Ця фраза швидко розвіює всі джерела шуму. Дюку, якийсь час тому який бушував, зблід. Він заїкався, не довіряючи почутому:
- Т... Щойно... Ти сказала, що це ти винна цього інциденту, Пенелопа?
- Так.
Я легко погодилася.
- Хіба мене покликали сюди не для того, щоб визнати мої гріхи?
- Це не так! Я кликав тебе не для цього!
Очі герцога розширилися.
- Я викликав тебе, щоб не допустити повторення подібного! Я просто боявся, що хтось націлився на сім'ю Еккарт ...
- Ніхто з сторонніх не має з цією справою нічого спільного, - поспішно перервала я герцога.
Такий розвиток подій відрізнявся від того, чого сподівалися. Я думала, що від мене швидко відмовляться, якщо його дочка повернулася, але йому ще не промили мізки.
- Я ж сказала вам, що за всім стояла я, чи не так? Немає потреби у подальшому розслідуванні. Це моя вина, так що я понесу відповідальність за це.
- Як...
- Ні, ти не можеш піти, - пролунав чийсь відчужений голос.
Я різко повернула голову на звук. Дерік дивився на мене так, як ніби хотів вбити, його очі були надлиті кров'ю.
- Чому?
Я думала, що всі з радістю приймуть мою пропозицію. Не розуміючи причини його незадоволення, я прямо запитала:
- Хіба ви вже не звалили всю провину на мене, як завжди? Чи не краще мені в такому випадку піти ...
- Ти нікуди не підеш! - гукнув він, як герцог.
'... Чому ти кричиш?'
Я зніяковіла, спостерігаючи за ним.
- Якщо це твій вистава, нам краще спростувати чутки і позбутися їх. Хоч би що ти робила, це впливає на престиж Еккарт!
- ...
- Не забувай про свою репутацію!
Дерік, який покрився холодним потім, наче за ним хтось гнався, раптом замовк. Відчувши, що був занадто різкий, він швидко відкинув чоловицю і м'якшо додав:
- Якщо ти підеш з сім'ї, немає ніяких гарантій твоєї безпеки.
- З яких пір вас почала турбувати моя репутація?
- Ти зовсім...!
Чим мені не подобалися його заперечення, так це його роздратованим обличчям. Для мене ця ситуація теж ставала все більш неприємною.
- Дерік правий, Пенелопа, - схопив герцог, знімаючи напругу заспокійливими словами. - Люба, давай спочатку заспокоїмося. Навіть якщо ти все підлаштувала, я не звинувачую тебе - сказав герцог лагідним тоном, ніби потішав ображеної маленької дитини.
Коли все втомилося, Івонна перестала ридати і пильно дивилась на Дерика, але у виразі її обличчя було щось тривожне для мене, ніби це все записано в її сценарій. Я досі точно не знаю, чому Івонна прийшла в маєток так рано, і які її цілі.
Хоч би якою була причина, у цій шаленій грі битися з цією сучкою із клану Лейла - великий ризик. Тому, якщо я не зміг втекти, мені залишається лише вижити.
Проте герцог і його сини, які не знали моїх намірів, постійно намагалися встати на моєму шляху.
- Ха... - глибоко зітхнув я і втомився проговорила: - ...Ви не можете зректися мене. Так що ви хочете, щоб я зробила?
- Ей, ти ...
Замість герцога, інший чоловік відповів. Рейнольд, який до цього тримав рот на замку.
- Ти ж щойно сказала, що не хотіла втратити місце благородної леді?
- ...
- Але чому ти... так легко говориш, що збираєшся залишити будинок?
Коли ми зустрілися, його обличчя сильно спотворилося. Прямо як коли ми сварилися на горищі.
Що б я не сказала, розгублений Рейнольд повністю відмовлявся приймати мої слова. Це було очевидно. Тому я почала просто молотити якусь нісенітницю, тільки б забратися звідси:
- Я мало не померла і вже втомилася від усього цього.
Я знову повторила те, що колись сказала йому. Ще одна привід я навіть не збиралася шукати. Мені швидко поставили нове запитання. Правда, не Рейнольд, а Дерік.
- Від чого...?
- Від усього.
Я відчепила ретельно підготовлену відповідь, наче вигадувала літери алфавіту:
- Від буття фальшивої дочки герцога, від того, що до мене ставляться як до сміття. Ні, я просто втомилася від цього місця.
- Пенелопа.
- Тепер Івонна повернулася. Мені все ще потрібно залишатися тут? Дозвольте мені піти.
- Не можу повірити, що ти правда...!
Герцог спочатку знову підвищив голос через мою наполегливу просьбу, але потім все ж пом'якшив тон і спробував переумити мене:
- Пенелопа, мила. Хто б що не говорив, ти все одно моя дочка. Що з тобою сталося на церемонії повноліття?
Нічого не хотілося йти так, як я хочу. Через одноманітні спроби в мене захворіла голова. Я коротко зітхнула і піднялася зі свого місця.
- Нам більше нема про що розмовляти.
- Ми ще не закінчили розмову. Сядь.
- Я хвора, батько, - оголосила я, знехтувавши наказом Деріка і повернувшись до герцога.
Знаю, це було досить грубо, але я тільки нещодавно вийшла з коми. Мені справді потрібно дотримуватися правил пристойності? Слова "я хвора" зовсім не були порожнім звуком.
Коли герцог схопився за голову, наче при приступі мігрені, він неохоче дозволив:
- Так, давай закінчимо на цьому. Можеш йти до себе, Пенелопа.
- Але...
- Припини, вона хвора! - Він попередив герцога свого старшого сина.
Якби його названа дочка раптово померла ось так, він опинився б у скрутному становищі. У цьому сенсі слова "я хвора" можуть бути дуже корисними.
