Зіткнення двох монстрів від магії - Дамбльдора і Воландеморта почалося кілька не так, як я того очікував. Том не став з перших секунд зустрічі форсувати події, приземлившись далеко від вже готового до бою Дамбльдора. І якщо спочатку я навіть трохи здивувався подібною поведінкою, особливо згадуючи минулі дії Тома, то ось потім трішки заспокоївся... Том просто вирішив трохи поговорити зі своїм старим учителем і ворогом всього свого життя.
На диво, Дамбльдор навіть відповів своєму противнику, підтримавши невеликий, але цілком собі спокійну розмову... Суть якого я вже навряд чи коли-небудь дізнаюся. Відстань була занадто великим, щоб я хоч щось зміг розібрати з їх слів, а по губах я читати, на жаль, не вмію. Ну а використовувати спеціалізовані закляття для просинання я в даний момент не ризикнув, чудово розуміючи, що ж заклинання досить легко виявити, особливо коли заходить про Тома і Дамбльдора.
Я і так неслабо ризикував, знову відтворюючи заклинання далекого бачення, щоб в найменших деталях розглянути майбутню битву... Навіть Німфадору до заклинання підключив, не пошкодувавши витратити на дівчину деякий обсяг своєї магії. Але сама дівчина навряд чи знала щось подібне, а ось розглянути все те що та насправді дуже хотіла... Тож я не розчарував її, бо розмова двох магів не затягнулася, різко змінюючи обмін ударами.
У цьому випадку Дамбльдор, що Воландемор воліли обмінюватися головними променями та прокляттями. Мухи і трансфігурація якось раптом опинилися на другому плані, але трохи допомагають своїм господарям у бою. Що було досить дивним, враховуючи те, що противники були майстрами трансфігурації та і в стихійній магії розбиралися просто відмінно...
Але все ж, билися ті в основному за допомогою променевих закляттяв, неначе намагаючись показати один одному силу свої паличок ... І все ж, промениті закляття були створені для того, щоб використовувати тільки з паличками. Перевести ті в безкоштовний варіант, часто, досить складно. Та й невербальне те використовувати - та ще завдання... З якою легко зрушали найвищий лич і переможець Гріндемальда.
І це при тому, що багато з їх заклинань я взагалі не міг розпізнати, не кажучи вже про те, щоб самостійно їх використовувати. При цьому було видно, що Том в основному робить упор на бойові прокляття миттєвої дії і некромантію, яка на увазі його природи повинна даватися йому просто відмінно. Дамбльдор же, наче в противагу своєму колишньому учневі... і піддослідного, користувався переважно бойовою магією, хитрі переплетення чар та некроманію... Ця частина тіла допомагає послабити або знищити всенародну неживу.
При цьому особливого привілею ніхто з магів так і не зміг отримати, спокійно приймаючи чужі заклинання на всілякі щити та влаштовуючи справжню магічну бурю навколо себе атакуючими закляттями... Я навіть почав підозрювати, що саме для цієї зустрічі Дамбльдор і економив весь цей час свою силу. Адже, якщо той колись розходився з противниками, мало не побутовими чарами, то тепер він уже відчував свій серйозний підхід. Проте противники не дуже хотіли залишати своїх зайнятих позицій, бо вели боротьбу за магічні методи і навіть не думаючи про те, щоб їх ніхто не помітив.
Ідіотизм, як на мене, але я хто я такий, щоб судити двох цих монстрів? Хай вже міряються власною силою і знаннями, колі так хочуть. Мені краще, бо навіть за ці кілька секунд з початку битви я вже встиг непогано підкоригувати образ двох найбільших чарівників сучасності. До того ж, спостереження за подібними бійками все ще дуже розширювало мій кругозір, дозволяючи подивитися з нового боку на дуже багато закляттям, а іноді і цілі розділи магії.
Все ж, те як ці монстри використовували некромантію один проти одного - заслуговує на окремий розбір кількох товстих томів підручнику з некромантії. І я навіть збираюся зробити цей розбір, не один десяток разів прокрутивши у себе в голові бій даних монстрів. Але це все буде потім, зараз же я з упоєм насолоджувався ідеєю, ментальною магією роздвоєння власної свідомості да межі. Тільки так я навчився повністю усвідомлювати і просто заспівати за все, що відбувається між двома магами.
