Я тримала в руках дзеркальний жезл і разом з ним вийшла зі похмурого храму - гробниці стародавнього Лейла.
- Ялла Булла Артино!
За допомогою кількох дивних заклинань ми перемістилися з безжиттєвої пустелі до узбережжя на краю острова.
- Як нам тепер вибратися звідси?
Я була збентежена, дивлячись на безкрає море.
Всі мої думки заважав спосіб добратися сюди, і я навіть не думала про те, як буду вибиратися.
- Ну, я не проти жити тут з тобою.
На відміну від мене, охопленої тривогою, наслідний принц знову ніс марення, дивлячись вдале. Іграючи усмішка зникла з його обличчя.
(...) Так... Чому ти не можеш залишитися зі мною замість того, щоб повертатися?
Я пам’ятаю слова Лейла, які він промовив у гробниці.
Моє серце було розбите. Я знала, який сенс він вкладав у цю фразу.
- ...Раді всього святого, будь ласка, припините нести нісенітницю, - суворо проворчала я замість того, щоб розстроюватися.
Спадкоємець схилив голову.
- Чому відразу нісенітниця?
- Озирніться. Як ми можемо тут жити, якщо тут нічого немає?
- Не хвилюйся. Я не дозволю тобі померти з голоду. Я непоганий мисливець. Ти любиш рибу?
- Ні! - Закричала я на нього, втомлена від абсурдних пропозицій.
Порив вітру приніс мені його сміх.
У той момент я відчула полегшення. Я озирнулася на нього, приховуючи свої змішані почуття.
- Відправляйтеся першим, Ваше Високість.
- Хм?
- Вас можуть запросити до палацу у разі крайньої необхідності. Чому б вам не телепортуватися першим і не забрати мене після.
Це спрацює лише на людину з кров'ю імператорської родини, тому я не можу піти з ним. Ця ідея прийшла до мене, коли я згадала, як він раптово зник минулого разу.
Крапринц з спантеличеним виглядом і незрозумілими поглядом відповів:
- Я не можу.
- Чому?
- Я вже казав. Тут потужний магічний бар'єр, мені так і не вдалося проникнути на острів. Закликання можна виконати, тільки подолавши бар'єр.
- А.
Пригадавши про це, я зморилась. І в паніці витріщилася на нього.
- Тоді... ми дійсно застрягли тут?
- Ну, схоже на те. До речі, твій хороший друг може влаштувати тобі рибну вечірку.
Населений принц плюхнувся на піщаний пляж, ніби дійсно зібрався тут жити.
- Ви знали це, і все одно ...!
Він знав це і все одно пішов за мною?
Поки я заїкалася, приголомшена його "особистістю".
- Не стій там, сядь. У мене шия болить.
Він схопив мене за край сукні і потягнув вниз.
Я спочатку зібралася закричати на нього, обурена його безтурботністю, але потім зачинила рот і сіла поруч з ним.
Тому що, якщо подумати, нам було нікуди поспішати.
Незалежно від того, коли це станеться, все в будь-якому випадку закінчиться, якщо ми позбудемося Івони.
'Роз кронпринц пропав, за ним обов'язково хто-небудь прийде."
А що сталося з герцогством... Мене не стосується. Коли тривога зникла, прийшло відчуття спокою.
Шу-, Шу... Відреаговано дивлячись на лінію горизонту і прислухаючись до шуму хвиль, я раптом покликала:
- Ваше Високість.
Каллісто, який теж апатично дивився на море, повернув голову на мій поклик.
- Ви випадково не знаєте, в Імператорському палаці є клики золотого дракона?
- Клики золотого дракона?
Кронпринц нахмурився, почувши несподіване питання.
Я довго вагалася запитати його, але було розумніше дізнатися це у чоловіка з палацу, який сидів поруч зі мною, ніж шукати відповіді на свої запитання.
Кивнувши Каллісто запитав:
- Навіщо тобі? Це імператорський скарб.
- Імператорське... скарб?
- Так. Ти отримуєш його разом з Нефритовою печаткою як доказ того, що ти імператор цієї імперії - сухо відповів Каллісто.
- А, ось як?
- Ти ж знаєш історію основи Імперії. Хоча ні, може й не знаєш, ти ж насправді не звідси.
Він продовжував говорити неоднозначним тоном, за яким було не зрозуміти, знущається він наді мною чи ні.
В Імперії існує давня легенда, в якій Золотий Дракон, який захищав людей від зла, був похований під Імператорським палацом.
Так це він називається гробницею Золотого Дракона. Підтвердивши свої здогадки, я мовчки кивнула.
- Дракон віддав свої клики своєму потомку, перш ніж заснути вічним сном. Потомок став першим імператором, і ця традиція триває дотепер.
- Ясно.
- Клики заховані в Імператорській сфері, яку завжди носить імператор, тому що вони містять магічні сили. Це абсолютно секретна інформація, відома виключно імператорській родині.
Його наступна фраза змусила мене широко розкрити очі.
- Хіба ви можете так необережно розповідати мені про щось ... на зразок цього?
- Чому ні? Невже ти збираєшся забрати клики і завоювати Імперію, якщо питаєш? - з посміхою запитав кронпринц.
