"Сдаюсь."
Томас Андре повільно відкрив очі. У його голові продовжувала звучати ця принижувальна фраза, яку він думав, він більше ніколи не вимовить.
Мисливець виявив, що знаходиться в лікарняній палаті.
"Коли я востаннє потрапляв у лікарню?"
Може, Джін Ву і був частим гостем на лікарняній койці. Він навіть міг називати її своїм другим домом у ранні роки полювання. Але Томас Андре був не таким. І він не міг згадати жодного випадку з моменту його заснування мисливцем, щоб він опинився в лікарні.
Хто ж міг сподіватися такого результату від зіткнення з таким мисливцем? Адже цей хлопець колись був слабшим навіть серед рівня E. Томас Андре починав свою кар’єру з верхівки.
Звичайно ж, Томасу було плювати на минуле Джин Ву. Хоча такий результат все ще вибивав його з колії.
"Я справді... програв." - і Томас з порожнім виразом обличчя повільно підвівся на ліжку.
*тк тк
Натиснуті клавіші. Він перевів погляд в сторону звуку і побачив там Лауру, головного менеджера гільдії Мусорників, яка сиділа недалеко від нього.
Мабуть, пробудження Томаса відштовхувало її від роботи.
— Вы очнулись! — Вызовила вона.
Томас відвів очі і потер підборіддя.
Довша борода могла визначити, скільки часу минуло. Чи варто було йому відчути полегшення? Адже його борода була не настільки довгою, як він боявся.
— Близько... одного дня, так?
— Так, — коротко підтвердила Лаура перед тим, як продовжити. - Перший лікар, який вас обстежив, припустив, що мені варто готуватися до найгіршого варіанту. Сказав, що, ймовірно, Ви прокинетеся через кілька тижнів.
Чи його стан минулого вечора був настільки важким?
Але все ж...
Можливо, таке короткочасне пробудження є показником його колосальних здібностей. Лаура підійшла і зупинилася біля ліжка свого боса.
— Мені покликати лікаря? — запитала вона.
— Ні, поки ні, — потираючи віскі, похитав головою Томас.
Залишкова біль від удару, який той чоловік наніс йому прямо в обличчя, все ще добре відчувалася. До чого ж це була жахливий біль! Томас міцно зажмурився і замотав головою. Він більше не хотів згадувати події минулого дня. Якби це було можливо...
Чому лікар приходить до лікаря? Він все одно мало що міг би зробити. І крім цього - хіба Томасу не потрібно було спершу дещо уточнити?
Він швидко запитав:
- Що щодо містера Хвана?
Губи Лаури на мить розімкнулися, але вона не змогла підібрати слів для відповіді і тільки похитала головою.
Томас задумався.
Потім він запитав:
- А як щодо інших втрат?
— У нас є кілька поранених працівників. Але завдяки швидкому відреагу бюро мисливців все скоро поновилось, — усунула Лауру.
Раніше Томас якось стримував емоції. Але тепер його голос збільшився:
- Інших жертв не було?
— Нет, сэр.
—... - Тепер його шок перейнявся щирим подивом. Про себе він ахнув.
Хоч битва дійсно була напружена, ніхто не був убитий. Це могло означати тільки одне: противник не воював на повну силу. Просто грав з ними, як кішка з мишкою. Це стало очевидним ознакою поразки.
Іноді людина, яка зазнає цілковитої поразки, просто не може злитися на такий результат. Ось як почувався Томас Андре в той час.
Він також мав благоговійний страх. Адже Джін Ву переміг не тільки його, але й усіх кращих мисливців, яких він зібрав.
І все це поодинці. Томас почав трохи побавитися молодий мисливець-корейця. Ні, його почуття зайшло навіть далі цього — воно майже переросло в нескінченну повагу.
Томас завжди говорив сам собі, що справедливість - в силі. Так що його ментальний шок в той момент був неймовірним.
Але все ж... Чому він почувався саме так?
Він був ганебно програв, але не відчував себе задоволеним. Може, у нього не було жодних жалю, тому що він зміг з'ясувати їхню різницю в силі?
Томасу не подобалася ідея злитися на того, хто його переміг. Але він також не думав помститися.
"Це більше схоже на..."
У той момент, коли в його голові почали метатися бурхливі думки, Лаура раптово роздала йому маленьку витяну коробку. Це був футляр для очок.
"...?" - Томас прийняв його, кинувши на Лауру недоумкуватий погляд. Вона відразу задовольнила його цікавість.
Ваші окуляри були знайдені на місці події, але їх вже неможливо полагодити.
*щелк
Він негайно відкрив футляр і виявив там нову пару темних очок того ж дизайну, що йому подобався. Томас посміхнувся і одягнув їх.
- Схоже, я тепер чийсь боржник.
Лаура десь всередині себе турбувалася, що, опустившись, її бос почне відразу ж все крушувати. Але його реакція викликала в неї відчуття невимовного полегшення. Дівчина видихнула про себе, перш ніж тепло посміхнутися.
- Це моя робота, сер.
Томас мовчки втупився у нікуди, перш ніж сказати:
— А мистер Хван... Дбайте, щоб його належно поховали. Все-таки, він був одним з нас.
— Поняла Вас.
— А, и ще...
- І ще? — Лаура припинила записувати вказівки Томаса у своїй записній книжці і підняла на нього погляд.
- Передайте мисливцю Сон Джин Ву, що гільдія Мусорників ... Ні, почекай. Закресли це. Передайте йому повідомлення, що я, Томас Андре, особисто принесу йому офіційне вибачення.
***
Захистити мисливців...
Чому пані Селнер сказала це? Джин Ву кинув на неї недоумкуватий погляд.
Чому я?
Здавалося, що вона не знала, з чого почати свою історію. Але потім темношкіра жінка не могла сказати:
« Поки мій сон повторювався знову і знову, я з усіх сил намагалася запам’ятати обличчя тих, хто нападав на мисливців. Але всі спроби були марні.
Пані Селнер пояснила: все, що вона могла пригадати після пробудження — це обличчя з вуаль темряви.
— Тоді я вирішила спробувати інший спосіб. Навіть якщо це і був сон, я б використала свою здатність бачити їх справжню сутність, їхню справжність.
- І тому Ви подивилися мені в очі минулого разу?
— Так, вірно, — з радістю визнала пані Селнер.
*тудук
Серце Джін Ву знову забилося сильніше.