Він задумався, а хіба день народження Ю Джин Хо був не в кінці цього місяця?
"Я знаю, що це трохи рановато, але з днем народження тебе, Джин Хо," - подумав він щиро привітав друга.
Джін Ву, натискаючи на кнопку першого поверха, подумав, що повне одужання батька може бути найліпшим подарунком для Ю Джин Хо.
— Щелк!
У ліфті запізло якийсь чоловік. Він уже збирався натиснути на ту ж кнопку, але замер, побачивши, як кнопка запала сама собою.
- Якого...? Жутковато, - пробурмотів він.
Джін Ву все ще був у режимі "Схованості", так що ліфт здавався порожній. Чоловік, озирнувшись по боках, тільки пробурив: "Аах, до біса", і швидко вийшов з ліфта.
"Вибачте, дядьку," - від усього серця вибачився за себе Джин Ву і натиснув на кнопку закриття дверей.
— Кляк!
Поки ліфт спускався вниз, він викликав вікно навичок.
"Інформація про навички."
Обмін Тінями ур.2
Класовий навик.
Потрібні мани для активації: Ні
Заклик може помінятися місцями з вибраним теневим солдатом.
Після активації навики вам потрібно чекати дві години часу "відката", перш ніж ви зможете знову скористатися ним. Час "відката" змінюється в залежності від рівня навички.
Час, що залишився: 01:54:11]
"Ща година і п'ятдесят чотири хвилини..." - навіть не беручи до уваги одинадцять секунд, йому потрібно було ще дві години вбити.
Він ще не закінчив зимати тіні з гігантів. Це означало, що він мав повернутися до Японії ще раз, якщо хотів знайти всіх убитих монстрів і навернути їх у своїх тихих солдатів.
Він залишив там одну тінь, щоб питання повернення назад було вирішене відразу ж, як тільки пройде відкат "Обмена Тінями". Але його проблемою стало те, як провести наступні дві години очікування.
"Повернення додому... Не варіант," - сказав він.
Якщо син повернувся після тижня в іншій країні і через дві години мусив би повернутися, мама могла б дуже розстроїтися. Можна собі уявити, яке було б у неї обличчя.
Йому не потрібно було там бути, щоб здогадатися.
— Динь!
Ліфт зупинився на першому поверсі і його двері відкрилися.
Виходячи з лікарні Іль Сін в Сеулі, Джін Ву далі мучився думкою про те, що йому доведеться зробити далі. Але потім йому в голову прийшла досить непогана думка.
"Гаразд, чи не варто мені поки шукати якихось вільних підземель або чогось такого?" - і Джін Ву зняв "Схмарність" і розширив зону свого відчуття.
Його ледь вловило близько чотирьох - п’ятиратів поблизу нього. Він дістав свій телефон для мисливців. Потім зайшов до програми Асоціації, щоб з'ясувати деталі за цими воротами.
"Найшов," - Джін Ву виявив, що про двох з цих Ворт ще не доклали асоціації. На його обличчі одразу з’явилася широка усмішка.
— Пані. Ми прибули.
— Дякую вам, — проводила свою майже безпритомну матір, старша донька голови Ю Джин Хі поверталася до лікарні. Вона вийшла з задньої двері машини, яку відкрив водій.
Того дня, коли вона дізналася, що її батько повільно помирає від жахливої хвороби, то відчула, ніби на неї впали небеса.
Але навіть тоді вона цілковито вірила словам свого батька.
"Я все ще шукаю ліки всіма способами. Здається, я знайшов маленьку нитку надії, так що не переживай про мене так сильно", - сказав він їй.
Якби хтось сказав так відкрито, що він вилікує цю невиліковну хворобу, то Ю Джин Хі б не повірила йому.
Але її батько не був простою людиною. Хто ж він був?
Хіба він не був єдиним і унікальним головою Ю Мен Хана? Чоловік, якого можна було з упевненістю назвати вогким фінансового світу Південної Кореї?
Тому вона й далі плекала надію на одужання. Але, врешті-решт, все прийшло саме до такого сумного результату. Якби вона тільки знала, що все так закінчиться. Вона б відкинула всі думки про навчання за кордоном і, замість цього, проводила б більше часу з батьком.
