Коли я повернулася до кімнати, то вступила на біг.
"Саме головне: гроші, осколок реліквії і транспорт.'
Хоч я хотіла негайно покинути герцогство, мені була потрібна велика підготовка до подорожі далеко на північ.
'Спочатку нам потрібно зустрітися.'
Світлини плавно перейшли в сонячний день. Саме в той момент, коли я збиралася вставати з-за столу, щоб нарешті зібратися з думками і покликати декого.
Тук-, Стук-.
- Леді, це Феннель.
Чоловік, якого я хотіла викликати до себе, сам прийшов до мене. Я сіла назад на стілець.
- Входи.
Відчинивши двері, палаці відразу ж прийшли привітатись.
- Навіщо жалів?
- Це звіт про продаж смарагдової копальні за минулий місяць.
Він ввічливо поклав чорну теку на стіл. Взявши її, я переглянула зміст. З першого погляду було зрозуміло, що я потрапила в руки величезна сума грошей, але мене не дуже вразило.
"Я все одно нікуди не зможу їх витратити".
Тому що мої гроші знаходяться під контролем і я не можу довіряти палацом.
- Зрозуміло, це добре.
Закриваючи теку, я проігнорувала якийсь дитячий погляд і спокійно сказала:
- Але, дворецький, я б хотіла ненадовго вийти.
- Вы... Ви маєте на увазі, вийти з особняка на прогулянку? Куди ви збираєтеся піти ...
- Тобі не потрібно це знати. - Я різко відмовилася задовольняти цікавість палацового і запитала: "Мой батько вже пішов до палацу?
- Эм, нет. Сьогодні він йде пізніше, тому все ще знаходиться в особняку.
- Правда?
Я думала, що зможу отримати дозвіл тільки сьогодні ввечері, коли герцог повернеться додому, так що це було приємним сюрпризом.
- Тоді сходиш запитати у мого батька, чи можу я вийти?
Але оскільки я була на умовному випробовуванні, мені краще вийти спокійно і не влаштовуючи переполох.
- Без сумніву, леді.
Через деякий час палацовий нерішучість вийшов з кімнати. Повернувшись додому, він приніс як добрі, так і погані новини.
- Леді, герцог дав вам свою дозвіл.
- Чудненько.
- Але він хотів знати, чи можете ви пообідати з ним, адже зараз вже час обіду.
- Пообідати? - підозріло перепитала я, насупившись. - ...Вмісьте з цілою сім'єю?
- Ні. Перший і другий молоді панове на тренуваннях лицарів, тому...
Якщо погана новина була спільним обідом, то хороша - це.
Він дозволяє мені вийти, але я повинна пообідати з ним.
Я злегка кивнула:
- Передай йому, що я скоро зберуся і спущусь.
Дворецький привів мене не в їдальню, а на двір. Погода була доброю, тому герцог запропонував поїсти в оранжері.
'Він сам захотів пообідати там?'
Ця ідея імпонувала мені, хоча я цього не показувала.
Всередині я зустрів солодкий квітковий аромат. Герцог на самоті сидів за столом посеред помаранчереї, здається, в задумливості.
- Отец.
Коли я гукнула його, він прийшов в себе.
- О, ти тут? Присаживайся.
Я обійшла стіл і сіла навпроти нього. Як тільки всі присутні на бенкеті люди зібралися, слуги проворно почали розносити страви. Оскільки зараз був обід, вони несли в основному легкі закуски, бутерброди і десерти.
Хоч стіл ламався від облизу страв, ніхто з нас не квапився торкатися їжі. Герцог мовчав, наче глибоко задумався. Я подивилася йому в очі у незручній тиші і обережно взяла на себе ініціативу.
- Вы... Хочете мені щось сказати?
Від несподіваного запитання герцог підняв голову.
- ... Що?
- Я питаю, чи не хочете ви мені щось сказати.
- Щось сказати? - відсторонно перепитав герцог.
Сьогодні він був якимось дивним, наче думками перебував в абсолютно іншому місці.
- Так. Ви покликали в оранжереї тільки мене, без моїх братів... і скоро збираєтеся їхати в палац.
Це означає, що у нас мало вільного часу.
- А, так. До палацу. Мені потрібно ... - Пробурмотів герцог в прострації.
Можливо, слова "поїздити до палацу" привернули його увагу, тому що в його очах поступово знову загорілося світло. Я уважно подивилася на нього і довідалася:
- Отче, з вами все гаразд?
- Ты... все ще погано себе відчуваєш, люба? - Ще раз запитав герцог про моє почуття, оглянувши мене. - Будьмо. Доктор сказав, що тобі все ще потрібен відпочинок.
- Зі мною все добре. Я почуваю себе набагато краще.
- Ти сказала палацові, що хочеш вийти.
Він нарешті перейшов до справи. Я швидко кивнула:
- Мені душно взаперти. Думаю, пройшло досить часу...
- Справді. Пройшла майже тиждень, - герцог згідно кивнув.
Раптом мені здалося, що я сама вирішую, коли закінчити свій домашній арешт. Раніше я навіть не уявляла, що коли-небудь зможу вільно пересуватися без дозволу герцога або Деріка...
- Роби як побажаєш.
Я була в захопленні від легкої пропозиції.
- Дякую.
- Але не без схвалення інших членів сім'ї.
Варто було мені подумати, що у мене все вийшло, як я поспішив розчарувати. Наступна репліка герцога мене знеохотила.
- ...Отец.
- Мені дуже шкода, але я не можу виконати твоє бажання. Тепер, коли ти пройшла церемонію повноліття як член родини Еккарт, те що ти робиш стосується всього роду.
Звичайно, його слова мали значення. Через випадок на церемонії повнолітню увагу всієї столиці було прикуто до герцогства. Але я думала, що він просто запропонує перечекати поки все не вщухне і повернеться до цього питання пізніше.
