Перший раз я зустрів його в нестандартному просторі, який був створений силою мого пана. Моя місія полягала в тому, щоб перевірити людину, яка хоче потрапити в це місце.
Хоча мій пан сказав, що хоче з'ясувати, чи ця людина підходить на роль його судини, я якось вже знав правду. Я знав, що цей наказ може стати останнім, який дасть мені пан.
Господар втратив інтерес до війни після прощення Правителів. З того часу я зрозумів, що він не просто так зосередився на чомусь дивному. У цьому було щось більше.
Я почав підозрювати, що невдовзі попрощаюсь зі своїм паном. Тим не менш, я повинен був виконати наказ господаря. У мене не було й думки ставити під сумнів його спонуки або намагатися вмовити його. Все, що я міг зробити - це підкоритися наказу.
Це було все, що мені залишалося. Отже, після того як більшість моїх сил була запечатана, я опинився на самоті в тому місці, де відбувалось випробування цієї людини.
"Люді з цього світу називають такі простори підземними, чи не так?"
У далекому кінці уявного підземелля, яке нагадувало про спочинок королівського замку, я побачив великий трон. Я покопався у своїх в'янучих спогадах про той час, коли ще був людиною і вивчав це місце.
« Як і очікувалось... Ви впевнено створили досить детальні сцени з силою мого пана, так?
Я продовжував чіпати і відчувати великі колони, вибудовані в лінію від входу та до постаменту, де знаходився трон. Я виражав глибоке захоплення здібностями архітектора, який створив усе це.
Як плід ретельного планування, тіло цієї людини буде постійно змінюватися, щоб прийняти силу мого пана. Це було тоді. Я відчував, як хтось наближається.
Він вже тут?
Я запаниковал через раптове прибуття спробованого і сів на трон. Однак...
—...
Після того, як я сів на трон, я почав задаватися одним питанням. Чи не виявиться мій вчинок трохи « голим»?
Знаття мого пана остаточно вкоренилося в людині, яку я повинен був випробувати. Тому я не міг запитати себе, чи буде сидіння на троні перед моїм паном виглядати як жест неповаги.
«...»
Зрештою, я вирішив не показувати себе з такого боку і в поспіху встав з трону, щоб сховатися за найближчою колоною.
Геух-гуґугугу!
В наступний момент відкрився масивний вхід. Але через слабке освітлення людина не помітив моєї панічної перебіжки. Яке ж полегшення! Було б погано перетворювати серйозне випробування, яке спланував мій пан, в фарс через мої помилки. Чи не так?
Я тихо відпочив з полегшенням. Коли людина знаходилася приблизно в десяти кроках від мене, я повільно вийшов з-за колони, щоб перешкодити їй шлях.
«...!»
Я відчув його нервовість на відстані. Переді мною стояв молодий хлопець. Очевидно, мій пристойний погляд не здавався привітним.
« Отже, він той, кого вибрав мій пан...»
Навіть якби ця місія не була останнім наказом, я б ніколи не дав йому фору. Якби я переконався, що він не гідний цього, то вбив би його своїми руками. Отже, коли я стояв там, а мій бойовий дух розвалився ...
...Цей молодий хлопець раптово міцно стиснув кулаки і підняв свої руки вгору.
«...?»
Зачекайте, він думає, що зможе побити мене голими кулаками? На секунду я захопився хоробрістю цього чоловіка. Щоб воювати з ним у рівних умовах, я зняв плащ і скинув зброю на землю.
«...! »
Чому ж він так здивувався моїм діям? Звичайно, його очі були повні драйва і викликали симпатію. Але цікаво, чи його здібності були схожі на вогники в очах?
Отже, настав час перевірити це. І результати не змусили себе довго чекати.
— Ке-хо!
Хоча мені було заборонено використовувати всю силу, він вже стояв на колінах переді мною. Яке ж розчарування. Але, крім розчарування, я також відчув полегшення.
Тому що той, хто мав успадкувати силу мого пана, виявився не вартий. А це означало, що мій господар залишиться зі мною ще якийсь час. Перший і останній раз я відчув полегшення від помилки мого пана.
І потім я вирішив дати йому гідний кінець. Кінець, відповідний рівень хоробрості, який показав мені цей чоловік, хоча він був звичайною людиною. Я скористався « властю», яку дав мені пан на короткий час, і притягнув меч, відкинуний далеко.
Відрубати йому голову одним ударом і відправити повій з мінімальним болем — ось, що я задумав зробити. Я вважав, що цей жест був би найкращим виразом милосердя, яке я міг показати цьому чоловікові.
Можливо, він прочитав мої думки і навіть представив переді мною свою шию.