Вона пригадала, як він з усіх сил намагався приховати своє ставлення до її намірів, коли вона розповіла йому про свої плани навчатись за кордоном. І тихо затерла сльози.
Десь у той момент це і сталося.
Коли вона підняла голову, вона краєм очі помітила досить знайоме обличчя. Цей чоловік пройшов повз неї.
"...Ее? Цей чоловік ...-вона знала його.
Хіба вона не бачила досить часто його обличчя?
Коли вона почала замислюватися, де вона могла його бачити, він, мабуть, відчув на собі її погляд. Тому що опустив капюшон ще нижче і почав швидко вилучатися.
Вона подивилася йому слідом і злегка нахилила голову набік в замішанні. Потім пішла далі. Особистість цієї людини все одно не була для неї такою важливою.
Ю Джін Хі чекала, коли відчиняться двері ліфта. Аж раптом задзвонив її телефон.
— Тртр-трерр...
У такий час лікарні вже не мали достатньо коридорів. І від цього дзвінок з'явився їй особливо гучним.
Вона не впізнала номера, що зобразилася на екрані телефону. Зазвичай вона не відповідала на дзвінки з незнайомих номерів, але зараз...
"Хто б це міг бути...?" - може, через те що сьогодні вона потрапила в цілий водоворот подій, у неї було таке відчуття, що їй потрібно відповісти на цей дзвінок незважаючи ні на що.
Ю Джин Хі натиснула на іконку відповіді і поклала телефон до вуха.
— Алло?
— Да, здрастуйте. Я дзвоню з лікарні Іль Сін міста Сеула, міс. Я не зміг зв'язатися з вашою матір'ю, тому у мене немає вибору, крім як спочатку зв"язатись із вами, - проговорив незнайомий голос. Дзвонив, мабуть, черговий лікар.
Її мати прийняла заспокійливе і лягла спати вдома, так що вона б не могла прокинутися й відповісти на дзвінок.
Але навіщо дзвонити їй з лікарні? Ю Джин Хі відразу злякалась цього дзвінка.
Ось чому вона була особливо обережною, коли перепитала.
- Щось сталося?
- Насправді, голова Ю Мен Хан...
Коли вона почула наступне пояснення, її очі ставали все ширше і кругліше, майже як у кролика.
Чи це правда?
"Ви... Ви думаєте, що я в це повірю?!" — Її очі вже застеляли сльози, але вона все ж змогла поставити останнє запитання, — ви... Ви говорите правду?
— Ми б теж не повірили в це, якби на власні очі не переконалися у цьому. Знаєте, взагалі неможливо знайти жодного пацієнта, який би прокинувся з "останніх сну". У будь-якому випадку, прошу вас негайно приїжджайте до лікарні. Ми не знаємо, коли головуючий може знову поринути в сон.
— Ж-чекайте! Я вже тут!
— Динь!
У цей самий момент двері ліфта відкрилися. І Ю Джин Хі буквально врвалася всередину.
"Боже мій," - захвилювалася вона.
"Правда... Чи не були б ми найдовговічнішими в її житті, коли піднімалися ліфти?
— Динь!
У той момент, як тільки відкрилися двері, вона вибігла з ліфта і помчала в палату. І побачила, як в її сторону повертається обличчя її батька.
З голови до п'ят, це однозначно був її батько. І нікого навіть не треба було підозрювати.
- Тату! — Ю Мен Хан, оточений натовпом лікарів, повернув голову до своєї маленької дівчинки.
— Джин Хи...?
— Папа! — Вона стрибнула в його обійми.
І коли Ю Мен Хан легонькав її по спині, він нарешті зрозумів, що якось повернувся з порожньої частини смерті.
"Я живий," - зрозумів він.
Але чи він справді міг порахувати це збігом обставин?
Лікарі перешіптувалися між собою: "Це якесь диво". Його дочка висхлипувала, притискаючись до свого батька. Ю Мен Хан почав прислухатися до стуку свого серця.
"Н-но... Як це можливо?"
- Тудук-туд!
Йому вже було далеко за п'ятдесят, але його серце так рьяно стукало, ніби йому йшов третій десяток.