Незабаром я без розмірковувань залишила тихий кабінет. Перед тим як вийти в коридор, я оглянулася на присутніх чоловіків.
Дерік все ще не зводив мого погляду, а Рейнольд сидів поруч з ним із втомленим виглядом. У Вінтера, який також сидів там, на обличчі промайнуло легке занепокоєння.
'Цего достатньо, чи не так? У мене немає ніякого бажання займати місце дочки герцога, тому будь ласка, залиште мене в спокої.'
Я поспішила геть з кабінету герцога, молячись, щоб моя щирість досягла їх.
Клац-.
Стояло двері закритися, як герцог повернувся до свого другого сина:
- Рейнольд, я попрошу тебе приховувати це якийсь час.
- Батьку!
Рейнольд подивився на герцога широко розкритими очима, як і маркиз Вінтер Верданді, який волів не відсвічувати в їхніх сімейних розмовах. Дерік з похмурим обличчям протистоявся:
- Ти хочеш сказати, що навіть почувши її щире визнання, ми просто забудемо про це?
- Тобі не здається, що ти занадто впевнений в її вині? Поки зупиніть розслідування і залиште все, що з ним пов'язано. Ми повернемося до нього пізніше, коли Пенелопа повністю поправиться.
- Ми не досліджували ще дещо.
Дерік стиснув зуби і заперечив, відмовляючись слухатися герцога:
- Як і сказав маркиз, ми ще не обшукали кімнату Івонни.
- Б-брат!
Івонна, яка з хвилюванням стежила за ситуацією, величезними круглими очима втупилася на Деріка, який несподівано направив приціл.
- Чому? - лептала вона, дивлячись на нього з неймовірно здивованим обличчям. В очах інших вона виглядала шокована.
Дерік швидко відрізав, відвернувшись від неї:
- Ми не можемо повністю виключити можливість того, що на покоївку вплинув хтось ззовні.
- Що? Ти думаєш, я ідіот, який навіть розслідування нормальне провести не може? - Рейнольд обурився, а потім нервово вигукнув: - Я нічого не знайшов, хоча ретельно перекопав минуле мертвої покоївки разом з маркером! Все чисто!
- ...
- У тебе все одно немає повноважень вести розслідування. Батько правий, вистачить. Не муч її.
- Що означає "хватит"? Ще нічого не вирішено...
- Пенелопа не хоче нічого вирішувати!
Дерік розчарував його, виводив Рейнольда з себе.
- Нічого хорошого не відбувається, коли ти відкриваєш рот! Що, якщо вона знову вип'є отруту через це? Що тоді?
- ....
- Як і сказав батько, ми повинні на деякий час залишити її в спокої. Це краще, ніж тиснути на неї, змушуючи відразу ж піти з дому.
Закінчивши говорити, Рейнольд стиснув щелепи.
Йому раптом пригадалося обличчя Пенелопи. Обличчя, з яким вона говорила, що втомилася від всього, було таким же, як і в той раз, коли він дізнався, Що служниця годує її зіпсутою їжею.
(...) Хіба не цього ти домагався, підкидаючи намисто в мою кімнату?
Він і не думав, що вона знала про всю історію. Рейнольд був збентежений і більше не міг на неї сердитися. Навіть коли він побіг до герцога і зізнався у всьому, що зробив, в неї був такий вигляд, як ніби їй все набридло і вона вже не проти погодитися з чим завгодно.
(...) Я втомилася від усього цього.
Те ж саме було на горищі. Замість того, щоб проклинати його, вона байдуже розповідала:
(...) Ти завжди вимовляв мене попрощатися з рабинами.
Чомусь він не міг позбутися відчуття, що ці слова були призначені не тільки йому. Згадавши те неприємне відчуття, Рейнольд злегка здригнувся і пробурмотів:
- Вона говорила про це не раз і не два. Що станеться, якщо одного дня вона дійсно збере речі і втече?
- ...
- Якщо її вб'ють, ми навіть не дізнаємося про це.
Якщо вони наполегливо продовжують, вона цілком здатна самостійно забратися звідси.
- Слідкуйте за мовами і не провокуйте Пенелопу, поки вона повністю не одужає.
Від слів Рейнольда герцога скував страх, що він знову робить неправильний вибір. Атмосфера в кабінеті миттєво стала гнітючою.
- Якщо хочете...
Тишину порушив тремтливий голос.
- Ви можете обшукати мою кімнату... Я не проти, - вагаючись сказала дівчина з блакитними очима.
Дерік замрився.
- Мовчи.
Коли Рейнольд сердився на неї, вона перелякано відпрягнула. На її подив, на цей раз Дерік не став захищати її.
Після різкого крику Рейнольд у кімнаті запанувала сильна тиша. Кожен з них глибоко задумався, і тому ніхто не звернув уваги на тремтячі ніжні руки, які міцно стиснули спідницю одягу. У цей момент.
- Вибачте, що перериваю, але я піду.
Вінтер встав зі свого місця з стурбованим виразом обличчя і поправив одяг.
- Так, маркиз. Можете йти.
Тільки тоді герцог помітив, що за їхньою розмовою спостерігав сторонній чоловік і поспішно відпустив його.
Вінтер квапливо вийшов з кабінету герцога, шанобливо поклавшись. Потім побіг по коридору. На щастя, він зміг наздогнати дівчину, яка піднімається по центральній драбині. Вона ще не повністю одужала від отрути, тому йшла повільно. Він відразу покликав її:
- Леді Пенелопа.
✔
Перевод: Mirasa.
Дякую за читання!
Увага! Можливо, цей переклад ще не готовий.
Стан перекладу: редагування
https://literna.net/uk/books/258-finalom-likhodii-ki-mozhe-buti-tilki-smert