Герцог рефлекторно подивився на свою чашку. На прозорій поверхні чаю відображувалося його скам’яніле обличчя. У цей момент йому почувся чийсь голос.
(...) Коли ви будете проводити з нею час... Загляньте в її чашку чаю, Отче.
'Ох.'
Герцог проковтнув майже вирваний подих.
Він зовсім забув про те, що сказала Пенелопа перед тим, як втекла з дому.
"Навіщо Пенелопа сказала мені це?"
Замішання нахлинуло припливною хвилями. Герцог тоді сам ініціював розмову. Чомусь йому раптом захотілося пообідати з Пенелотою. Тому він покликав її в помаранчерею. Після цього вони поговорили про ...
'Прогулка.'
Так, вони говорили про від'їзд Пенелопи, і під приводом виходу з особняка він зрештою сказав, що допоможе їй, навіть якщо вона втече з дому.
Йому було нестерпно бачити, як дитина продовжує втрачати вагу день за днем після похорону. Тому він вирішив допомогти їй під час безсонної ночі.
Він глянув на чай, як і сказала Пенелопа.
По його спині пробіг жахливий холодок. Якби вона була людиною, то ніяк не могла б відбиватися в чаї.
Звичайно, якщо воно - людина...
'Що, чорт візьми, сидить переді мною?'
Через незліченні випробування він уже був впевнений, що Івонна - його біологічна дочка.
Не враховуючи зовнішньої схожості з його померлою дружиною, у неї були всі родимки і спогади, вона знала про секрети, які могли мати тільки він та вона.
Це не можна було підробити.
Якби не Пенелопа, він би без вагання оголосив про те, що його дочка повернулася.
'Пенелопа. Коли вона дізналася про це?
Як вона виглядала, коли говорила це? Як не дивно, спогади про цей обід були туманні. У нього йшла кругом голова.
Нарешті, він смутно згадав про образ пенілопи, яка кілька разів колебалася і все ж сказала ці слова, втікши з оранжереї.
(...) Будь обережним з нею, Отче!
Приблизно в той час, коли він згадав це.
- ...Пукай мені сумно, це все на краще. Леа, мабуть, любить Пола достатньо сильно, щоб втекти разом з ним.
- ...
- Тепер вони завжди будуть разом... Дюку?
Її оклик привів герцога в відчуття.
- А...
Коли він підняв голову, Івонна перестала щебетати і подивилася на нього великими очима. Це було обличчя милою Івоні, проте з якоїсь причини через його шиї затрувся холодний піт.
- Вибач. Про що ми говорили?
- У чаю щось є?
- Хм?
- Ви весь час дивитеся на чай.
Івонна не усміхалась.
Герцог стиснув кулаки під столом.
- Эм, нет. Я раптом згадав дещо...
- У вас проблеми? Ви погано виглядаєте, - відразу занепокоїлася Івонна.
- Все нормально. Дякую за турботу.
Герцог піднявся зі свого місця, намагаючись не видати себе. Тр-р р-н.
- Мені потрібно дещо зробити, так що я піду. Наступного разу вип'ємо чаю.
- Що, вже?
- Неввічливо занадто довго набридати хворому.
Потім він спробував вийти з-за столу. Але ще до того, як він зробив крок, його спіймали за рукав.
- Дюку... Я...
Коли він озирнувся, Івонна подивилася на нього так, ніби хотіла щось сказати. Подивившись герцога на край його рукава, він мимовільно похолодів. Івонна нерішучості відкрила рот:
- Вы... Питали, чи не хочу я чого-небудь.
- О, так.
Тільки тоді герцог розчавив своє застигле обличчя і посміхнувся.
- Ти вже думала, чого хочеш?
- Мені не потрібно ніяких речей, я просто хочу вийти.
- Вийти?
- Так, я приїхала сюди раптово, не попрощавшись з людьми зі свого рідного села. Після хвороби я зрозуміла, що сумую за ним.
Це було те ж саме, що просила у нього Пенелопа під час останньої розмови.
- Ти все ще погано себе почуваєш. У тебе багато часу, так що ти зможеш поїхати туди, коли одужаєш.
- Але там залишилися сироти, про яких я піклувалася. Я хвилююся, що вони голодують поки мене немає. Будь ласка.
Івонна ніжно стиснула руку герцога, вводячи себе найкрутішим чином. Однак герцог не міг відірвати очей від порожньої чашки.
'Вона не зробила нічого поганого, як Пенелопа, і я не можу придумати, Як ще заборонити їй виходити на вулицю.'
Після недовгого роздумування герцог суворо відповів:
- ...Я знайду для тебе супроводжуючого.
- Ні, я можу швидко поїхати сама.
- Але за межами особняка небезпечно, Івонна. Як дівчина може виїхати кудись одна, без супроводу?
