'Чому?'
Я змарнувала місце, де був дракон. Мої думки плуталися.
Чому Іґліс так вчинив і чому Івонна, з якою, як я думала, він був на одній стороні, покинула його?
Зельє відновило мою силу, але в моїй голові все ще був безлад.
'Що, якщо головний герой не помер? Головний герой ж не помре, що б він не робив.'
Я вже багато разів усвідомлювала, що це реальність, але все одно здавалося дивним і незрозумілим.
Мене накрила хвиля запізного страху.
Дракон знову піднявся з гучним ревом.
Було ясно одне: нічого не закінчиться, поки дракон і Івонна не будуть убиті.
- Де-декіна...
Я здригнулася і відкрила рот, промовляючи закляття з дзеркальної палички. З грудей до шиї знову піднявся жар.
- Репти...!
Це було тоді. Коли я дочитала закляття, хтось закрив мені рот.
- Не думаю, що зараз це спрацює, залиш його на потім!
Це був Каллісто.
- Ву-ву-у!
- Чорт!
Оглянувшись на дракона, який летів до нас, він вирубався і втупився на мене.
- Ва-ваше Високість.
- Потерпи, навіть якщо ти шокована!
Спадок принц без коливань побіг вперед, закинувши мене на плече, як мішок. Він підібрав чийсь меч і перетнув тісне поле битви.
Потім він дістався до шпиля, однією рукою рубанув ворога і наступив на впаче тіло. Коли мене повернули до колишнього становища, поставивши на ноги, у мене закрутилася голова.
Зі своїм попливлим зором я змогла побачити, що цей раз дракон стріляв величезними вогняними кулями по землі.
- У-у-ву-гах!
Повсюди лунали крики й стогін болю.
У мене перехопило дихання. Спадкоємець принц схопив моє обличчя руками.
- Подивися на мене, леді. Ти не можеш втратити самовладання тепер.
Він змусив мене підняти голову і побачити його.
Його обличчя блисло від поту, а очі горіли червоним.
- Ваше Високість, - піднесено прошепотіла я. - Мені страшно.
Я боялася, що програю і він помре.
Але Каллісто з гідністю відповів:
- Мені теж.
- Що?
- Мені теж страшно.
'Ні, хіба ти зазвичай не говориш підбадьорливі слова в такі моменти?'
Мене охопило здивування.
- Ваше Високість... Теж?
Коли я знову вагалася, він посміявся.
- Під тим місцем, де я виріс, було щось поховано, так чому мені не повинно бути страшно? Я намагаюся триматися перед тобою, але всередині мене трясе.
- Я дуже... Дивно.
Я була серйозною. Мені здавалося, що Каллісто не хвилювало таких речей.
- Я не знаю, чи зможу впоратися з Івоною.
Коли я зіткнулась з людиною, яка була непохитною на ногах після того, як її поранив Ікліс, моє серце неслося, а я навіть не помітила цього.
- Чи помре дракон, якщо ми переможемо?
Це було лише здогадки.
'Навіть якщо я розіб'ю дзеркало і вб'є Івону, що, коли дракон не помре?"
Вінтер нічого не розповідав мені на випадок такої ситуації. Мене охопило розчарування.
- Не думай про погане, краще подумай, чому ти це зараз робиш.
Кронпринц вщипнув мене за щоки, ніби лаяв.
- Ай.
- Що ти розповіла мені на островах Арчіна. Хм?
Його слова змусили мене пригадати.
"Навіщо я це роблю?"
Щоб вижити в цьому пеклі і повернутися додому. Щоб здійснити свою мрію стати археологом після університету.
І, перш ніж повернутися, я збиралася зробити цей світ безпечним для Каллісто, який хотів стати ідеальним імператором.
- Все гаразд, якщо у тебе нічого не вийде. Я подбаю про це замість тебе, - пообіцяв Каллісто таким тоном, ніби це було плавним справою.
Я запитала зі сльозами на очах:
- Ваше Високість, як ви це зробите?
