Ви знаєте, що заклинання "Святи стихії" - це досить « безмовне» закляття на основі Патронуса, тільки якщо сам Пастер не дуже то й потребує контролю чарівника, то ось суть вірші... Чесно, раніше я думав, що у Тома все не дуже то й добре з контролем власної магії, та чутливість до неї ж той практично і не розвивається. Але зараз у мене з'явилися які сумніви на цей рахунок. Особливо після того, як величезна вогняна змія поглинала Дамбльдора, що й сам чарівниця.
І я ось чесно не дуже добре розумів - радіти мені, що дізнався про такі можливості Темного лорда завчасно або сумувати через те, щоб у нього взагалі були ці можливості. Складне питання, але саме він і змусив мене задуматися про те, що дуже довге перебування Тома в духовному вигляді повинно було хоч якось, проте сказати на ньому у плані сил та можливостей... І якщо розум цього мага за цей час тільки сильніше занурився в божевілля, поступово деградуючи, то ось сила...
Мабуть, він мав додати сили. І нехай в момент появи даної думки, особливих доказів цієї теорії не спостерігалося, то вже через пару хвилин... Дамбльдор почав поволі здавати. Дивовижно, але факт! Старий маг почав поступово втрачати ініціативу в цій битві, все частіше відходячи на захист і використовуючи щораз більш ризиковані маневри у своєму стилі. Правда, це відбувалося так повільно в рамках їхніх боїв і настільки непомітно для стороннього спостерігача, що я зрозумів те, чого не міг бачити.
І те, якби не моя здатність аналізувати інформацію з дійсно зареєстрованою швидкістю, я б так і не зрозумів справжнього стану справ. Занадто вже битва двох монстрів була вражаючою, та і безперервний потік всіляких заклинань, в тому числі з найвищої трансфігурації, сильно затьмарював мені погляд, не дозволяючи мені адекватно оцінювати ситуацію ... Але Дамбльдор в якийсь момент дійсно почав здавати позиції, затверджуючи мої найгірші побоювання.
Хоча, був ще варіант, в якому сам директор кілька уменшив в силі ... Через ту ж хворобу, про яку раніше мені говорив Снейп, так що результат даної битви все одно не настільки однозначно говорить про розвиток Тома. Хоча це мене не заспокоює, адже сила тієї самої особи вже показала. Ну а я тепер точно впевнений, що перемогти у прямому зіткнення цього монстра буде практично неможливо. Різниця у чистій силі та вміннях між нами була навіть більшою, ніж я спочатку думав.
Хоча бій між Темним лордом і Дамбльдером все одно почав серйозно затягуватися. Особливо, якщо взяти до уваги їхній шалений темп бою, який примушував кілька магів майже кожної секунди застосовувати заклинання різних стихій або просто спрямованості... А я при такому темпі перегорнув би, почавши робити помилки, добре якщо за хвилини. Дані ж магі вже третю хвилину билися, нехай по суб'єктивній підрахунку дані хвилини давно уже розтяглися на добру годину.
- Треба валити, Німфадору. - Тихо вимовив я, відчуваючи, як сильно за ці кілька хвилин у мене пересохло в горлі. Та і липкий піт на спині як би натякав на той рівень напруженості, що я пережив за такий короткий час. Все ж використання ментальній магії на максимум неслабо так навантажувало мої мізки і нерви, та й весь той калейдоскоп емоцій, що я відчув за цей час, вже почав давати про себе знати.
- Добре. - Не стала сперечатися зі мною дівчина, насилу від спостереження за рухом. Та й те, відірватися та змогла тільки через те що я відключив ту від свого заклинання, а битва Дамбльдора з Воландемортом почала зміститися в нас. Ще трохи, і ми б опинилися в небезпечній близькості до епіцентру тієї битви, що раніше тільки спостерігали. І мені ось не дуже хочеться випробувати на собі силу вогняних заклинань Тома і потужність водяного нападу Дамбльдора... Тим більше, що використовував для свого чаклунства воду з місцевих декоративних ставків ... Нехай навіть ті були на віддалі від місця бою.
