Мисливець Сон Джин Ву, якого можна було сміливо назвати найсильнішим мисливцем у світі, все ще займався такими повсякденними справами щодня?
Як ранкова пробіжка могла вплинути на тіло, яке вже перейшло всі думки щодо обмежень людського тіла?
Адам Уайт побачив вираз обличчя заступника і швидко продовжував висловлювати свої думки:
— Сер, я думаю, що його щоденні тренування не стільки зміцнюють його тіло, скільки ментальну витримку.
- Тренує свій дух, хм...
Адам кинув.
З погляду Адама Джін Ву був просто ходячим набір сюрпризів. Його холодний розум, який дозволяв йому не дивуватися новим технологіям. Він не пропускав жодного дня тренувань. Зрештою, його таємнича здатність миттєво відновлювати втомлене тіло і дух.
Заступник, який слухав ці історії з сумним виразом обличчя, повністю погодився з цим твердженням.
- Справді, він... Він справді дивовижний чоловік. Як було б чудово, якби така людина стала мисливцем!
Він заздрив Південній Кореї, тому що був їхнім мисливцем.
"Мм? Чи кава мала такий смак?" — напій, який весь час пив заступник голови бюро, раптом з’явився йому дуже гірким.
Зрештою, він не зміг допити його і залишив десь півчашки. У Кореї існувало крилате слово:
“ Якщо ви хочете дізнатися, в якій частині будинку корейський Асоціація мисливців знаходиться кабінет її президента, просто пошукайте вікно, де світло вимикається останнім 12.
Навіть того дня Го Гун Хі залишився у своєму кабінеті допізна, щоб завершити роботу. Останнім часом кількість нещасних випадків зросла, оскільки монстри стали набагато сильнішими.
І також почало зростати кількість нових пробуджених. З погляду людини, яка керувала Асоціацією мисливців, це була постійна мотузка одного головного болю за другим.
— Гвен Хі поклав документ на стіл і втомлені очі.
"...Це дивно."
З якоїсь причини його серце не переставало тремтіти вже кілька днів.
- Тудук-тудяк!
Його важке серце дуже доймало його останні кілька років. Звичайно, він намагався не надавати особливого значення цьому. Однак він мав визнати, що його стан погіршився. Особливо в порівнянні з тим, що було раніше.
"Ось він ... моя межа?" - його особистий терапевт попереджав, що якщо він не залишить свою роботу, то помре через шість місяців або близько того.
Але час продовжував тягнутися. Минув рік. Потім так само пролетів і ще один. І він все ще був у цьому кабінеті через стільки часу.
"Якщо це все, на що мене вистачило, то я мало що можу з цим вдіяти. І ще дещо, що я зміг пережити." - і Гвен Хі злегка посміхнувся.
- Хе-хе-хе.
Чому він так почувався? У минулому він просто штовхав себе вперед, бажаючи протягнути ще трохи. Але тепер він уже не так сильно хвилювався про це, як колись.
"Що ж змінилося?" - подумав він.
Чим відрізняється від минулого кілька років тому?
Го Гун Хі глибоко задумався про це. Потім на його обличчі з’явилася усмішка. Він зрозумів, наскільки очевидною була відповідь.
"Охотник Сон Джін Ву."
Нарешті Південна Корея знайшла силу боротися з катастрофами типу S. Тільки від однієї присутності цього мисливця стан країни змінився на краще.
"Точно. Тож чому моє серце..." - можливо його тіло тримали тільки для того, щоб він зміг зустріти цього молодого чоловіка?
З Ґо Гун Хі вирвалася гірка і самотня усмішка.
- Ось погляньте на мене, базікаю про якусь чушу... — Відлунням відзивалось одиноке бормотування президента асоціації.
"А якщо подумати, завтра мисливець Сон Джін Ву повинен вже повернутися. Чи не так?"
Тільки від думки, що він зможе почути розповідь про успіхи мисливця Сона з уст начальника Ву Джин Чоля, настрій Го Гун Хі різко підвищився.
І тоді...
— Трерр... Трер...
Несподівано задзвонив його телефон.
"Хто ж мені дзвонить в такий пізніше час?"
Хотілося б сподіватися, що це не черговий великий інцидент де-небудь. Зустрівшись, Гвен Хі швидко взяв трубку.
- Дорогой, сьогодні ж нічого поганого не сталося? - Насправді це був дзвінок від його дружини.
—...О. Привіт, люба.
Його дружина дзвонила йому, щоб дізнатися про його вчинки. Було вже пізно, а він ще не повернувся додому. Дружина хвилювалася. Від її голосу вираз обличчя Ґо Гун Хі поступово пом’якшився.
- Що ти маєш на увазі, "щось погане"? Я все одно вже збирався до ...
І потім з м'яким "пііп" телефон раптово втратив сигнал.
Алло? Алло?
Він раптом перестав чути голос своєї дружини. Невже щось сталося?
Го Гун Хі з сумом нахилив голову і опустив трубку, перш ніж несвідомо повернутися в бік вікна.
"...!!" - у нього перехопило дух.
Все, що можна було завжди побачити за вікном, зникло. Різні будівлі, дороги, навіть люди - все це. Єдине, що залишилося - це непроглядна темрява, яка навіть можливості зрозуміти, наскільки вона була глибокою. В мить ока вид з його вікна повністю змінився. Такого просто не могло бути.
— Но... Але як це можливо? — Захопливо ахнув президент асоціації Гвен Хі.
Він вже збирався було піднятися зі свого крісла, але тоді ...
...Тоді він зрозумів, що в кабінеті був хтось ще. Хтось, кого він ніколи не бачив раніше. Цей чоловік сидів на дивані так, ніби вже давно там був.
"Людина... Ні, це не людська аура," - відчув старий мисливець.
І справа була не тільки в аурі. Обличчя незнайомця було блідим, як у трупа. Його біле-сирісте волосся було занадто довгими. Видні були гострі вуха, а його срібні очі виблискували, як пара діамантів. Це був Льодовий Ельф. Інакше відомий як Білий Фант.
Якимось чином Го Гун Хі не зміг відчути його наближення, як і його поява у своєму кабінеті.
Він повільно поклав телефонну трубку назад на апарат і тихо запитав.
— Кто... Ти такий?