- Ні, - хмуро відрізала я. - Я думаю, що їх може шукати Лейла... Я питаю, тому що Ваше Високість може бути в небезпеці.
На моє праводоподібне виправдання наслідний принц слухняно відповів:
- Добре. Тоді я вб'ю імператора, і ти зможеш вбити Лейла, забрати клики і стати імператрицею.
- Ваше Високість, будь ласка!
- Коли ти станеш новим правителем, думаю, було б добре включити цю подію в історію імперії.
- Це можливо, тільки якщо ми виберемося звідси!
Я почала слухати його беззв’язливий і безглуздий британець.
- Так, кивнув Каллісто з серйозною особою.
'Він нестерпний.'
Не програвши, але нічого не добившись, я відвернулася від нього і втупилася на пляж.
- Приблизно... зараз? - Тихо пробурмотів він. І в цей момент.
Вор-р-н! Вор-р-н!
Раптом почулися знайомі звуки сильної вібрації.
Я подивилась на принца, якого ми залишили. Він спокійно щось дістав. Це була кришталева куля з магією зв'язку.
- Давно не бачилися, Седрик Портер.
- Ваше Високість! Куди ви, чорт візьми, втекли прямо перед атакою?
Помічник майже орал від страху, що Каллісто перестане з ним контакт.
- Як...
Я тупо скинула поглядом кришталеву кулю, який тримав наслідний принц, не в силах що-небудь зрозуміти.
'Я впевнена, він сказав, що магія не працює через бар'єр.'
Однак Седрік відразу почав виливати свій гнів, не давши мені часу на роздуми.
Армія повстанців наближається, а командир раптово зникає з поля бою і залишає солдат у замішанні! При тому, що вся операція може бути зірвана через найменшу помилку...!
- То ти програв? - Наслідний принц зі сумним виглядом перервав свого помічника і дізнався про результати.
Седрик скрипив зубами і сказав:
Ми виграли.
- Молодець, Седрику. Я вірив у тебе.
- Будь ласка, Ваша Високість! Я можу в будь-яку хвилину померти від серцевого приступу через вас. Помилуйте...!
- З цього моменту я передаю тобі всі повноваження. Тож не покладайся на мене і роби все самостійно, як у цій битві. Я дуже зайнятий.
Це безвідповідальне зауваження викликало бурхливу реакцію за кришталевим кульком, але я погано розуміла, що говорив Седрик, тому що наслідний принц ненадовго відійшов від мене з вогневої кулі.
- ...Встанці відступили до кордону.Седрик повідомив, що війна закінчилась через довгий час. Я була рада це чути.
- Схоже, в Імперії є не тільки марні виродки.
- Але наше становище ненадійне. У нас закінчуються ресурси. Ми програємо Дельману...
- Ой, тобі не потрібно звітуватися мені про всі марні речі.
Кронпринц, мовчазний слухач звіту про ситуацію, різко обірвав Седрика.
'...Хм?'
В його останньому фразі промайнуло знайоме мені ім’я.
Але Каллісто не дав мені часу заглибитися в цю тему і серйозно подумати про це.
- Викликай чарівників і примуси їх використовувати заклик. Нас двоє. Я и леді.
- Що ви сказали, Ваше Високість? Знову через леді...!
- Ну що ж.
Тук-. Роздався вереск Седрика, але наслідний принц безжалісно відключив магічну кулю.
- Ми скоро повернемося до столиці.
Спостерігаючи, як він встає зі свого місця, я здивовано запитала:
- Що сталося? Ви сказали, що не можете використовувати магію через бар'єр.
- З того часу, як ти розбила дзеркало, бар'єр острова здається ослаблює.
Я була вражена отриманою відповіддю.
- Тоді... Ви весь цей час сміялися з мене?
- Ти тільки помітила?
- Ви дійсно, чорт візьми ...!
Боляче!
Коли я побачила його усмішку, то сильно стиснула кулаки.
Я хотіла вдарити його, як раніше, проте, на жаль, цим я нічого не доб'юся.
'Спокійно, на відміну від нього я вихована людина.'
Я намагалася переконати себе, що він ні краплі мене не бісить.
- Не гнівайся, леді.
- ...
- У нас не буде часу побути наодинці, коли ми повернемося.
Збираючись відповісти, я підняла очі і повільно закрила рот.
Каллісто мав дивний вираз обличчя; кутки його губ, розтягнутих в усмішку, болісно смикалися.
Візьміть до уваги те, що я хотіла бути археологом так само як ти мріяла провести трохи часу наодинці з тобою.
Мені довелося усвідомити це ще раз.
Найгірша пропозиція жити тут удвох і влаштувати рибну вечірку не було жартом
- Ходімо.
Він простягнув мені руку.
Я подивилася на неї і повільно взяла.
Через деякий час заклик нарешті відбувся і нас оточив золотий магічний коло.
Так закінчилась наша коротка подорож.
✔
Перевод: Mirasa
Дякую за читання!
Увага! Можливо, цей переклад ще не готовий.
Стан перекладу: редагування
https://literna.net/uk/books/258-finalom-likhodii-ki-mozhe-buti-tilki-smert