- Люціус? - Трохи дезорієнтовано підняла на мене погляд жінка, мабуть визнавши в мені мого власного батька ... Ну, не можу її за це звинувачувати, але ми були досить схожі. Я хіба що злегка вище його, та і в цілому масивніше через добре розвинені м'язи. - Ні, ти – не він... А ще я чула, що Люціус недавно помер від передозування зіллями. Так хто ж ти? Де ми зараз знаходимося? - Швидко зрозуміла свою помилку жінка, почав буквально сканувати мою фігуру поглядом.
При цьому особливою агресії та все ж не виявляла. Скоріше за все, ми можемо пояснити її ситуацію. Так і її це спокій теж має під собою якусь основу. Однак, будучи на чужій території, пораненій без палички і вичерпаної, та повинна була усвідомити свої шанси впоратися з винуватцем у цій ситуації. І ось він я, сам підходжу до неї, не відчуваючи при цьому ніякого страху перед однією з найвідоміших послідовниць Темного лорда. Загалом так, у Белли був стимул тимчасово взяти себе в руки і не випускати на волю своє божевілля.
- Ти практично вгадала, Бело. - М'яко посміхнувся я, все ще продовжую відіграти вибрану роль. - Я син Люціуса – Драко Малфой... Хоча з недавніх пір я ще і лордом твого роду числуюся, так що прізвище "Блек" мені теж підходить. - Змучився я, безпорадної магії притягуючи до себе акуратний стілець зі спинкою, щоб сісти прямо навпроти Белли. - ... Загалом, радий познайомитися, тітко. - Слегка награно вклонилося я жінці, злегка відійшовши від ролі молодого Тома.
- Ну привіт, племінничок... - Вона продовжувала вивчати мене, повернувши до голосу гру. Ця гравітація, з якою вона вбивав і калічила своїх противників. Правда, цього разу та ж була спокійніше. Та й атакувати мене явно не збиралася, ледве знаходячись в собі сили, щоб просто сидіти на ліжку. - Не підкажеш, де ми зараз знаходимося? І якого хріна ті відморозжені найманці взагалі вирішили мене викрасти? - Дуже грізно звівши брови до переносниці, запитала мене Белла.
- Машка захотіла зустрітися зі своєю старшою сестрою. - Спокійно потиснув я плечем, продовжую при цьому м'яко посміхатися жінці... Все ж подібні рухи, що у свій час були обов'язковою частиною образу Тома Ріддела, трохи заспокоювали божевільну жінку, даруючи мені який-никуча перевага в розмові. - От тільки ще раз зв'язуватися з твоїм Лордом, мій рід не бажає ... А ти, мабуть, не відгукуєшся на запрошення. Ось і довелося трохи виштовхнутися для організації подібних зустрічей. - Не ставши юлити, спокійно пояснив я. Все ж Белла - це не найслабший легимент, а пряма брехня, ймовірно, знайде.
- Пф. - Презирливо фирснула на подібне пояснення жінка. - Мій лорд скоро стане і вашим Лордом... Варто тільки захопити міністерство, як усі маги Британії без жодних підстав підкорятися йому! - Слега фанатично заявила жінка... Перервався у середині своєї бразади, очевидно через приступ гострого болю в грудях. Хоча та так і не дозволила хворобливій гримасі з’явитися у себе на обличчі, навіть якщо біль від зламаних ребер має бути більш ніж серйозною.
- Можливо. - Не став я сперечатися. - Тільки поки що той все ще не є моїм паном, що і є основною проблемою для спілкування між двома сестрами... - Вважай, що підтверджуючи слова жінки, сказав я, не бажаючи провокувати цю істоту. Та все ж фанатично передана своєму лорду, щоб мої слова хоч якось могли зачепити ту. Максимум, на якому я можу розраховувати - це трохи покращити її ставлення конкретно до мене і моєї матері, що в кінцевому підсумку, після смерті Темного лорда, дозволить нам досить спокійно спілкуватися. Не більше того.
За ті кілька секунд спілкування, що були між нами, я вже встиг зрозуміти, як після Азкабану розум жінки постраждав набагато сильніше, ніж здавалося на перший погляд. І нехай при деякому контролі з її боку, та все ще може бути досить адекватною, але не більше того ... У своїй суті, ця жінка божевільна і помішана на своєму обожнюваному лорді вище всяких заходів. По суті, Темний лорд зараз є сформульованим зв'язком її особистості. Помрі той останній і жінка точно втрапить у глибоку депресію, або ще гірше.
