У темному офісі запанувала жахлива тиша.
У труні мовчання він увійшов і закрив двері, щоб захистити сторонніх від небезпеки.
На щастя, навіть за зачиненими дверима слабкого місячного світла було достатньо для того, щоб розрізняти предмети.
Однак Івонна залишалася в темряві. Він спокійно запитав:
- Як ви сюди потрапили?
- Двері були відчинені, - відповіла Івонна, невинно потиснувши плечима.
Цього не могло бути. Але Івонна продовжувала, перш ніж Вінтер зміг спростувати це.
- Ближче до справи. Не могли б ви повернути мої речі, маркер?
- Не розумію, про що ви, леді. Сьогодні вже надто пізно, повертайтеся завтра.
- Скільки ще ви будете розчаровувати мене, маркиз?
Вона вийшла з тіни. Місячне світло освітлив її заплакане обличчя.
- Ви бачили, як мені було важко жити в селі - жалібно скривдив Івонна. - І, знаючи... що я загублена дочка герцога Еккарт... шмиг.
- ...
- Як ви можете дозволити собі бути таким холодним?
У цей момент Вінтер стиснув зуби.
Це був його гріх, від якого він відчайдушно відмовлявся.
Заради Пенелопи, якій було б боляче, якщо справжня леді повернеться, він тримав це в секреті, навіть знаючи, що Івонна була донькою герцога.
Коли правда розкрилась, він відчув, що вони віддалялись.
- Коли на мене напало чудовисько, я мало не померла, маркер. Рана на моєму чолі була такою тяжкою.
- ...
- Але набагато сильніше рани було те, що мартиз без будь-якої на те причини почав віддалятися від мене.
- ...
- Чому ви більше не займаєтеся волонтерством? Я чекала вас.
Це було відразу після того, як він повернув Пенелопу додому з Солей.
Його підсвідомість розцвіла пурпурну троянду.
Не знаючи, чому розцвіли квіти, він просто стежив за Івонна на відстані і не зустрічався з нею особисто.
- Приїхавши в герцогство, я відразу дізналася маркизу на церемонії і була така щаслива... Як ви могли звинуватити мене в заподіянні шкоди фальшивій леді?
- ...
- Ви не можете бути таким жорстоким.
Івонна наблизилася до мовчазного Вінтера. По її щоках текли сльози.
Вінтер закрив очі.
Побачивши повні сліз блакитні очі, він на якусь мить захотів почути її. Але замість її очей він раптом почав бачити перед собою інші, сухі бірюзові.
У цих очах не було смирення і навіть нерозсудливості, ніби вона вже знала, що їй ніхто не повірить.
Незабаром він відкрив очі.
- Ви, ймовірно, постраждали не через монстра, а з-за магії, яку використовує леді Пенелопой в Солі.
Голос був такий холодний, що очі Івони затремтіли.
- Що? Що за...
- Більшість людей, атакованих монстром, мали великі поранення і велику кровотечу.
- ...
- На відміну від них, у вас, крім пораненого лоба, був тільки маленький синець. Наче на вас щось впало.
Івонну поранили не монстри.
Через масштабну магію Пенелопи печери впали, і якби рана з'явилася через падіння обломка, це вписується б у загальну картину.
Після відновлення Лейла Вінтер відновив розслідування. Дивності виявилися не одна і не дві.
На неї напала група монстрів, які раптово з'явилися в селі, розташованому досить далеко від її рідного населеного пункту.
Крім того, цей напад стався відразу після Солі. Вінтер рішуче продовжив:
- Я вже знаю, що ви купили отруту через покоївку на ім'я Беккі і змусили її брати участь у вашій виставці. Душі не можуть брехати.
Після дискусії в особняку герцога він використовував величезну кількість мани і закликав її душу.
Чому він не повірив їй раніше?
Незважаючи на те, що він хотів відразу ж повідомити про це герцогові і зняти з неї фальшиве звинувачення, він не міг цього зробити.
У Імперії було накладено табу на деякі заклинання, і Пенелопа не хотіла, щоб він втручався.
У неї було таке обличчя, ніби вона помре, якщо не залишить особняка герцога.
- Хочете щось додати? - Вінтер тихо запитав, попереджуючи.