А Воландеморт і Дамбльдор не лише боролися у видимому спектрі. Я впевнений, що в ментальному плані вони також пробуджують один одного на зубок з усією остервенеллю. Правда, поки що плоди такого невидимого бою не були помітні. Мабуть, жоден з них не зміг пробити захист свого ворога. Правда, сама швидкість битви через ментальний бій, я впевнений, трохи забарилася. Не просто так я з відносною легкістю умудряюся відстежувати кожен рух двох мастодонтів від магії.
Не варто переоцінювати себе в цьому випадку. Я впевнений, що відкинь ті битви в ментальній сфері, як мені стало б важче поспівати за їх дії, не кажучи вже про будь-яку розбірку подій. Я навіть почав поступово розбирати хитрі комбінації чар Дамбльдора, що досить показово... Хоча, я ж зілля прискорююча реакція випив, та і дар до бойової магії, ось вже сюрприз, на даний момент був активний. Можливо, саме через це я зараз і можу з відносною легкістю поспішати за дії двох монстрів.
Німфадора зовсім, наскільки я можу судити за її емоційним станом, не дуже то й доспіває за подіями битви. Навіть моє закляття мало допомагає тій нормально розбиратися в тому, що відбувається всього за кілька кілометрів від нас... Але дівчина все одно знаходиться під враженням. Я навіть не дивлячись на неї можу відчути, як її тіло дрібно підрогує від збудження і страху. Добре, я в собі такий тремтіння вже встиг усмити.
Правда, це все одно не позбуло мене бажання втрутитись у цю битву, особливо коли "розминка" двох магів нарешті підійшла до кінця. І заклинання променем були саме розминкою для подібних монстрів. Розминку, після якої ті ж самі зволили показати мені і один одному свої бойові стилі... Я зовсім не читав бойових стилів, тому дуже багато комбінував, щоб я міг зрозуміти, що саме противники намагаються зробити свого опонента.
У хід йшло взагалі все, від трансфігурації, некроманти і стихійної магії до якихось абсолютно специфічних заклинань, механізм роботи яких я навіть уявити собі не міг... Це брак знання і досвіду. Хоча, щось в мені говорило мені, що я цілком міг би собі деякий час протистояти будь-якому з цих монстрів. Навіть якщо метаморфізм з магією крові не існує, про все це можна сказати лише через відсутність у ньому Віте і самої крові, але я можу...
Хоча, звичайно, ризикувати своєю шкірою, щоб перевірити ці бентежні відчуття, я не буду. Тим більше, що перед битвою з тим же Томом мені в будь-якому випадку доведеться закинутися майже десятим стимуляючі зелені, які зараз заховані у розширеному просторі моєї кишені на штанах. І навіть якщо моє тіло після будь-яких змін може витримати інтоксикуцію від випилених зілля, але навіщо так ґвалтувати себе? Краще просто спостерігати за битвою двох своїх ворогів, щоб в майбутньому розібратися з позосталим...
Каже мені логіка, але дар до бойової магії і чортова кров Блеків, яку я тепер, судячи з усього, завжди буду звинувачувати у власній житлі до битви, з нею не погоджуються. Ось і розриває мене між двома суперечностями, і нехай поки що я віддаю перевагу прислухатися до логіки та дотримуватися власного плану, але ось як воно піде в майбутньому... Чорт, я тільки нещодавно зміг в деякому роді підкорити собі власне прокляття, так тут ще й ця проблема.
Здається, що я просто повинен бути чутливою божевільним, щоб повністю відповідати роду Блек, головою якого я і є ... Але щось я не думаю туди. Мені і так концентрація не вистачає, щоб аналізувати всі ходи двох дійсно великих магів, так тут ще й це. Потрібно трохи заспокоїтися, а то там Том, як, готуватися використовувати сутність сили - найвище заклинання з природи, з яким я так до кінця і не зміг освоїтися, незважаючи на те, що приділяв йому багато часу...
Хоча молодий Том теж не дуже-то і міг у даний заклинання. Це він вже встиг стати справжнім монстром, вселяючи свого духовного звіра пряміком у повітрю, придаючи тій великій силі і не втрачаючи в контролі ...
https://literna.net/uk/books/256-drako-malfoi-i-spadok-temnoho-lorda