Результати сутички між двома протилежними таборуми стали відомі мені вже цього вечора. Саме до цього часу все більш-менш подолали битву, а Дамбльдор вирішив організувати позаочесний збір свого ордена. Це своєрідний розбір польотів минулої битви, що не по тому сценарію, який затаврувався спочатку. Все ж ми якось не сподівалися, що Темний лорд повернеться в найслабший момент...
Через його з'явлення, до слова, і йшли основні спори весь час збору ... Магі буквально поливали один одного лайном, звинувачуючи в тому, що саме той чи інший чарівник злив інформацію Темному лорду про наш напад. Особливо діставалися мені та Снейпу, що і без цього інциденту трималися кілька відокремлено від решти ордена, за які зараз і розплачувалися. При цьому якщо Снейпа директор все ще захищав, то на мій рахунок у того і самого було багато питань...
І така розклада мене дуже жахала. В основному через те, що мені довелося занадто багато виправдовуватися і захищати себе, Що в будь-якому випадку не є добре ... Так ще й від кого захищати? Від Уїзлі і всього того прізвища, що навіть у битві то штовхнув? Аж комір. Але я терпів, з кров'яним спокоєм гнути свої лінії. Ну а те, що я в середині розмови вдрукував товсту свиню, яка по помилках посіла називати себе чарівницею, у стіну - не так вже й важливо.
Матріарх рудої родини і так посміяла дозволити собі занадто багато в розмові зі мною, через що я просто не міг залишити ту без уваги. Всі ці її безпідставні і неаргументовані звинувачення відверто безсилили, через що я й вирішив ту заткнути, завівши ту в Мунго. Нехай вже її сім'я тепер ще й за лікування платить, оскільки я нікому нічого не відкладав навіть не збирався... Та і Дамбльдор, судячи з усього, не збирався на мене особливо тиснути через цей інцидент. Я був у своїй праві, нехай і вчинив занадто жорстоко щодо "союзника".
Але не суть, головне, що свою позицію я відстояв. Та й всі звинувачення відвернулися, нехай для цього і довелося показати деяким особливо скептичним особистостім всю фізичну силу мого зміненого тіла... Мабуть, саме цей аргумент і став підсумком вирішального у цій сутичці, тому ламано пояснив чому з загону підтримки я вижив як сам. Хоча незадоволених все одно залишилося багато, особливо через те, що чимало чарівників втратили сьогодні когось зі своїх друзів або близьких... Через що і шукали тепер винуватого, на якому можна було б витягнути своє горе та злість.
Мда, не збір, а балаган якийсь. Якби не серйозний склад розуму Дамбльдора, що все ж хотів поетапно розібрати подію на полі бою і підвести підсумки всієї цієї операції, збір ордену ризикував би перетворитися в ще одну бійку. Хоча б через те, що деякі чарівники точно не змогли втримати свої чарівні палички у кобурах. Семейство Уїзлі так і взагалі навряд чи весь збір скинув мене такими переконаннями, що особливих сумнівів щодо їхніх намірів у мені особисто не залишалося...
Я впевнений, що незабаром ця сім'я почне мені "мстити". Мститися за Білла Уїзлі, що під час нещодавньої атаки очолював команду зломщиків, але з огляду на це був втягнуто у війну проти Пожирачами і вбити ними ж... Яким місцем я винен в його невезенні, через якого той і наткнувся на еліту пожирців, я взагалі не розумію. Хоча, можливо, моє злорадство чужому горю було навіть занадто явним. Особливо в світлі того, що Артура Уїзлі у цій же битві змудрився вкусити обертінь і нехай поки що він знаходиться в лікарні, але вже зараз всім зрозуміло, Що зупинити його навернення буде фактично неможливо.
Зробити лікантропію на ранніх етапах хвороби, коли чарівник ще не встиг повернутись назад, можливо... Ось тільки для цього потрібно, щоб чарівник був дійсно сильним, час до наступного повного місяця було достатньо, а у сім'ї чаклуна було досить коштів на ну дуже дорогі зілля і оплатити послуг повноцінного Магістра лікувальної магії ... Тільки фахівець з такого рівня має законне право на проведення деяких не найбільш світлих ритуалів.