- Це, це, я ...
Почувши його аргументи, Івонна запнулася і зробила крок уперед: обнажила другу половину обличчя в тіні.
Одна частина її обличчя була залита сльозами, а інша була абсолютно холодною, як лід.
- Вас не обдурити.
На її неймовірному обличчі, напів плачучим, наполовину спокійною, з'явилася усмішка.
- Якщо вам це не подобається, давайте залишимо вдачу і перейдемо до справи.
- ...
- Моя річ, будь ласка, поверніть її.
- Я не знаю, що ви шукаєте, але у мене цього немає, - намагався стримано відповісти Вінтер, відчуваючи, як в нього піт шиєю.
Івонна відразу помітила:
- Така ж реакція.
- Що...
- Пенелопа. У свій час вона сказала те ж саме. А потім у страху втекла, перш ніж я промила їй мізки.
(...) Я пройшла через особняку мозку. Мені вдалося перервати процес і втекти.
Під кінець фрази Івонн повз його вуха пронеслися слова Пенелопи.
Його очі знову потьмяніли. Він важко проковтнув.
- Ви думаєте, вони не дізнаються якщо я вислизну з особняка? Якщо ви щось зробите мені, мій брат дізнається, що я була тут.
- ...
- Я думала, що щось змінилося, але ви як і раніше такі дурні, як у попередньому житті.
- ...
- Вважаю, з нас вистачить.
Її очі спалахнули, і вона випалила:
- Припиняй ламати комедію, віддай мені мій осколок.
- У мене його немає.
- А якщо так?
Вона посміхнулася і поклала руку в кишеню, щоб щось витягнути. Місячний прогноз. Це був фрагмент дзеркала.
- А якщо я промию тобі голову з його допомогою?
- На мені це не спрацює, - заявив Вінтер, подивившись на осколків.
Він уже був захищений з огляду на численні обставини. Івонна нахилила голову.
- Чому?
- Тому що промивання мозку, яке ти на мені використовувала, давно розсілося.
- Чому ти так впевнений в цьому, маркиз?
- Я більше не відчуваю до тебе жалю і не почуваю співчуття. Все, що залишилося ..
- ...
- Це відраза і ненависть.
Чарівне обличчя Івони злегка перекосилось, ніби коментарі Вінтера викликали у неї легкий шок.
- Добре.
Але вона несподівано кивнула, приймаючи до відома, що промивання мозку було повністю знято з Вінтера.
Потім вона засунула осколок дзеркала назад в кишеню.
Вінтер, який уважно спостерігав за нею примарними очима, здригнувся, коли вона підійшла на крок ближче. Вона непомітно виявилася на відстані трьох кроків від нього.
- Сотні років чарівники в чомусь помилялися.
Коли вона знову заговорила, Вінтер знервував.
Лейла, яка поступово скорочувала дистанцію, швидко наближалася до нього.
- Не думаю, що у мене вийде промити мізки без дзеркала істини.
Очі Вінтера виблискували. Це була природна реакція.
- Тоді...
- Технічно, немає сенсу використовувати силу через дзеркало створене магами - посміхнулася Івонна.
Вінтер швидко перепитав з невтомним виглядом:
- Про що ти говориш?
- Так що вірно і протилежне. Осколок дзеркала швидко стримує мене.
- Що...
- Тому що я ледве контролюю свою силу і можу випадково зруйнувати людський мозок.
Вона знову крокнула до нього.
Вінтер стиснув тростину.
Очі Івонни, що вийшли на сьвіт, горіли хижо, як у змії, котра цілилась у свою здобич.
Між іншим, Вінтере, я щойно прийняла їжу і не впевнена, що зможу себе контролювати.
- ...
- Так що тобі краще згадати, де знаходяться уламки, перш ніж я зламаю тобі мозок.
У цей час вона різко простягнула руку до голови Вінтера.
Це була раптова атака, настільки швидка, що він не міг ні ухилитися від неї, ані заблокувати. У той момент, коли її гострі нігті торкнулися його шкіри.
Вушах-!
- А-а!
Івонна душолюще завивала.
Рвак-, Шух!
Відчуваються голоси гір і розпорошення шкіри.
