Коли я назвала його ім'я, наші погляди перетиналися. Його очі були в небезпеці.
Не сумніваюся, він спробує вбити мене відразу ж, як тільки його біль вщухне.
Я не можу привести його в особняку, поки він продовжує себе так поводитися.
Придумавшись, я прикусила губу і зняла маску вільною рукою.
- Подивися на мене, Екліпс.
Я не знала, як ще утихомирити Екліпса. Я лише сподівався, що він не заперечуватиме фактів.
- Поглянь на обличчя своєї господині, яка купила тебе за 100 мільйонів золотих.
Мій світлий лис, раніше прихований за маскою, тепер був відкритий. Його сірі очі відразу відкрилися ширше.
Мабуть, через неймовірно красивий та привабливий обличчя Пенелопи, який не підходив цьому місці.
Я ніколи не здригнулася і продовжувала дивитися в його очі.
- Я стільки витратила на тебе не тому, що у мене занадто багато зайвих грошей. Жоден з дворянин, чи не поїдав би він 100 мільйонів золотих за простого раба, який привіз із країни, що напала, ти так не думаєш?
Це правда, адже ніхто не хотів витрачати понад 10 мільйонів золота на раба.
А на 100 мільйонів золотих, між іншим, можна побудувати замок в столичному передмісті.
- Скажімо, ти опирався, буйв і нарешті втік. Але що потім? Тобі навіть нікуди повертатися.
Екліпс стиснув зуби, наче я зачепила живе.
Він доклав усіх сил, щоб вирватися з мого борства, але це тільки примусило мене посилити її і знову підняти його голову.
Я дивилася на нього зверху вниз.
- Ненавиджу дурних людей, які не знають свого місця. Я розглянула в тобі потенціал і з радістю заплатила за це. Більше нас нічого не зв'язує.
Я не тільки витратила на нього золото. Він навіть не здогадується, через що мені довелося пройти лише щоб отримати його.
Тобі доведеться довести мені, що воно того коштувало, щоб ці 100 мільйонів не зникли даром.
- ....
- Інакше, я просто безжалісно поверну тебе сюди. Зрозумів?
Запитала, загрозливо виблискуючи очима.
Чесно кажучи, я й сама не очікувала, що зайду так далеко.
Я не усвідомлювала цього, бо хотіла вижити в цій шаленій грі.
Якщо я хочу його вгамувати, то у мене немає іншого виходу, крім як байдужо змусити Екліпса прийняти реальність. Що він більше не поважний пан у своїй країні, а проданий раб.
Екліпс здригнувся.
Здається, я думала, що купувала його не для розваги.
- Якщо уловив, кивни. Мені треба поспішати додому.
Якийсь час ми залишалися в тому ж положенні, поки він злегка не кивнув, і я це не помітила. На щастя, його відсоток інтересу ніяк не змінився. Для мене цього було більш ніж достатньо.
- М-міс! Ви не поранилися?
Коли я вдягнула маску знову, до мене вагався підійшов аукціоніст.
Він виглядав переляканим і тримав батог в руках.
- Эй.
- Д-да! На-ви щось хочете сказати...
Я кивнула на Екліпса, що коли хиталась, то піднімався.
- Прибери кандалы.
- Ч-що?
- Зніми кайдани.
- Н-но міс! Цей раб...
- Позбудься всього, що його обмежує, крім ошийника і наручників. Я сама заберу його.
Не маючи іншого вибору, работорговець очима дав одному з робітників наказ.
Невдовзі Екліпс здобув свободу, якщо не вважати рук.
Робітники та работорговці відразу захиталися, але Екліпс нічого не робив на своєму місці.
- А ты.
Я звернула увагу на одного з працівників, що краще всіх катував Екліпса.
- Я-я?
- Раздевайся.
- Х-хаа?
- Зніми весь свій одяг, за винятком нижньої білизни і передай йому.
Я кинула в нього мішок золотих монет.
Хвати-.
- І швидко.
Колись напівголий раб набув пристойного вигляду.
***
Коли я вийшла з цього пошарпаного життям будинку, ніч вже підходила до кінця.
Я страшенно втомилася, провівши всю ніч у стані бойової готовності.
- Ха...
Коли я подивилася на небо, з моїх губ зірвався довгий подих.
Я пройшла через багато речей, щоб дістатися сюди, але зараз поняття не мала, як повертатися.
- Зараз, просто йди за мною.
Казала, мигцем кидав погляд на стоїть позаду Екліпса.
Він нічого не відповів. Для раба це було нечутливою зухвалістю, але я не мала сили виправляти його так що просто залишила все як є.
Я завела Екліпса в найближчий до цього гілках провулок.
Вона прямувала до головних вулиць. Для того щоб запитати про дорогу у перехожих.
Але тільки я повернула за кут звивистого перевулку.
- Ось там! Дивіться, вони вийшли!
Група людей, що стояли далеко від нас, рванулася до нас. Вони заблокували наш шлях.
- Ну, привіт.
З натовпу вийшов незнайомий мені чоловік. Він був низьким і товстим.
- Ти хто?
Я дуже нервувалася і поставила запитання. У відповідь на це моя дія, чоловік смішно посміхнувся і фальшиво розсміявся.
- Ти не знаєш, хто я? Ха.
- Звідки мені знати, хто ти?
- Я та людина, яку всі люди називають своєю надією, Клері ...!
- Г-господин!
Слуга вибіг вперед і зупинив товсту жінку, що збирався розкрити свою особистість.
Товстяк єдиночі прочистив горло і сказав:
- Я чекав на твоє прибуття...
- .......
- Віддай мені цього раба.
