Через кілька днів.
Коли завдяки ніжній турботі Емілі я могла вільно пересуватися, герцог викликав мене до себе. Дворецький проводив мене в кабінет, де вже зібралися всі: два сина герцога, Вінтер і Івонна.
'... Чи була ця сцена після церемонії в нормальному режимі?' - проминуло у мене в голові по дорозі туди.
В оригінальній історії Івонна привів Вінтер, так що подібні сцени мали місце.
Я швидко викинула це з голови. Без різниці. Коли я прийняла отруту, все було вже зіпсовано.
Через деякий час після того, як я сіла на диван, служниця подала гарячий чай. Але ніхто і не думав торкатися до нього, зберігаючи тишу.
- ...Пенелопа, - повільно заговорив герцог, що сидів на чолі столу. - Мені дуже шкода, що я викликав тебе сюди відразу після того, як ти прокинулася.
- ...
- Але замість того, щоб відкладати продовження розслідування ми б хотіли почути і обговорити подробиці інциденту під час твоєї церемонії повноліття, аби раз і назавжди розібратися в цьому.
Герцог був вкрай тактовний.
- Я б хотів задати тобі і Івоні кілька запитань про те, що сталося тоді. Можна продовжити?
- Так, запитуй.
Я спокійно кивнула. Рано чи пізно мені довелося б пройти через це.
- Перш за все... Ти пам'ятаєш, що випила вино в день церемонії повноліття?
- Так, воно було гірким, а потім мене вирвало кров'ю.
Коли я відповіла, в кабінеті стало тихо.
- ... Дослідивши чашу, з якої ти пила, ми виявили, що її краї були ізмащені отрутою.
- Ясно.
- Ти знала, що чаша була призначена Івоне, а не тобі?
- Ну, - пробурмотала я, нахиливши голову. - Може так, а може ні...
- Пенелопа.
Герцог сильно зрушив брови. Здається, я була надто безтурботною.
- Це дуже важливе питання. Ми повинні з'ясувати причину, по якій ти ... Причину цього інциденту, тому добре подумай.
- Кубки були схожі, тому, думаю, я переплутала їх.
Коли я швидко дала відповідь, він повернув голову.
- А що щодо тебе, Івонна?
- Ч-що?
Дівчина, яка подивилась на чашку переді мною, була налякана.
- Ти пам'ятаєш цей інцидент?
- Я-я була так здивована, що погано запам'ятовувала що відбувалося. Лише те, що Пенелопа раптом знепритомніла, коли випила вина...
Сині очі Івони під кінець промови несподівано наповнилися сльозами. Вона скаржилася на мене подивилася і сказала тремтячим голосом:
- Чому ти так жахливо поступила, леді Пенелопа... Хнык... Будь ласка, бережи своє тіло.
- Ха.
Її поведінка викликала сміх. Звичайно, я сама прийняла отруту, але через її слова напрошувався висновок, що в усьому винна я. Мені було соромно посміхнутися, як погляд Деріка, що сидів поруч з нею, оледенів. Через сльози Івонна розмова була перервана.
- Як і сказав наслідний принц, ми не можемо виключити можливість того, що план Івони був зруйнований леді Пенелопой.
Я здивовано подивилася на Вінтера.
'Йому ще не промили мізки?'
Він залишався байдужим і нейтралітетом, хоча раніше вже зустрічався з героїнем.
- М-м-ма?
Івонна буквально задихнулася від обурення після цієї репліки.
- Я-я цього не робила. Це неправда!
Величезні очі Івони переповнилися слізьми, покаталися потім по її щоках.
- Я не знала, що потраплю на церемонію. Мій перший брат, тобто наступний герцог, знає. Я... Я сказала йому, що не піду.
- Це правда, - підтвердив трохисловний Дерік.
'Звичайно, це правда, ти ж тупий кретин, якому, ймовірно, вже прополоскали мозок.' - знову з сарказмом хмикнув я про себе.
Дерік, щось помітивши знову насупився. Загнана в кут і ображена моїм поглядом героїня затаїла:
- Крім того, я проводила більше часу з головною покоївкою, а не з Бекі, і ...
- ....
- Беккі іноді зустрічалася з Емілі, особистої покоївки Пенелопи.
- ....