Але це не так і важливо в даний момент, головне, що я для себе зрозумів - це те, щоб змінити Беллу у даному випадку буде практично неможливо. Занадто закостеніли шрами в її розумі, давно ставши обов'язковою частиною ментальній сфери жінки. Таке так просто не лікується... Хоча, я все одно продовжу діяти за вже складеним планом. Адже очікування трохи побавлю, просто спробую підготувати жінку до майбутнього смерті її обожнього лорда.
- Раз вже Нарциса так хотіла зі мною зустрітися... То чому сама не прийшла мене привітати? - Слегка зло запитала Белла, після декількох секунд мовчання. Мабуть, саме в цей момент жінка до кінця зрозуміла, що вся ця ситуація, у тому числі рани на її тілі, виникли тільки з вини моєї матусі... У такому світлі те, що Нарциса так і не оголосила, виглядало не дуже добре. Тому, варто було трохи підправити репутацію моєї матусі, щоб простий гнів не переріс у повноцінну образу. Я ж саме для Нарциси, власне і намагаючись в розмові з цією жінкою.
- Я заборонив. - Тердо сказав я, всім своїм виглядом показуючи, що гнів дівчини мене ось ніяк не чіпає ... Що було не так вже й далеко від правди, і така поведінка була цілком схожа на молодого Тома. - Вибач вже, Белла, але зараз ти надто небезпечна, що б я дозволив своїй матусі зустрітися з тобою ... Поки я не буду впевнений, що ти не небезпечна для моєї матері, вже вибач мені, зустрітися з нею ви не зможете. - Не міняючи тону, сказав я. - Я, знаєш, не хочу, щоб моя сестричка росла ще й без матері. - Буквально прибивши жінку поглядом, додав я.
- Не знала, що в Циссі народилася дочка... - Повністю проігнорувавши мій погляд, сказала жінка. - Я думала, прокляття Малфоїв вже ніколи не дозволить тій двічі стати матір'ю. Щось змінилося? - З легкою цікавістю в голосі, запитала у мене Белла... Мабуть, забув про те, в якому стані вона перебуває. І це добре, адже підтримавши розмову, паралельно з цим відповідай на питання Белли, я все одно поступово вмудрявся урегулювати контакт із тією-нікакою...
Та навіть дозволила мені надати їй першу медичну допомогу, та й зілля з моїх рук прийняла цілком спокійно. Мабуть, змирилася з тим, що знаходиться у мене в полоні, а її життя нічого не загрожує ... Щоправда, ця смиренність не перешкоджала мені планувати втечу і при цьому досить спокійно спілкуватися зі мною. Та навіть передумала мене вбивати, вирішивши банально оглушити свого занадто наглого племінничку, щоб той не перешкоджав цій дорозі.
До слова, прямо зараз втекти та не збиралася. Для початку жінка вирішила остаточно відновитися, та і з сестрою зустрітися вона все ж була не проти... Правда, ще кілька хвилювалася через можливу реакцію лорда на її зникнення, але подібні думки та поки що переслідували куди подалі. Я зрозуміла, що протягом трьох днів тієї не варто гарпати. Все ж таки дія багаття не миттєво, та і фантомні болі все ще будуть переслідувати той деякий час, незважаючи на допомогу цілителя в моєму обличчі.
Але не суть, нехай вже та думає собі що хоче і її плани мене мало хвилюють... Все одно вони не дуже реальні, особливо в світлі того, що я про них добре повідомив. Мене настільки підсилювала близькість до племінного вівтаря, що я не помічала думки жінки. Хоча наступного разу, коли її розум вже не буде відчувати фізичний біль, такий фокус буде важче провернути.
Але я все одно постараюся, але Белла - досить небезпечна особа. І відпускати її я от ніяк не збираюся. Нехай вже погостить у нас трохи ... Хоча б до того моменту, поки Темний лорд не впаде остаточно ... А поки що можна було вкрасти у жінки пару волосків з її голови. Вони точно не будуть, тим більше що після останньої операції по ослабленню табору Темного лорда, результати якої поки що невідомі, цілком собі можна натякнути директору на необхідність знищити останній з хрестів ...
За яким, так то, доведеться спускатися в катакомби гоблінського банку. Добрый, свои дротi поміж гоблінів у Дамблдора как мoжнa.
https://literna.net/uk/books/256-drako-malfoi-i-spadok-temnoho-lorda