на системне вікно. Не знаючи, були це сльози жалю або щастя.
- Умх, Ваше Високість.
Я покликала Каллісто, відчуваючи на щоках великі краплі сліз.
- Ні, Каллісто Регулус, - виправилась я, дивлячись в його повільно розширюються красиві, схожі на рубіни, очі. - Я теж тебе люблю. Я маю на увазі...
Я з усіх сил підняла руку. Для гострих сторін кликів були звернені до Каллісто.
- Давайте проведемо час з тими, кого любимо.
У цей час фінальна нагорода гри, клики золотого дракона, опустилася на груди Каллісто, і я зробила свій вибір.
<СИСТЕМА>
Гру закінчено.
✔
Перевод: Mirasa
Дякую за читання!
https://literna.net/uk/books/258-finalom-likhodii-ki-mozhe-buti-tilki-smert