- Так що я ... Я знала, що Беккі була людиною Пенелопи. Я знала, що вона стежить за мною ...
Івонна заридала на очах, закривши обличчя руками і роблячи вигляд, що більше не може говорити. Я клацнула язиком про себе.
'Тц, яка страшна маленька сучка.'
Я так переживала про це тоді, що Емілі майже не задавала питань про Івонна. У мене пробігли мурашки по шкірі від усвідомлення, що вона все зрозуміла, хоча я питала її всього пару разів.
'Хоча в описі говорилося, що вона була схожа на ангела, вона просто погань!'
Поки я виливала своє роздратування на гру, герцог заступився за мене.
- Твою тимчасову покоївку призначив палаций, Івонна...
- Але Пенелопа наближається до палацу. Так що навіть якщо це не ...
- ...
- Якби я дійсно була тим, хто це зробив, як ви сказали, Пенелопа не випила б вина.
- ...
- Р-разві вона не сама налила вино і дала мені келих?
Вінтер, який був схвильований, зрештою закрив рот. Це повернуло все на круги своє.
Я мовчки дивилася кудись на стіл. Роблячи свій вибір в той момент, я очікувала, що ситуація вийде саме так. Спочатку я думала про те, як це виправити, але потім вирішила не напружуватися ще раз.
"Я рада, що не отруїла її, як в грі.'
Я досі добре пам’ятаю, як померла Пенелопа, яка спробувала отруїти Івону.
Коли я подумала про це, то відразу перевела погляд на чашку перед Івоною. Гарячий чай своїм кольором нагадував вино, яке я випила.
'Чи не занадто все продумано? Може тоді я скористаюся цим..."
Думка, яка прийшла мені в голову, раптом обірвалася. Я подивилася на Івону, піднявши збентежений погляд. Вона плакала, наче була чимось глибоко пригнічена. Я знову поглянула вниз, на її чашку. Потім на чашки інших.
'...Там нічого немає.'
У цей момент у мене по спині пробіг жахливий холодок. У чашці Івоні нічого не було. Вона не відбивалась на поверхні чаю.
- Чому ти випила вино, хоча знала, що воно отруєно? - Хтось сказав зі мною.
Я передернула плечима і підняла голову, зустрівшись поглядом з Дериком.
- Що з тобою?
Він дивно подивився на мене і здивовано глянув на стіл, як ніби моя реакція на нього здавалася йому підозрілою.
- Ні, нічого.
Я поспішно похитала головою.
- Що ви сказали?
Його гарне обличчя злилося, коли я попросила повторити запитання.
- Магічне намисто, яке було на тобі.
Він не повторював мені те ж саме.
- Я чув, що якщо поблизу є токсичні речовини, воно змінює колір. Маркіз Верданді сказав, що ти не могла це помітити.
- Ах.
Я покосилась на Вінтера.
Він дивився на мене так само пронизливо, як і Дерік деякий час тому. Коли наші погляди перетнулися, його очі затремтіли.
'Не думала, що він розповість про це.'
Коли я востаннє бачила його на церемонії повноліття, він напевно поводився так, ніби не хотів мати зі мною нічого спільного. Мабуть, потрібно було докласти неабияких зусиль, щоб розгадати принцип роботи намисто, не дозволивши дотошному спадкоємцю зловити себе. Але я не відчувала особливої вдячності.
- Покоївка на ім'я Беккі назвала тебе винною у цьому інциденті перед тим, як померла.
Поки я була у змішаних почуттях, Дерік продовжував звинувачувати мене.
- У кімнаті покоївки знайшли протиотруту від отрути, яку ти прийняла.
- Дерік, перестань. Ми не на допиті, - посадив його герцог суворим тоном. - І я сказав тобі більше не ставити їй запитань!
- Чому ти випила його, знаючи, що вино отруєно?
Але на відміну від звичайних Деріка, який слухняно підкорявся наказам свого батька, він знову проігнорував слова герцога і наполегливо запитав:
- Відповідай. Чому ти це зробила? Що ти хотіла...
- Хіба ви вже не відповіли на це питання?
- ... Що?
- Якщо ви хочете запитати мене, чи не розіграла я свою власну п'єсу...
Я з радістю кивнула.
- То це правда.