Вона з сумом дивилася на Вінтера, тримаючись за димаючий руку.
- Що це за...!
- Хіба я не казав, що це марно?
Вінтер безсердечно подивився на неї, підняв руку і доторкнувся до своєї лобі. Грубове залізне кільце на його вказівному пальці виблискувало.
Навіть якщо він не міг прямо використовувати давню магію, у нього все ще були потужні стародавні артефакти для захисту.
- Це реліквія, що залишилася після стародавніх чарівників.
Івонна помітила кільце, і зітхнула.
- Здайся.
Не гаючи часу, Вінтер витягнув паличку і спокійно відчекав:
- Ти нічого не зможеш забрати. Навіть якщо ти знищиш цей артефакт і промишляє мені мізки, він негайно зруйнує мою свідомість.
- ...
- Ще не пізно. Будь ласка, не дай мені своїми руками ранити тебе. Я щиро сподіваюся, що твоє бажання допомогти бідним не було брехнею - спробував він переконати Івонну з серйозними очима.
Привітні обличчя вмираючих від голоду дітей, про які вона турбувалася, і щирість дівчини, яка сумувала через безглуздість соціальної прірви, не могли бути брехнею.
Ні, він не міг так легко прийняти, що всі його спогади про неї як про ангела були хитрощами Лейла. Він дивився на неї з відчайдушною надією.
- Ха-ха-хо...
Івонна несподівано розсміялася, дивлячись на направлений на неї кінець палиці.
Оскільки я зробила це колись, то думала, що цього разу буде простіше, ніж раніше. І все ж, схоже, це буде дуже цікаво.
- ...
- Ти, який любив мене більше інших тепер взяв на себе ініціативу і перешкодив мені шлях.
Вінтер в замішанні захмурнувся, не відповідаючи на її диявольський спокушуючий шепіт.
Він міг співчувати Івоні, але ніколи не любив її.
Проте Івонна спокійно усміхнулася, ніби знала, що діється в його голові.
- Ой, ти хіба не пам'ятаєш? Ти, який відмовився від своєї віри і місії мага, яку ніс, тому що любив мене і присягнувся присвятити свою магія мені, раптово встромив ніж у спину і повернув час назад.
- ...
- Чи знаєш ти, як це, раптом опинитися в далекому минулому, коли весь світ майже був у твоїх руках?
- ...
- Неймовірно, просто до неможливості жахливо, відчуваєш себе нікчемною псиною.
Івонна, отруйно випльовуючи слово за словом, відступила в сторону.
- Я не знаю, про що ти говориш.
Вінтер, не гаючи часу, перейшов на інший бік.
- Отже, цього разу я сплила більш міцну мережу. Особливо старанно я працювала над тобою, що вдарив мене в спину. Щоб ти нічого не помітив, потрошки, повільно ...
- ...
- До речі, Пенелопа, що, чорт візьми, зробила ця сука, щоб витягнути всіх з моїх кігтів?
- Досить, - миттєво обірвав її Вінтер, не дозволивши ображати Пенелопу.
Раптом між ними виявилися два дивани.
- Ти пошкодуєш, що прийшла сюди сьогодні.
Біле світло на кінці палиці ставало все яснішим.
Переможити Івону було нескладно, знаючи, що "промивання мозку" неможливо через давні артефакти.
Вона різко посміхнулася Вінтерові, який розраховував час атаки.
- Чому б тобі не віддати мені дзеркало хоча б зараз?
- Це не буде, навіть якщо я помру.
- Гаразд, тоді...
Кивнувши, Івонна швидко щось пробурмотала.
У той же час в іншому кутку кабінету почав вимальовуватися синій магічне коло. Це було заклинання призову, яке використовували Лейла.
"Покликання монстра!"
Вінтер, який помітив це, негайно викрикнув заклинання:
- Рібейра Вулкан!
А потім.
- Лео.
Одночасно з тихим окликом Івонн хтось вискочив із магічного кола і закрив її собою.
✔
Перевод: Mirasa
Дякую за читання!
Увага! Можливо, цей переклад ще не готовий.
Стан перекладу: редагування
https://literna.net/uk/books/258-finalom-likhodii-ki-mozhe-buti-tilki-smert