Пляшка над ним зависла. Я чув сирени вдалині. Як тільки наслідний принц підійшов до мене, я квапливо заволав, забувши, що вдаюсь хворий:
- Це, це все чутки, Ваше Високість! Я ніколи такого не казала! Клянусь!
- Судячи з того, що сказала мені леді недавно, в цих чутках є доля правди.
- Що? Про що ви говорите?
- Ти сказала, що розлюбила мене, тому що знайшла когось краще.
- Що?
Він повністю перекрутив мої слова. Я затаїла, намагаючись повернути все на свої місця:
- Я не планую зустрічатися з кимось. Принаймні, ніколи.
- Не сміши мене. Звичайно, ти вже знайшла когось собі, - впевнено відповів крон-принц. Червоні очі його грюкали, аж поки він продовжував. - Я хочу побачити покидька, який може бути кращим за мене в цій Імперії.
'....а що не так?
Я була збентежена. Я не хотів, щоб розмова знову торкнулась цієї теми.
- Але....
- Чому я повинен продовжувати паритися про цей потенційний шматок відходів переробки виробництва собаки?- перебив мене наслідний принц, коли я зібралася йому відповісти. І підійшов ближче, нахмурившись.
'Що ти сказав?'
Я зробила крок назад, здригнувшись від слів цього придурка. Чесно кажучи, мені було трохи страшно. Він непередбачувано, а я його не бачу.
З захистом герцога ризик був малий, але на всяк випадок, якщо раптом відбудеться щось непередбачене, я намагалася триматися від крон-принців подалі.
- А?
Схоже, моє відступання виглядало підозріло. Спадок принц з поглядом "Оу, що я бачу~" знову зробив широкий крок до мене.
Перш ніж я зрозуміла, ноги самі забрали мене з саду. Потім я озирнулася назад. Сцена самотньо стоїть в саду людини з червоними очима, не стискуються з його золотими волосами, які нагадали мені квітка, і взяли до уваги стан когнітивного диссонансу.
- Чому ви продовжуєте підходити? - в жахі закричала я, спостерігаючи, як крон-принц скорочує відстань між нами.
- А чому ти продовжуєш утікати?
Скільки б я не бігла, він постійно мене наганяв.
'Упертий гад.'
Проковтнувши образу, я зобразила найсумніше обличчя, яке тільки могла.
- Я... я хвора, Ваше Високість.
- Так ніхто і не заперечує.
- Ви ж не забули... про обіцянку, правда?
- Яку обіцянку?
- Обітниця, яку ви дали мені, коли вийшли з коми. Навіть під час війни діють негласні правила, які слід дотримуватися.
"Наприклад, тримати своє слово." - додала я подумки.
- ....
Здається, він забув.
- Ха! Ти вважаєш мене психом, готовий приїхати до тебе щоб перерізати горло всього лише через якісь чутки?
А ні, не забув.
Не почувши моєї відповіді, наслідний принц вийшов з себе. Він різко розвів руки в сторони, демонструючи порожній пояс:
- Бачиш? У мене немає меча.
- Э-э....
Я злегка здивувалася. Він всюди тягав свою зброю з собою, навіть на банківські банки, але цього разу дійсно прийшов без нього.
- .... не тільки меч може бути загрозою для життя людини, - боязко проплепала я.
- Я не з тих, хто забирає свої слова назад всього через кілька тижнів, на відміну від деяких.
- ...
- Ха... І чому я виправдовуюся? - Пробурмотів крон-принц собі під ніс. - Отже, ось чому ти попросила таку нагороду. Не дивно, що це здалося підозрілим...
- За те, що сталося на суді... Пробачте мені, Ваше Високість. - Я непереконливо вибачилася за свої помилки. - У мене не було іншого способу уникнути пастки марки Еллен.
- "Вибачте мене", кажеш? Хах.... я був у такому замішанні, коли отримав звіт, що навіть не розлютився.
- Вибачте, - повторила я.
'Мені потрібно принести щирі вибачення перш, ніж він почне обурюватися.'
Після отруєння він побачив, що дочка герцога, яка зізналася йому в любові, покинула його. Наскільки це було безглуздо?
'Хоча, стоп. Той факт, що він не приніс меча повинен означати моє відокремлення від критичного значення інтересу.'
Я намагалася позитивно дивитися на нього, коли він роздивлявся крізь неї.
- Чому ти тікаєш від мене з таким обличчям? Можна подумати, що я намагаюся вбити хворого. - Посміхнувся крон-принц.
'Хіба не так?'
Я поглянула на нього з сумнівом. Наслідний принц намалював шок:
- Я надіслав тобі листа, бо хотів розповісти про підсумки судового розгляду і віддати дещо.
- Ця угро-письмо була призначена для цього?
- Що? У тебе якісь претензії до мого листа?
- Ох, нет. - Я швидко збрехала.
Крон-принц щось дістав.
- Ось, візьми.
Він простягнув мені маленький, згорнутий і перев'язаний червоною стрічку вицвілий листок паперу. Кілька разів я зморгнула.
- Що... це?
- Карта Балти, яку ми забрали біля скелета, щоб вибратися з печери.
- Магічний сувій?
- Так. Він пройшов через руки палацових магів і повернувся до нормального стану.