Він так сильно хотів відповісти на це запитання, щоб я не змогла його розчарувати.
- Я змусила Бекі зробити це.
- Пенелопа!
- Эй! - Несподівано підскочив зі свого місця Рейнольд.
Атмосфера в кабінеті миттєво змінилася. Я відвернулася від Дерика і втупилася на Івону. Здається, вона не сподівалася такого розвитку подій. Великі блакитні очі розгубилися. Дивлячись прямо на неї, я продовжувала:
- Я наказала їй всього лише дістати отруту, але я вважаю, що недалека покоївка вирішила, щоб я піділлю його Івоні.
- Про що ти говориш?
Бах-!
Герцог з приголомшеним обличчям вдарив по своєму підлокотнику.
- Ти дійсно зробила це за власним бажанням? Ти дійсно все спланувала....
Але в благородної леді не було причин уникати використання своєї приватної покоївки, - спокійно зауважив Вінтер, єдиний чоловік, який зберіг здатність розмірковувати після мого скандального висловлювання.
У своє виправдання я ляпнула перше, що прийшло мені на думку:
- Я не довіряла Емілі і використала слабкість Бекі. Вона не стала б бездумно базікати про все, коли я знала про її слабке місце.
- Її слабке місце...?
- Я випадково дізналася, що вона увійшла в маєток без надійного гарантійного листа. Так що я загрожувала їй розкриттям цієї інформації.
- Ты...!
Після моїх слів, плавно поточних, як вода в річці, герцог витріщився на мене налитими кров'ю очима.
Рейнольд закричав, ніби накинувся на мене:
- Навіщо? Що, що з тобою не так!
- Щоб перевести всю увагу з Івони на мене.
Оглянувшись на них, я не вагаючись продовжувала:
- Я не хотіла втрачати своє місце благородної леді.
- Пенелопа! Ты...!
- Це... Єдина причина? - Уточнив Дерік, коли герцог покликав мене.
- Я не хотіла, щоб увага була зосереджена на простолюдинці, особистості якої ще не було ясно.
- ....
- Ти зробила це, щоб померти?
З тих пір, як я відкрила очі, він напевно хотів, щоб я зізналася в тому, що це все - моя зупинка. Але коли я сказала йому те, чого він хотів, він почав поводитись так, ніби не очікував чогось подібного.
Дерік неважливо втупився на мене. У якийсь момент його обличчя втратило колір. Але це не моя проблема.
- Я подумала, що буде краще, якщо я помру.
- Що...?
Коли я повільно відповіла, він запнувся.
- По... Чому?
- Що "чому"?
- Чому отруєння? Є багато інших способів привернути увагу...
- Невже мені потрібна вагома причина, щоб випити отруту?
Схинувши голову набік, я вимовила єдину чесну фразу в цій розмові:
- Я випила його просто так. Щоб дізнатися, помру я чи ні.
- ...що не сходиться, - негайно заперечив інший голос.
Я повернулася до Вінтера, який захищав мене з похмурим обличчям.
- Якщо те, що сказала Івонна, правда, чому мертва покоївка нанесла отруту на її кубок?
- Ну... Я не знаю.
Я з перебільшеним завбачливим виглядом замовкла кілька секунд, а потім плескнула в долоні, ніби мене раптово огорнуло.
- Я забула опрацювати свій келих, бо пізно прокинулася, і подумала, що можу переплутати наші з нею чаші.
- Це безглуздо!
Герцог знову в люті вдарив по підлокотнику. Це було абсурдно для всіх. Але це не має значення, а може й ні. Найважливіше, що я все ще в цій довбаній грі і досі жива.
- Мені шкода, що я підняла всіх на вуха. Я надто вибачилася, тому відчуваю свою відповідальність за це. Батько і наступний герцог.
Обвівши поглядом розгублену компанію, я сказала:
- Ми не можемо виправити те, що вже сталося, тому у нас є тільки одне рішення.
- Що... Яке?
- Будь ласка, дозвольте мені піти.
Давайте вибиратися звідси.
✔
Перевод: Mirasa
Дякую за читання!
Увага! Можливо, цей переклад ще не готовий.
Стан перекладу: редагування
https://literna.net/uk/books/258-finalom-likhodii-ki-mozhe-buti-tilki-smert