- Тільки цього разу не рипайся. - Сухо посміхнувся я, намагаючись хоча б трохи розслабитися перед наступним етапом забігу. У мене не було такого відчуття, як Німфадора. Мабуть, після недавнього видовища все ще погано співображає. Ну чи просто змирилася з тим, що у мене на плечі - будь швидше, ніж своїм ходом втікати від роз'ярованого Темного лорда.
Насправді все це було вже не так і важливо, хоча б через те, що можливість нормально рухатися я в будь-якому випадку уже отримав. Та й дівчина, що дивно, не стала цього разу лежати простою колодою у мене на плечах, контролюючи навколишнє середовище на предмет потенційних загроз... І недарма контролюючи, між іншим. Під час втечі ми кілька разів натрапляли на невеликі групи пожирців, найманих працівників чи керівників директора.
Ми мусили воювати майже завжди. Але через те, що не одна група наших зустрічей не могла розпізнати в нас своїх союзників, які й спричиняли деякі проблеми. Правда, ми відміняли власне маскування все одно не дуже то й поспішаємо. А те, що пару "феніксів" було нам трохи потріпано - не так вже й страшно, осоромлюються, якщо ніхто інший не доб'є. Тим більше що бітних пожирачів ми за спиною все одно залишили більше.
Правда, я на все це безособовість звертав не так вже й багато уваги, і далі намагаючись не збивати темп власного бігу, паралельно до цього продовжуючи спостерігати за боєм двох магів... У даному випадку просто щоб дізнатися кінцевий результат битви. Через це мені стало брак коштів, щоб проаналізувати або навіть зрозуміти ситуацію на цій злополюді, яку я недавно пробігав.
Але в даному випадку це було не так вже й важливо, хоча б через те, що Том, начебто у насмішку над своїм стародавнім ворогом, крім самого битви, почав накладати якесь заклинання на навколишнє територію. Мабуть, збирався допомогти своїм вірним псам розібратися з противником... Ну і банально знущаючись над Дамбльдором, звичайно. Натура Темного лорда якраз мала на увазі якесь знущання над своїм противником, тим більше, що він вже почав здавати позиції. Не дуже активно, але почав.
Загалом так, розбирався зі своїми ворогами я швидше вже на рефлексах і за допомогою чистої сили, не забуваючи дякувати своїм талантом бойового мага, що непогано так полегшував мені життя... Я буквально відчував кожне наступне руху свого противника, розумів, що саме, і як саме той буде цей рух робити, а також підбирав зі свого арсеналу найбільш зручний засіб для боротьби... Я отримав чудовий дар у спадок, навіть якщо й досі його розумію і не розвивав.
Іноді я навіть думав, що контролював власне бігання та увагу більше, ніж на самих сутичках з пожирачами і найманцями. Хоча це, звичайно, було кілька не так. Просто гуляє по тілу адреналін, і так само дика спрага бою, що копалася з самого початку сьогоднішнього дня, створювало фальшиве відчуття легкості та швидкотичності моїх битви...
Ну а ще, не інакше як перебуваючи під враженням від побаченої битви між двома монстрами, я ніби наслідуючи їх, вкладав у свої закляття куди більше сили, ніж зазвичай, без сором'язливості використовувати стихійну магію... Мда, з таким складом розуму не дивно, що інколи я буквально вмудрявся за секунди долати зі своїми противниками, продовжуючи бігти на бік антипараційного бар’єру.
І Німфадора, що вже там не соромилася грошей використовуючи весь отриманий досвід та знання для максимальної швидкої ліквідації можливої загрози на нашому шляху... Можна навіть сказати, що ми втрутилися непогано доповнити один одного. Особливо це було добре в ситуаціях, коли біг перешкоджав мені нормально користуватися паличкою, а Німфадора сама розбиралася з пожиранцями...
І я навіть був готовий посперечатися, що моя прекрасна кузина, в якийсь момент змогла відправити до нокаут одного з найвідоміших пожирачів смерті - Антоніна Долоховова... Хоча, може бути і здалося. Занадто слабке протистояння зробив той пожирач...
https://literna.net/uk/books/256-drako-malfoi-i-spadok-temnoho-lorda