Віддавшись від судового залу, я добралася до тихих укрим куток і тільки тоді відпустив руку Вінтера, вибачившись:
- Вибачте, що змусила вас дивитися цю неприємну сцену, маркер.
Я просила у нього вибачення за те, що прикривалася ним від Деріка.
Вінтер мовчки подивився на мене. Видудив щось з кишені пальто. Потім потягнувся до мене і сказав щось дивне:
- Не плачте.
- ....Що?
Я була здивовано схилена головою і доторкнулася до обличчя. Ніякої вологи не було, я натрапила тільки свою суху і роздратована від останніх безсонних ночей шкіри.
Як і повинно було бути. Я не плачу.
- Що ви маєте на увазі....
- Я хотів, щоб при наступній зустрічі сум зникла з цих прекрасних очей.
- ...
- Ваші очі завжди сповнені смутку, а не щастя.
Слова Вінтера нагадали мені нашу першу зустріч, яку я забув. Почувши їх, я втратила контроль над своєю мімікою.
Насправді це була брехня. Я чекала на Деріка, який прийшов до в’язниці і вислухав мене. Навіть знаючи, що це чортів складний режим гри без зв'язку з реальністю. Що фактична результат може кардинально відрізнятися від моїх розрахунків.
- .... Так.
Я не могла посміхнутися і кілька запізнювало відповіла.
- Чи настане день, коли я зможу безтурботно посміхатися?
Напевно, ні. Допоки я не отримаю кінцівку і не закінчу цю гру. Коли я була розбита, то старалася жити.
Звідкись подув прохолодний вітерок. На руках Вінтера було видно носову хустинку, і він змив її вгору та розчавився. Вжух-!
Лоскут тканини гнався і складувався взад та вперед, наче хтось театрально привернув увагу глядачів під час демонстрації фокусу. Не раз вивернутий, скручений і зігнутий він зрештою перетворився на мініатюрного білого кролика.
- Ох....
Я тупо витріщилася на нього округленими очима. Крихітко з хустка приземлився на долоню Вінтера.
Маленькі вушка б'ються, ніби вітаючи мене. Я бачила це на власні очі, але не могла повірити в те, що відбувається.
- Не могли б ви розкрити долоні?
Вінтер раптово попросив мене щось зробити. Я підняла руки, кинувши на нього спантеличений погляд. Тоді кролик, що сидів на руці Вінтера, м’яко перестрибнув мою долоню.
Було дивно бачити, як крихтинок, навіть трохи схожої на справжнього, треться мордкою про мою руку. А потім до мене дійшло, що Вінтер використовував магію у палаці, в своєму вигляді маркиза.
Чи можете ви робити це тут?
Я була стурбована. Це було безлюдне місце, але чи мало хто тут блукає.
- Ніхто не бачить, так чому б і ні?
Відповідь Вінтера була несприйнятливою його звичною натурою.
'Коли його відкривають, він просто починає творити все, чого його душіці завгодно?'
Він зовсім недавно довірив мені свій секрет. Чи це занадто різка зміна у стосунках? Я обкинула його переповненим підозрами.
- Це елементарна магія, я майже не використовую ману, так що мене не зловлять. Не хвилюйтеся.
Вінтер ніяковіє посміхнувся, оправдуючись.
- Ви ж любите тварин, чи не так?
Після цього питання кролик на моїй долоні підстрибнув. Потім він перекинувся животом догори і обвалив моє серце атакою милотою.
Нехай це була нежива іграшка з тканини, вона поводилася як безглуздий кролячок. Від нього мої губи розтяглися в усмішку.
- ....Люблю.
- Тепер ви посміхаєтеся.
Коли я лагідно відповіла, Вінтер поділився своїм спостереженням. Тільки тоді я зрозуміла, чому він мені це показав. Щоб потішити мене.
Моє серце закололося. Я відвела погляд від кролика, який катався по моїй долоні і подивилася йому в очі. І перша пожертва дала йому тендітну, сліпучо усмішку.
- Дякую, маркиз.
В цей момент, його зіниці здригнулися. А потім.
[Інтерез 44%]
П'ять відсотків. Його інтерес значно зріс. Моя усмішка повільно зникла, поки я дивилася на шкалу над срібним волоссям.
[У нормальному режимі Вінтер як привид з'являвся перед героїнем, коли та була чимось засмучена і показував їй красиві фокуси з магією.]