« Ти прийняв правильне рішення. Мудрість відповідає твоїй хоробрості... Хоча твоя втрата прибита, є тільки один спосіб виконати наказ мого пана».
Заради людини, яка обрала собі смерть, я вибрав обезголовлення. Здавалося б, він прийняв свою долю без боротьби. Але несподівано світло в його очах змінилося.
Клэнг!
Він заблокував мій меч рукою, інший же він встромив кинджал мені прямо в обличчя.
Стеб!
Кувааах!
Чи я був приголомшений? Ні, не тим, що йому вдалося заблокувати мій меч. А тим, що він до самого кінця боровся за своє життя навіть у теперішніх обставинах.
До того ж, нехай і на пару мигань я побачив холодне світло, яке мерехтіло в його очах. І я запізнювало зрозумів, що він дивно схожий на світло в очах мого пана.
— А, ах... Ось чому мій пане...
Я повністю втратив бажання битися і не зміг відповісти на будь-який з сірих атак, що обрушувалися на мене. Я врізався у стіну і ...
Ку-ваахнг!
... Він без зупинки атакував мене.
Клэнг! Клэнг! Клэнг! Клэнг! Клэнг!
Зрештою, металевий протектор на моїй шиї не витримав і зламався.
Хрючись!
У будь-якому випадку, я програв. Чи це було результатом того, що я недооцінив його і бачив лише звичайну людину? Чи, може, це чудо через його впертість і небажання здаватися?
Коли моє мислення затьмарилося, я побачив, як він підняв руки вгору від радості.
— Увах!
Добре. Я посміхнувся, дивлячись на його щирі емоції. Виходить, що я помилився, так? Моя свідомість почала поволі тусуватися, а погляд піднявся до стелі. Там було занадто темно. Мені здавалося, що стовпи нескінченно тягнуться вгору.
Я був засмучений, що темрява нагорі нагадувала мені про господаря, який віддаляється від мене.
« Чи я маю бути щасливим через те, що вибір мого пана виявився вірним? Чи, може, я мушу розстроїтися тому що мені не вдалося змінити його рішення?."
Я ніяк не міг вирішити, і невдовзі знепритомнів. Я лежав без рухів до тих пір, поки ця людина не підступила ближче і не крикнув слово « Встань!», звернене до мене.
***
Він дуже добре поводився зі мною. Це пов'язано з тим, що я став його першим солдатом. Ні, технічно не першим, але хоч кимось близьким йому. Часто я дякував йому за доброту, яку відчував від нього. Багато ситуацій закарбувались у моїй пам’яті.
Ось, наприклад, цікавий випадок.
Одного разу він сказав мені.
- Я впевнений, що ти зможеш говорити коли твій ранг підвищиться, так?
Я не знаю, як описати словами стан мого розуму, який переповнився емоціями, коли я побачив його чітку усмішку. Я не був упевнений, що він думає про мене.
Але, принаймні, він був моїм паном, моїм другом і моїм союзником.
Ми пройшли через багато бітів разом. Іноді проти мешканців Міру Хаоса, іноді проти монстрів з підземних земель, а інколи навіть проти інших Мисливців.
Коли він був щасливий, я теж почувався щасливим. А коли він боровся, я боровся пліч-о-пліч з ним. Коли йому було сумно, я сумував разом з ним. Я знав, що чим глибше моя відданість йому буде зростати, тим слабшим вона почне прагнути мого колишнього пана.
Попри це я поступово виріс і прийняв свого нового господаря. Звичайно, плавання не завжди було спокійним. Бували моменти, коли я реально пітнів відерами.
- Використай це.
Наприклад, коли я бився з набагато сильнішою жінкою Ахазії. Я перебував під обмеженнями, маючи тільки меч, який іноді стріляв блискавками.
- Чорний лицар, якого ти виставив, твій найсильніший Теневий Солдат?
«...»
Мене навіть ображали, бувало й таке. А потім мені довелося стати « сусідом по кімнаті» з Теневим Солдатом, який теж мав надзвичайну бойову силу. Що, до речі, було дуже несподівано.
Киїєехк!
«...»
Тепер я був змушений жити з сусідом. Хоча він був дуже вірним за своєю природою, його характер виявився досить складним. Ви не уявляєте, як сильно я нудьгував за своїми достойними товаришами з минулого.
Ось як я почувався, коли зустрів Беліона. І чесно кажучи... Коли він дав Беру урок, я навіть відчув деяке задоволення від цього. Найлегше, чесно.
На жаль, моя радість від возз’єднання зі старим товаришем тривала недовго.
Тому що через деякий час Белліон піднісся впливу витоків Бера!