- Я жила за межами особняка.
Вона говорила трохи похмуро. Обличчя герцога спотворилося, коли він зрозумів, що вона мала на увазі. Івонна, дорогоцінна жінка мала рости в достатку і жити найкраще у світі. Молодша донька ніколи не повинна була знати, що таке нещастя.
Маленька леді Еккарт ніколи не хворіла, поки була на його попіченні.
Коли він побачив, що вона живе в брудному і небезпечному місці, про яке ніхто не розповідав їй, то так тужив за дочкою, ніби навіть привів Пенелопу, але почуття вини зникло.
- Я в порядку, Отче.
Івонна усміхнулася герцогу, ніби знаючи, що він відчуває.
Подивившись у теплі блакитні очі герцог через деякий час сказав:
- Ти поїдеш у візку, яку я тобі дам. Більше я тебе ні до чого не буду змушувати.
- Так і зроблю.
- Обов'язково повертайся до заходу сонця.
- Так.
Івонна знову посміхнулася.
Герцог знову подивився на прекрасне обличчя дочки, по якій він так нудьгував.
- Добре, Отче, - впевнено повторила вона.
***
- Підготуй все до поїздки Івони, - віддав герцог палацом короткий наказ, повернувшись в кабінет.
- Так, сер.
І, відказавши коротко, палац скористався нагодою і запитав герцога:
- Як... Пройшла розмова з леді Івонна?
Герцог повернувся до палацу. Округлені зморшками очі світилися слабким очікуванням. Не тільки герцог і двоє його синів чекали на свою молодшу дочку.
Хоча це було жорстоко по відношенню до Пенелопа, всі, хто пам’ятав дитинство Івонна, з нетерпінням чекали її повернення.
- Феннель.
Замість того щоб відповісти, герцог суворо назвав ім’я палацового.
- Так, герцог.
Вірний слуга, який протягом довгого часу служив йому, швидко розпізнав ознаки нарікання свого господаря і схилив голову.
Герцог важко обронив:
- Організуй за нею стеження.
- Що? Чому...
- Викликай мага, який може використовувати магія стеження.
Очі палацового задрижали.
Але герцог продовжував.
- Збери всіх чарівників разом з 1-ою дивізією за особняком. І Деріка, викликай його за допомогою магії зв'язку.
Карета для Івони під'їхала до особняка. Очі герцога, що дивиться у вікно, оледеніли.
- Особливик у критичному положенні.
***
Вінтер Вердаді, який увійшов у верхній провулок на заході сонця, почувався розбитим. На це була причина - він цілий день об'їжджав країну.
Але він не міг відпочивати. Ці документи та інформацію треба було класифікувати і інтерпретувати стародавніми символами.
Стародавня магія - єдине, що може перемогти Лейла. Однак після запеклої війни стародавні чарівники почали вимирати, а магія, яку вони використовували для цього, була похована в пісках часу.
Крім того, для боротьби з Лейлом, яка довгий час нарощувала свої сили, потрібно було чогось більшого, ніж просто магія.
Вінтер об'їздив усі країни, збираючи давні матеріали для відновлення дзеркало правди
Навіть сьогодні він повільно піднімався по сходах, виснажених пошуками міфічних предметів, які могли б і не існувати.
'Рога Гідри, крила Палота і вода озера Уртус ...'
Це були його теперішні трофеї.
Його офіс, що знаходився в самому темному і далекому кутку верхньої вулиці, вже був занурений у темряву. Він схопився за дверну ручку, вимовив закляття і відкрив замок.
Клац-.
Наручні двері були зачаровані, щоб ніхто, крім позначеного ним клієнта не міг відкрити її. Це було зроблено для запобігання проникнення нечеканого клієнта в офіс у його відсутності.
Такого як, наприклад, дівчина, яка безжалісно пішла від нього, не моргнувши і оком після отримання фіолетових кольорів...
Клац-.
Приблизно в той час, коли він втомився крокнув вперед з таким видом, що було б не дивно, якби він відразу звалився без сил.
Він завмер і різко повернув голову.
- Хто тут?
Хтось вийшов з темних глибин кабінету, через креслярний стіл і дивана.
- Ти нарешті прийшов.
Топ-.
Кроки різко зупинилися на кордоні тьмяного світла, що проникло з вулиці.
- Я тут, щоб зробити запит.
У слабкому і ніжному голосі не було ні тіні загрози. Але очі дивно сяяли в темряві.
- Нет... Ні-ні, я тут для того, щоб знайти те, що втратила.
- ...
- Маркиз Верданди.
✔
Перевод: Mirasa
Дякую за читання!
Увага! Можливо, цей переклад ще не готовий.
Стан перекладу: редагування
https://literna.net/uk/books/258-finalom-likhodii-ki-mozhe-buti-tilki-smert