- Якось.
Він відповів з абсолютною впевненістю.
- Ву-у...!
Драконячий вій наближався, і шпиль накрила чорна тінь.
- Слухай, леді. Ти сказала, що вона помре, якщо ти позбудешся дзеркала, але я думаю тут є два варіанти, - сказав Каллісто з застиглим обличчям, озирнувшись. - Або знищити дзеркало, або зруйнувати ікла в серце дракона.
- Що...
Після того як я подивилась на дракона, то згадала дещо.
'Клики Золотого Дракона, зараз вставлені в його груди, у прихованої історії воскресив Лейла.'
Спадкоємець наполягав на їхньому знищенні.
- Ні, це занадто небезпечно!
Я поспішно похитала головою. Але Каллісто відповів:
- Я повинен виграти тобі час, поки ти не позбудешся від Лейла. Хіба у тебе не залишилося всього кілька зелень? Ми не можемо вічно грати в нагонки з драконом.
- Н-но...
- Поднимайся. Я піду відразу за тобою.
- Ваша високість...
Каллісто без роздумів штовхнув мене до входу в вежу. Я знала, що з ним все гаразд, але мені було нелегко піти.
Образ Ікліса, який стікав кров’ю, продовжував переслідувати мене.
- Не турбуйся.
Каллісто посміхнувся, ніби знав про що я думаю.
- У мене є твій подарунок.
Він постукав по правому уху. Я помітила червоний рубін на його мочки. Це була запонка з магією зцілення, яку я подарувала йому.
На моє здивування, це заспокоїло мене.
- Я йду.
Я прийняла рішення. Поки на ньому була запонка, він не помре від ран.
- Будьте обережні.
Прощання було коротким. Після цих слів він відвернувся від мене.
Я теж на мить обернулася, щоб побачити, як він чіпляється за кігті дракона, ухиляючись від вогняної кулі.
Чорт забирай, у вежі була нескінченна драбина. Я зітхнула і почала сходження.
Зворушені вікна я бачила, як найспекотніший принц замахується на дракона, але з усіх сил намагалася дивитись лише на сходи.
Дракон звивався і вертався, щоб стряхнути чоловіка, який заліз на його спину. Бах, Бух-!
Його велетенські кігті і хвіст зачепили шпиль, а зовнішня стіна впала, я все піднімалася та здіймалася по шатками сходах.
Поки не побачила її кінець.
Можливо, її використовували як сторожовий пост, але вершина башти була лише маленькою кімнатою.
Івонна боком сиділа біля пробитого вікна і з цікавістю дивилася назовні. З блакитним дзеркалом у руках.
- Ти прийшла? - Вона сердечно привітала мене, помітивши мою присутність.
Я так важко дісталася сюди, що її розслаблений вигляд привів мене в лють. Я знервована і видихнула:
- Ха... Ти закінчила з прятками?
- Якщо ти говориш про щурячих бігів, то вони все ще продовжуються, - посміхнулась Івонна і стрибнула з віконної рами. - Тобі вдалося зайти так далеко і не загинути, Пенелопа. Я думала, що ти втечеш, як минулого разу, але ти мене здивувала.
Я затримувала подих на мить, щоб заспокоїти своє розбите серцебиття, і холодно запитала:
- Чому ти вбила Ікліса?
Це було перше, про що я хотіла запитати Івону під час зустрічі. Чому вона вбила головного героя? Хіба вона... Не Івонна?
Хоча таємний фінал поклав край усьому світові, вона була переможницею, яка перемогла міжнародну любов.
Але чому...
- Я, Ікліса?
Коли Івонна відповіла на моє запитання, то зобразила своє здивування і розхвилювалася:
- Аха-ха-хо! Ні, Пенелопа. Це не я вбила Ікліса, а ти.
Івонна додала, стираючи від сміху сльози:
- Через тебе він був намертвити пронзен кігтями дракона.