Я широко розплющила очі. По суті, ділянки сувою з’явилися в руках скелета і повністю відновилися. Але я не розуміла, чому наслідний принц віддає його мені.
Навіщо ви це робите?
- Ти його дістала. Тому він твій, - відповів Каллісто, ніби це було чимось самим собою зрозумілим. - Схоже, ти дуже цікавишся археологією, так що я пришлю тобі дані про Балта через слугу, на вивчення, - він ніяково втікав мого погляду. Це було дивно.
Каллісто дійсно приїхав сюди не заради мого вбивства. І навіть раптово зробив мені подарунок.
Моє серце вгамоване билося у грудях, і я могла лише дивитись на сувій, який він мені передав.
- Чому ти замерла? Невже тобі це не потрібно? - Нетерпляче підштовхнув мене до прийняття подарунка. Мені не залишалося нічого іншого.
- .... невже я можу взяти його? Чи ж він не має особливої цінності?
- Я зробив копію, не хвилюйся, - недбало кинув він, ніби і справді планував передати сувій мені. Це мене заспокоїло. Потім наслідний принц раптом запитав, ніби щось згадав:
- До речі, ти вивчала археологію в таємниці від герцога? Коли я сказав, що хочу передати тобі сувій, він мені не повірив.
Мені було нічого йому сказати. Герцог не знав навіть, чим цікавилася справжня Пенелопа, не кажучи вже про мене.
- Дякую за подарунок, Ваша Високість, - я ухилялася від відповіді, щиро подякувавши. І обережно притиснула до себе сувій. Це був найкращий подарунок, який я отримала з того часу, як опинилася тут. З мого обличчя не спала усмішка.
- Ще рано дякую.
- ....?
- Це не все.
Спадок принц знову щось дістав.
- Вот.
Цього разу це був білий паперовий конверт.
- Що це?
- Возьми.
Думаючи, що він теж має справу з археологією, я вихопила і його шустро.
- На жаль, дістати голову маркиза Еллен виявилося не так легко, леді. - Вимолчив щось дивне крон-принц замість пояснень.
- Що ви маєте на увазі...?
- З цього старого зняли всі звинувачення.
- Що?
Я був приголомшений, коли суд почав вимагати від мене грошей.
Адже, як не гляньте, маркиз Еллен був зачинником злочину.
'Я зробила все, що від мене вимагав цей чортовий наречений, так чому. ...?'
- Чому? - Серйозно запитала я.
- Маркіз скинув хвіст і сканув всю провину на полоумного барона Тюльє.
- А, - відреагувала я на пояснення крон-принців. Схоже, винагорода за {Розкриття вбивць} не включала в себе поіменку марки Еллен.
- Тоді... все залишиться, як було?
'Це вже занадто.'
З огляду на те, як складно було пройти цей епізод, він не може так закінчитися. Я непомітно для себе помоститися.
- Не засмучуйся, - ніби намагався потішити мене наслідний принц. Я не могла повірити своїм вухам. І тому миттєво втупилася на нього. Каллісто мав трохи незграбного вигляду.
- Я обов'язково помщуся за леді.
- .... відомстите?
- Так. Я подбаю про страту всіх сімох палаців, які звинувачували тебе в моєму незавершеному вбивстві - крізь зуби видав наслідний принц з посміховищем. Мене вразило те, як легко він міг говорити про вбивство інших. З іншого боку, він також спокійно передав мені і новини про марку Еллен....
'Похоже, він здогадався про все.'
Це Каллісто, а не я, повинен був злитися через те, що зловити маркиза Еллен не вийшло. Зрештою, саме він був ціллю. Але замість цього він поспішно додав, ніби боячись, що я злагоджуся:
- Граф Келлін був визнаний винним у злочині, але, оскільки його сім'я не брала безпосередньої участі, до страти справа не дійшла. Натомість він мав усі свої маєтки і був названий рабом.
- Граф Келлін?
А ось це вже було щось цікаве. Крон-принц загадково на мене подивився. Потім, кивнувши на конверт, який мені передав, нарешті розкрив зміст другого подарунка:
- Це одне з підприємств, конфіскованих у сім'ї Келлін.
- Що...?
- Пам'ятаєш, через що тобі заборонили брати участь в полюванні минулого року? Інцидент за участю "Смасохідної мавпи з арбалетом"?
- Так, звичайно. Я пам'ятаю.
Мій голос тремтів. Це зробила не я, але саме мені довелося розгрібати наслідки.
Слова "сумача мавпа з арбалетом" змусили мене нахмуритися. Однак моє незадоволення тривало недовго.
- Твій батько передав діамантову шахту графові Келлін, щоб переконатися, що ти не потрапиш у в'язницю.
- А-алмазна шахта?
Його слова звеніли у мене в вухах. У голові мигнула невиразна здогадка.
- Те, що ти зараз тримаєш, це право володіння алмазною копальні, - наслідний принц гордо задрал ніс, дивлячись на все ще нічого не розуміє мене.
✔
Перевод: Mirasa
Дякую за читання!
Увага! Можливо, цей переклад ще не готовий.
Стан перекладу: редагування
https://literna.net/uk/books/258-finalom-likhodii-ki-mozhe-buti-tilki-smert