Його погляд спрямувався на Екліпса, що стояв позаду мене.
Тоді я нарешті зрозуміла, хто цей чоловік.
Той самий товстень, який до останнього торгувався зі старою на аукціоні.
- Екліпс, відійди на кілька кроків назад.
Я запустила Екліпса від чоловіка, чиї очі прямо-таки вистояли жадібність.
'Для вашої інформації, є приказка, що хороший господар повинен знати, як захистити своїх працівників.'
Тепер його господарем стала я, і тому вирішила розібратися з цією проблемою. Хоча насправді це лише прикриття. У мене інші мотиви.
'Я можу заробити трохи інтересу Екліпса, поки беру в цьому. Так чому б і ні.
Приспішники свина трохи полякали, але що може піти не так?
Я єдина дочка герцога великої сім'ї Еккарт.
Я тримала це в розумі, я важлива задраяла підборіддя.
- Чи не забув ти, що його продали за 100 мільйонів золотих?
- Щ-що ....!
Від моїх слів він засідав фарбою.
- У мене немає стільки з собою. Але я дам тобі сьогодні 10 мільйонів, а решта наступного тижня...
- 10 млрд.
- ....Ч-що?
- Незважаючи ні на що, я збиралася ставити в 10 разів більше того, хто крикне останнім.
- Э-э...!
- Якби так сталося, що ти назвав суму в 100 мільйонів, я б дістала десь 10 мільярдів і все одно отримала б його. Отже, загальна вартість цього раба становить 10 мільярдів.
(П.П.): Я, звичайно, не великий математик, але... Вам теж здається, що цифри якось не збігаються?)
У відповідь свиня завився.
- Це нерозсудлива вимога!
- Не думаю, що це я зараз нерозсудлива.
Обличчя свина почервоніло до такої міри, що мені спало на думку, воно було готове вибухнути.
Він не міг стримати своєї злості. Напевно, думав, що я буду легкою здобиччю.
- Ти просто повинна віддати його, коли я кажу! Ти хоч знаєш, хто я?
- Теж стосується і тебе. Ти хоч знаєш, хто я?
Якщо щось таки трапиться, я хотіла зняти маску, бо по-іншому підтвердити свою особистість не здавалося можливим, адже золоту гудзику Деріка я віддала работорговцеві.
Насищено-різове волосся і бірюзові очі.
Цього повинно бути достатньо, щоб він впізнав мене.
Тільки я зібралася знімати маску, думаючи так ...
-Т-ти, наглая сучка...!
Сви зашевелися швидше, ніж я.
Товста рука, піднята в повітря, з великою швидкістю наближалася до моєї щоки.
І в той момент, коли я збиралася ухилитися,
- Агх-!
Звичайно, що я намагалася вдарити мене, вивернули прямо перед моїми очима. Рукою, простягнутою ззаду.
"Думала, на ньому були наручники...."
Ось про що я роздумувала до наступних подій.
- А, а-а! Джек, Джек! Ці люди! Вбий їх обох!
Свин верещав, зрештою звільнившись з рук Екліпса.
- Відійдіть.
Екліпс делікатно відсунув мене в сторону.
Те, що сталося потім, стало продовженням сутички з гієнами під час аукціону.
Тресь-, Хрусть-. Агх-! О-ох!
Кількість людей не була проблемою для Екліпса.
З кожним рухом Екліпса в свині ставало на одного працівника, який працював менше.
- Э-ем.
Я відійшла від місця дії.
Усе це дуже відрізнялося від того, як він боровся з гієнами на сцені.
Я сама була в центрі бойні. Шкіра рвалася і всюди бризкала кров.
Коли я побачила це, то помітила, що не можу дихати.
Це нагадало мені про імператорський банкаст, на якому населений принц відсік вбивці голову.
Я була шокована, коли відчувала і запах тухлою крові.
'Мені страшно....'
Я приклеїлася до стіни і здригнулася, продовжуючи спостерігати за машиною вбивств на ім'я Екліпс.
Все закінчилося швидко. Свін сидів на землі, оточеній озерами крові та своїми людьми з такими ж шокованими очима, що були в мене у цей момент.
Його штани в чомусь промоклі, і це "щось" витекло у калюжу, де він сидів.
Що стосується мене, то я була настільки вражена, що навіть свині не викликали в мене огиди.
Коли Екліпс повернувся і попрямував до мене, я розгубилась.
Наручники, що були зламані деякий час назад, звисали з його закривавлених зап'ясток.
- Ік.
Я почала панікувати, коли до мене підійшов чоловік сіролосий.
З чого я взагалі вирішила вибрати цього страшного хлопця?
Я була рада, що моє обличчя все ще приховувала маска. Якби не це, то мою перелякану фізіономію б виявили.
- ....Госпожа.
Екліпс впав переді мною на коліна. І перш ніж я встигла здивуватися...
- Я всіх переміг.
Сірі очі Екліпса з усією серйозністю дивились в мої.
Потім він взяв мою руку обома руками і підніс до своєї щоки.
- Похвалите мене, пані.
Він потерся своєю щокою про мою руку, як ластівець щеня.
Від тертя моя холодна долоня зігрілася.
Тоді я не звернула уваги на те, що рука, про яку він тервся, була тією, якою було кільце.
Я просто нерозумно п'яла на його голову.
[Інтерс 18%]
Моє рішення.
Ні в якому разі не підвела мене.
✔
Перевод: Mirasa
Дякую за читання!
Увага! Можливо, цей переклад ще не готовий.
Стан перекладу: редагування
https://literna.net/uk/books/258-finalom-likhodii-ki-mozhe-buti-tilki-smert