Загалом так, шанси Артура залишитися простим чарівником що й ні. І тут справа навіть не в тому, що у його сім'ї немає необхідних коштів на лікування. Я впевнений, що вони змогли б це зробити. А тим більше, Дамбльдор навряд чи відвернеться від своїх справді вірних союзників. Так що ні, основна проблема саме в Артурі, а якщо бути точніше у його слабкості. Все ж як чарівник той досить посередні, та і часу до наступного повного місяця залишилося не так вже й багато, щоб провести всі необхідні процедури вчасно.
Загалом, я до деякої міри розумію сім'ю Уїзлі. Вони мають сьогодні непрогнозовану трауру та майбутні. Після того, як Артур стане перевертнем, його навряд чи прийдуть ліквідувати, але ось з роботи явно турнуть. Міністерство не дозволить, щоб у рядах перевертався потік обертів, а тим більше на місці цілого розділу відділення. А Артур, так-то, є єдиним годувальником сім'ї, через що я рудим ось зовсім не заздрю. Хоча, вони ж маги, від голоду точно не посміють і зв'язки які-никові у них є.
Але не суть, мене доля червоної родини хвилює в останню чергу. Максимум, я готовий піти назустріч дитині Джіні, що за останні роки непогано так підросла... і стала тією ще стервочкою. Але її це не сильно те і псує, якщо чесно, особливо в світлі того, що про себе та своє майбутнє та сама турбота, не дозволяючи кому б то було "попортити". Мабуть, сподівається, що якийсь чистокровний і не найбідніший чарівник попаде під її чари, взявши ту в дружини та погодившись забезпечувати всі її мрії до кінця днів своїх...
Розумна відьма, нічого не скажеш. Мені навіть імпонує такий підхід до життя, правда, через нього ж я останнім часом особливо і не спілкуюся з дівчинкою. Та явсно поклала на мене око, нехай навіть і знає про те, що в мене так вже три дружини є. Ось тільки я на її провокації поки що не введуся, забиваючи собі ціну. Тим більше, що серед інших варіантів у неї хіба що Поттер, а того я за суперника вже давно не сприйму.
Але щось мене знову навело кудись не туди. Ми тут на зустрічі, взагалі-то, підсумки минулої битви підводимо, а я тільки те й роблю, що думаю про руду сімейку. Зосереджусь на дійсно важливих речах, тим більше, що вважати недавню операцію успішною можна лише з деякою натяжкою. Звичайно, головна мета нападу на менор Ноттів ми виконали. Пожирачі смерті понесли досить серйозні втрати. І нехай жертв з їх сторону було не так вже й багато, хоча співвідношення трупів все одно говорить не в наш бік, але ось калік серед них залишилося дійсно немало.
Недавно в’язні Азкабану не можуть дочекатися цього й сподіваються скорого відновлення. Деякі з них, ось вже несподіванка, взагалі мертві, іншим же тепер ніякі зелені не допоможуть відновитися ... хіба що Том перетягне на свою сторону Фламеля з його Філософським каменем і еліксиром вічної молодості. Якщо ж ні, то шанси скорого відновлення дуже сумні. Так що з цього боку наша місія можна вважати успішною ...
Ось тільки втрати з нашого боку теж був вельми серйозним. Все ж спочатку в цьому нападі ми очікували саме на Дамбльдора, що за результатом був пов'язаний боєм з Темним лордом і навіть сам поранений... Хоча, рани у директора і важко назвати занадто серйозними. Особливо на тлі того прокляття, що вже давно мучить тіло і душу старого мага... Так, під час битви я вже втікав з поля бою і побачив, що директор весь цей час приховує під своїми мішками мантіями...
Той ще жах скажу я вам. Одного разу величезний підпал на тілі раптово почав гноїтися і відмирати. При цьому страждала не тільки шкіра і м’яги тканини тіла, але й м'язи в деяких місцях так гроно відвалитися від кісток... Директор зараз, фактично живе лише за рахунок магії і тих зілля, що для нього готує Снейп. Що не так вже й погано, насправді...
https://literna.net/uk/books/256-drako-malfoi-i-spadok-temnoho-lorda