- Чому б вам просто не відмовитися від мене, раз ваша дочка повернулася?
Я не могла цього зрозуміти, тому мовчки втупилася на воду.
- Якщо ти так хочеш... Я дозволю тобі піти.
Фраза, тихо додана герцогом, змусила мене широко розкрити очі.
- Куди... Як ви думаєте, куди я збираюся?
- Куди завгодно.
Я ошарашенно дивилася на нього, відчуваючи дивну суміш емоцій. Лише мить тому я думала, що він не слухатиме мене.
- ...слідуючий герцог. - Вказала я на найбільшу перешкоду. Людина, якій героїня промила мізки не відпустить мене так легко. - Впевнена, він буде проти.
- Що він може зробити, поки я залишуся діючим герцогом? - Нехотливо підняв брови герцог і з незграбною посмішкою відразу запропонував прекрасне рішення: - Якщо він не захоче тебе відпускати, просто біжи до мене. Я надеру йому дупу.
Я давно не бачила цього пустого обличчя.
З того дня, як мені подарували магічний арбалет, я часто бачила його усмішку. Хоча мені було трохи незручно, коли герцог так поводився зі мною...
Але того ранку перед церемонією моє серце знову забилось, як я думала. Я стиснула руки під столом.
- Отец.
- Да?
- Скільки ви довіряєте Івоне?
Блакитні очі герцога дуже розширилися через раптову зміну теми.
'Я дійсно роблю правильно?'
Думаючи про це, я не могла перестати дивитися з розпачем на герцога.
- Чому ти раптом заговорила про неї...
Він витріщився на мене, ніби намагався зрозуміти, що відбувається в моїй голові, а потім знизив голос, перевіряючи свою здогадку:
- Ти часом не маєш на увазі, що ми не обшукали її кімнату і там залишилася пара доказів?
- Ні, це не так... Її спогади ще не встигли повернутися перед церемонією повноліття.
- Це... Правда, - з цікавим видом підтвердив герцог і заспокоїв мене поглядом, що він розуміє, про що я турбуюся: - Я не збираюся оголошувати про це, поки не буду впевнений, чи її пам'ять повернулася.
Дерік з промиваннями мозку, який привів її на церемонію повноліття, неодноразово підкреслював це. Дивлячись на герцога, я ледве відривала рот.
- Коли ви будете проводити час з нею... Загляньте в її чашку чаю, Отче.
- Чашку чаю? - На обличчі герцога читалося здивування. - Про що ти говориш, Пенелопа...
- Не довіряйте Івоне...
Мені довелося докласти всіх зусиль, щоб закінчити речення. Я не знала, чи повірить він мені, але мені було страшно. Ця дівчина промила мозок Іклісу неповним артефактом.
Навряд чи вона залишить мене в спокої, якщо дізнається, що я попередила герцога. Але я не можу допустити, щоб герцога загіпнотизували. Я розривалася між бажанням все йому розповісти і відвернутися від нього. Мені було огидно від самої себе, боягузливою і лицемірною.
Але все ж...
- Просто зазирніть, якщо з'явиться випадок.
- Що...?
- Я поела.
Тр-р р-н. Віддихнувши стілець, я встала. Герцог здивовано гукнув мене, побачивши мої недоторкані страви.
- Пенелопа.
- Я не дуже добре себе відчуваю... тому, думаю, мені варто піти першою.
Я не знала, як відреагував герцог моє коротке попередження.
- Гаразд, можеш йти.
Але і цього разу я знову прикусила нижню губу, коли герцог швидко дав свою дозвіл,
На кожному шляху до дверей я затилком відчувала його погляд. Коли я озирнулася востаннє перед тим, як залишити помаранчеву, то побачила його очима, які все ще були занепокоєні мною.
Він здригнувся, можливо, злякався, що його спіймали.
Я стиснула зуби і, зажмурившись, вигукнула:
- Обережно, Отче!
Відвернувшись від його блакитного ока, я вибігла з оранжереї.
Після обіду з герцогом, який закінчився трохи раніше, ніж я припускала, я відразу ж повернулася в особняку, тому що мені потрібно було підготуватись до виходу і зустрічі з Вінтером.
Під час обіду ніхто не ходив по особняку, і я піднялася центральною драбиною у повній тиші. Я швидко пройшла порожній коридор, схопилася за ручку дверей своєї кімнати і завмерла. Двері були злегка відкрита.
Шурх-, Тук, Клац-. Через щілини доносився шум.
"Емілі вбирається?"
Я була спантеличена, коли нахилила голову, але не дала цьому великого значення. А коли відкрила двері і увійшла всередину. Вжух-!
Хтось в одязі, схожий на уніформу покоївки Емілі, різко закрив ящик туалетного столика. Мені було її побачити, як моє серце знову пропустило удар.
"Емілі не носить головного убору."
Адже головні убори зазвичай носять лише покоївки, які працюють на кухні.
Вжух-, Тук-. Тим часом покоївка іншою рукою висунула другий ящик туалетного столика, можливо, не помітивши, що я відкрила двері і почала ритися в ньому. Це точно не виглядало як прибирання.
"Шпионянка Івони? Або просто злодійка?'
Коли я роздумувала, ким могла бути ця тварина, то затамувала подих і спробувала побачити її обличчя. Але та частина обличчя, за яку я могла вчепитися очима, була прикрита тканиною маскою.
Зрештою, я роздратувалася і запитала:
- Що ти робиш?
✔
Перевод: Mirasa
Дякую за читання!
Увага! Можливо, цей переклад ще не готовий.
Стан перекладу: редагування
https://literna.net/uk/books/258-finalom-likhodii-ki-mozhe-buti-tilki-smert