"Це" з'явилося раптово, без попередження.
У холодний квітеньський день, від якого всього пара кроків до травня, американська служба порятунку прийняла досить дивний телефонний дзвінок.
- Добрий день. Я турист, на даний момент мандрую пустелею.
Часто телефонні дзвінки робилися від тих, хто заблукав. Тому оператор колл-центра вирішив, що дзвонив був черговою бідною душею, яка шукала вихід з величезної пустелі.
— Ви потрапили в біду, сер? — тактовно запитав він.
— Ні, не зовсім, — почув він дещо дивне.
- Тоді що з вами сталося, сер?
— Нет, нет. Я дзвоню вам не тому що потрапив в біду, я подзвонив, щоб повідомити вам про те, що бачу зараз.
Оператор колл-центра розмовляв спокійним голосом. Він намагався уникнути паніки у того, хто дзвонив і готувався викликати рятувальну службу.
- Це щось термінове? Чи повинен я викликати рятувальну службу до вас?
— Терміново... Хіба? Чесно кажучи, я навіть не знаю як пояснити вам ситуацію.
По голосі того, хто подзвонив було ясно, що він повністю розгубився через щось. Тому оператор вирішив підтвердити особу туриста.
Виявилося, що телефонував професор коледжу. Очевидно, він не був пранком.
— Сер, будь ласка, опишіть ситуацію, щоб ми могли відправити на місце події необхідні служби, — попросив оператор.
—...
— Ви можете детально описати те, що бачите?
Наступного разу оператор почув, як дзвоник глибоко зітхнув.
- Воно ось-ось розвалиться. Тут багато тріщин.
У пустелі була будівля, яка ось-ось розвалиться? Оператор похитав головою і знову поставив питання.
- Де саме тріщини, сер?
- Ну, ви мені навряд чи повірите...
Дзвонив довго вагався, ніби він ніяк не міг повірити в те, що бачив, але врешті-решт відповів.
— Небо... Розломається небо!
***
Квітень.
У цей час майже всі учні не мають вільного часу. Джін Ву мав пройти через проміжні іспити і змагання з легкою атлетики. І це турбувало його сильніше, ніж зазвичай.
Коли він займався до пізньої ночі, його маленька сестра Джин На увійшла в кімнату, несучи піднос з нарізу корейської диней.
що ти повинен це поїсти під час навчання.
Джін Ву відштовхнувся від підручників, які горою лежали під настільним лампом на столі і підняв голову, щоб привітати її.
— А як же тато? — запитав він.
« Цього тижня тато знову на нічних чергах », — відповіла сестра.
Джін Ву взяв тарілку з акуратно розкладені на ній скибками дині і кивнув. Але потім він простягнув руку і схопив сестру за хвостик, коли вона вже розвернулась, щоб піти з кімнати.
— Не так швидко.
— Хёк!
Джін повернулася і подивилася на брата широко розкритими очима. А він строго запитав її.
- Чому в усіх цих дольках немає м'яких серединок?
— Я, ее, я не знаю... — замелась дівчинка.
- Щоб пристойність могла б прибрати зернишко зі своїх губ.
— Аа-ииннг...
Джин На засмутилася через те, що її проделка була розгадана. Але вона здалася Джин Ву дуже милою в такій ситуації, і він не міг стримати сміх.
Більшим пальцем він прибрав зернишко з губ своєї сестри, але потім у відповідь на цю шалість зробив суворе обличчя.
- Якщо ти знову з'їси м'яку частину дині, то я замучу тебе їсти корку в якості покарання, зрозуміла?
— Хаай-инг... Ладно.
Джіна На обернулася зі сльозами на очах, і він злегка похлеснув її в голові.
Тепер вона навчається в шостому класі початкової школи. Джін Ву вже бачив її дорослою і майже все, що вона робила, здавалося йому милим.
Він почав жувати шматочок дині і знову зосередився на питанні.
Проте, через деякий час Ікрид знову почав радити, оскільки він все ще турбувався про успіхи свого пана.
[Господин, 24-е питання не повинен вирішуватися таким чином, але...]
« Чи варто мені перевірити сторінку з відповідями? »
[...Завольте мені ще трохи подумати про це питання, мій пане.]
«...»
Досить похвально, що він так турбується про свого пана, але це ...
« Ну що ж. Принаймні, мені не так нудно займатися, тож...» - в принципі Джін Ву не заперечував проти такої участі.
У міру зменшення кількості невирішених питань кількість шматочків дині на тарілці зменшилась.
Тік-так...
Отже, скільки часу вже минуло?
Раптом Джін Ву відчув холод і підняв голову.
« Що це було? Де?» - стривожився він.
Він схопився зі стільця і повернув голову в напрямку, звідки він відчув дивне явище. Він закрив очі і зосередив своє сприйняття.
... Він точно не помилявся в цей момент. Відразу ж він представив собі найгірший з можливих сценаріїв. І в результаті, обличчя його напружилося.
« Де та візитка...? »
Він швидко прошерстив кишені шкільної форми. І, нарешті. Знайшов візитку. Той самий візит, який залишив посланець Повелитель.
Джін Ву швидко набрав номер і натиснув іконку "Визову" на своєму смартфоні. Відповідь не забарилась.
- Давно не бачилися, Володар Теней-нім.
Посланець намагався привітатися теплий і дружній голосом, але Джін Вухіду виголосив координати без будь-яких натяків на емоції. А потім дещо додав.
- Це ваших рук справа?
Посланець був приголомшений його серйозним складом розуму і швидко відповів.
- Я не розумію про що... Погодите. Дозвольте мені уточнити.
—...
Невдовзі тиша була порушена паничним голосом.
- Це, звичайно не ми. Ми дізналися про це тільки після вашого дзвінка, Повелитель-нім. Я впевнений, ви відмінно знаєте, що даний спосіб перетину вимірів відрізняється від нашого.
Виявляється, це був не найгірший варіант. Це дуже полегшило його життя. Проте ситуація не була настільки очевидною.
« На землю... Йде хтось або щось.
На даному етапі було неможливо визначити, чи їхні наміри були добрими або поганими. У будь-якому випадку, він повинен бути готовий до нової загрози.
Джін Ву глибоко задумався, все ще залишаючись на лінії, а потім знову заговорив до посланця.
- Ми можемо побачитися з вами?
Він додав, що хотів би поговорити ще дещо. І це спонукало посланця відповісти так, ніби він весь час чекав цього моменту.
— Я прийду і поговорю з вами завтра.