Хоча у мене не вийшло в повній мірі насолодитися моментом, думаю, можна повернути його в розряд "запасних".
Я була трохи пригнічена.
***
Грандіозне замах на принца, який був з нами, не стало перешкодою для продовження полювання.
Мало хто з видатних аристократів, які були присутні на судовому розгляді, знав усю підготу. Крім того, на допомогу прийшли й інші країни.
Ці мисливські змагання почалися з терористичної атаки, і якщо їх через якісь проблеми повністю скасують, престиж Імперії Інк буде погашений.
Тому полювання тривало без ведучого. До тих пір, поки в найближчому часі не визначитьться переможець.
Ми забороняємо виїзд з мисливських угідь до повернення нашого Величності.
Наступного дня наступного ранку після суду слуги обступили табір кожного роду, зачитуючи наказ імператора. Замовлення заколоти всіх палаців на території палацу до повернення імператора.
'. ...А мене-то за що?'
Я обрала слугу, який царював сувій з імператорським наказом. Мені здавалося, що я зможу відразу повернутися додому, бо з мене зняли фальшиві звинувачення.
Однак наступні слова слуги принесли мені полегшення.
- Але леді Еккарт зробила великий внесок у порятунок наслідного принца.
- ...
У зв'язку з цим нюансом і тим, що вона - леді, їй дозволяється переїхати з мисливських угод до Імператорського палацу, якщо на те буде її бажання.
- Я перееду.
Коли слуга закінчив говорити, я підняла руку і прийняла пропозицію.
- ....Пенелопа.
Герцог покликав мене тупим голосом. А коли я повернулася до нього, у нього просто застигло обличчя, і він не став продовжувати мене відмовляти.
Після суду ніхто не міг зі мною заговорити. Це було дуже добре.
- Тоді я підготую екіпаж.
Слуга шанобливо вклонився нам і пішов.
- Мені потрібно зібрати речі. Я піду першою.
Я теж нетерпляче заскочила з місця. Тому що не хотіла залишатися в цій затишній атмосфері.
- Ей, ти серйозно....!
Рейнольд спробував щось сказати, не звернувши уваги на витівки в повітрі настрою.
- Тсс, Рейнольд.
Герцог обірвав його і, глибоко зітхнувши, кивнув:
- Ладно. Йди. В Імператорському палаці тобі буде комфортніше, ніж тут.
- Так. Побачимося.
Я з упевненістю покинула котедж. Мою спину пропалювали три пари голубих очей.
Хоча мій потік з будинку герцога був дуже пильний, і я не могла втрутитися.
- Фух....
Порівняно з першим днем гостини, все було не так вже й погано. Я зітхнула і попливла у свій котедж.
Може, я даремно на них злюся. Сім’ю герцога, яка страждала від викрутів і скандалів збезчестної Пенелопи, можна було зрозуміти.
Більше того, цього разу вони, мабуть, були дуже засмучені моєю причетністю до замаху на члена імператорської родини. Герцогу і Дерику, ймовірно, було б вигідніше закрити справу, звівши його до "без шкідливого розыграшу".
'. ...Однако навіщо мені взагалі входити в їх позицію?'
Розуміння розуміння, а ось настрій у мене для цього було занадто відвертим.
Якби вони спочатку вислухали мене і намагалися всі разом знайти рішення. Ні. Якби Пенелопа хоч раз розповіла їм про свої причини... Все закінчилося б по-іншому.
- ....Ей.
Це було тоді. Хтось покликав мене. Але я не відразу викинула свої глибокі роздуми.
- Эй, эй! Пенелопа!
Поки цей хтось не викрикнув моє ім'я, я не зупинилася.
'Я.... Не хочу озиратися.'
Був тільки один чоловік, який дозволив собі так звертатися до мене. Я лише підтвердила свою здогадку, мигцем подивившись на нього.
[Интерес 37%]
Так і знала. Я швидко наближався до рожево - білих тварин.
✔
Доктор Рейнольд поспішає на допомогу!
(Ну або не на допомогу, хто його знає)
Перевод: Mirasa
Дякую за читання!
Увага! Можливо, цей переклад ще не готовий.
Стан перекладу: редагування
https://literna.net/uk/books/258-finalom-likhodii-ki-mozhe-buti-tilki-smert