- Дракон контролювався тобою. Ти могла зупинитися, так чому...!
- А ти? - Івонна сильно перебила мене. - Чому ти не любила його, і змусила його кинутися на кігті, як метелик на вогонь?
- Що?
- Якби ти сказала йому, що любиш його, навіть якщо це брехня, він би зробив все, чого ти хотіла. Чому ти не пішла по легкому шляху?
Я витріщилася на ту, яка виглядала точно як справжня Івонна.
'А, ось як це було.'
Її поведінка в нормальному режимі панорамою промайнула у моїй голові.
Вона користувалася чоловічими персонажами, промиваючи мозок і псуючи фальшиві визнання в любові, і вбила всіх людей, коли добилася свого.
- Бо я відрізняюся від тебе.
Відповідь була проста. Незважаючи на те, що я могла використовувати Ікліса, мої цілі відрізнялися від цілей Йони.
- Я не хочу брехати до останнього і вбивати його, так хіба не природно, що я повинна була відшити його?
Ти така холодна, - жартливо заперечила Івонна, стиснувши зуби і потисаючи плечима: - Що ж, все тому що мені подобається весело.
- Тобі подобається, коли люди страждають і помирають? Тобі весело, коли люди, яким ти промила мізки грають тобі на руку?
- Звичайно, це смішно. Однак...
На моє вимогливе питання вона розтягнула губи в усмішку до вуха.
- Думаю, те, що ти так легко померла в минулому, все ще виживеш і борешся, як тарган, у марній надії, набагато веселіше.
- ...
- Мене інтригує, коли ж моя здобич, що чіпляється за інших людей, збирається померти. Це так шкода.
Івон хмикнув, наче говорила це жартома.
Очевидно, вона хотіла мене спровокувати. Як не дивно, моя голова охолола.
- Ти огидна.
Я знала, ким була Івонна, але не могла відпустити нав'язливу думку про те, що б я не робила, героїня нормального режиму все одно отримає загальну увагу і любов.
Коли я викинула це з голови, все стало набагато простіше.
- Добре. Раз я знаю, що ти звичайна божевільна сука...
- ...
- Давай покінчимо з цим зараз.
Тільки тепер мені вдалося побачити в Івоні не головну героїню, а злодію.
- Лакраціо!
Я відразу викрикнула закляття.
Вжик-! З них з’явилися світлові кулі, завбільшки з кулаки, які літали в Івонн.
Я вибрала це закляття через тісного простору і попереднього бойового досвіду. Але навіть після цього Івонна просто стояла і дивилася на мене з дивною посмішкою, не рухаючись.
- Що...!
Невдовзі причина стала очевидною.
Всі світлові кулі, якими я вистрелила, поглиналися дзеркалом, яке тримала Івонна.
- Що таке? Ти більше нічого не можеш зробити зі мною своїми стародавніми закляттями?
Вона повернула до мене голову і сердито посміхнулася.
'Що. Чому магія...'
Я застила, широко розкрив очі.
Хоча я чула від Вінтера, що її буде важко вбити, якщо дзеркало зібране, я навіть не могла подумати: всі атаки будуть марні.
Дзеркало Івони, яке поглинало стародавню магію, якою я атакувала, витіснилося яскраво - синій, як морські хвилі, світло.
Коли світло почало осліплювати.
- Дiрк Рехум.
Івонна щось зловісне вимовила.
Мене охопила тривога, попереджуючи про небезпеку.
Погане передчуття змусило мене кинутися до стіни.
- Ухг, уй ...!
Зі дзеркала вистрілив синій промінь світла, коли я впала і покотилася по підлозі. Вжу-у, Бабах-!
'Боже...'
Я розкрила рота, подивившись на місце, де нещодавно була моя голова. У стіні, куди вказував лазер, з'явилася діра.
'Зрань господиня!'
✔
Перевод: Mirasa
Дякую за читання!
https://literna.net/uk/books/258-finalom-likhodii-ki-mozhe-buti-tilki-smert