Він намагався не видавати жодного шуму всередині підземелля. Джін Ву й досі дотримувався цієї звички. Вона сформувалась у нього ще з того часу, як він був найнижчим мисливцем і не мав жодних можливостей захиститися від монстрів. Тепер він вів себе також, хоч він вже набагато перевищував рівень "звичайних" пробуджених рівня S.
Все-таки ніколи не лишайте бути обережним. Очі Джін Ву м'яко сяяли у темряві.
Він ні на мить не забував про обережність. У повній тиші хлопець продовжував рухатися в кінець підземелля. Його солдати також мовчки йшли прямо за ним. Усі вони вже повністю відновилися. Важко було повірити, що вони ще зовсім недавно були залучені в люту битву.
І скільки ж їм так треба було йти?
Нарешті, Джін Ву зупинився.
Бер, який йшов прямо за ним, підняв руку і передав теневій армії сигнал теж зупинитися. Він був досить вправний у командуванні величезною армією. Може бути тому, що раніше він був мурашкою, видом, який пристосувався до життя у великих групах.
— Шшрх...
Вся тіньова армія одночасно зупинилась. Бер оглянув всіх солдатів, перш ніж встати спритик до спини Джин Ву.
- О, мій король...
— Тсс, — Джін Ву підняв вказівний палець вгору, і трохи пізніше продовжив:
- Ти це чуєш?
Бер прислухався до інших звуків і потім кивнув.
- Так, я чую мій король.
Бер теж міг це чути.
Від них уже був кінець підземного підземелля. З того місця, де зазвичай була кімната боса, доносився сміх. Він був настільки тихим, що почути його могли тільки істоти на рівні Джин Ву або Бера.
Добродушний сміх якоїсь людини продовжував розчавлюватися так, ніби той насправді чомусь радів.
Джін Ву нічого більше не міг, крім як вразитися.
У підземеллі стояла така темрява, що приховувала все навколо. Вони навіть не могли бачити одне одного. Але інша сторона, мабуть, вже відчула наближення мисливця. Те саме стосувалося тих, які тягнуть за собою тіньку армію.
"І воно все одно може так безтурботно сміятися?" - звичайно ж Джін Ву вже прикинув обстановку.
Там, у темряві, хилилася така неймовірна магічна енергія, що від неї ставало важко дихати. Аура, яка виходила від ворога, відчувала тривогу. Воно навіть перевершило те, що викликала магічну енергію убитого велетня, коли він був ще живий.
Але Джин Ву і сам не був простаком. Він також випустив усю свою магічну силу, яку приховував.
— Вуувухах!
Він почав тремтіти по всьому боці.
Магічна енергія мисливця виходила величезними хвилями. Вони були настільки сильні, що могли б відкинути тихих солдатів поруч, якби там було хоч трохи зла.
Але й тоді...
— Ха-ха-Ха-хо... — Навіть тоді ворог не припинив сміятися.
І рот Джин Ву піднялися у відповідь.
"Який ти цікавий малий," - з посміхом подумав він.
І з посмішкою на обличчі він зайшов до кімнати боса. Він мав величезні розміри, величезне і просторе приміщення. Він, мабуть, був домом того велетенського велетня.
Джін Ву без тіні сумнівів продовжував йти в той бік, звідки доносився сміх.
Його тенієві солдати йшли за ним, маршируючи.
— Щк-щик-шок...
Одного цього видовища, коли така кількість оповиті в чорний дим монстрів, маршируючи рогом, було більш ніж достатньо, щоб вселити страх у серце кожного, хто б це побачив.
Но...
— ХА-ХАХа-харя! — Але до людини, окрім голови, тіло якої було повністю зв’язане ланцюгами, не застосовувалося.
Чи він був просто скутий?
Ні.
Все було не так просто.
Чорні ланцюжки, які з’єдналися до стін цього підземного підземелля, не лише поглиблювали цю людину кілька разів. Деякі з них навіть прокололи його тіло, і, здавалося, що стирчать кінці вже врослися в його плоть.
Це було таким огидним і мерзенним видовищем, що кожен, хто бачив це, повинен був замислитись. Якщо ж це було покаранням, то наскільки тяжким був злочин, щоб заслужити таке поводження?
Джін Ву нахмуріл брови.
Ця людина, навпаки, широко посміхнувся, дивлячись на Джин Ву. Він поводився так, ніби наткнувся на близького друга.
- Як смішно! Так смішно! Всі ви, огидні покидьки-Влади, уважно подивіться, хто прийшов до мене! —весело проговорив він.
Джін Ву зупинився не надто далеко, але і не занадто швидко.
Той чоловік швидко продовжив:
— Ці ланцюжки... Поквапся і зніми їх. Я знаю про плани Володаря. Мені потрібно повідомити решті Правителям про права... - І потім він різко обірвався на півслові. Його очі, ще мить тому сповнені радості, миттєво остелені, ніби все це було брехнею, - ... І цей невідомий чоловік мовчки подивився в очі Джін Ву.
Поки все це відбувалося, мисливець продовжував уважно вивчати в’язня. І нарешті, він зрозумів, що обличчя цього чоловіка і того величезного гіганта, який охороняв Ворта були абсолютно ідентичними.
"Це... не людина." - зрозумів він. Хвиля магічної енергії, яка походить від нього, була занадто різною від людських. До того ж, той факт, що він так вільно говорив на мові монстрів, міг означати тільки те що цей хлопець точно не був людиною.
Але чому монстра так ув’язнили в підземеллі?
За останні десять років після відкриття першої Врат з’являлося безліч різноманітних монстрів. Але це був перший раз, коли він бачив монстра, який був пов'язаний і не міг рухатися по підземеллю. Він також ніколи не чув про таке.
Але якщо зараз йому і була дана якась зачіпка, то це був термін, який був озвучений з такою відразою - "Владики".
—...
—...
Між ними запанувала тиша.
І тільки через деякий час губи цього невідомого чоловіка зашевелися.
— Ты... не той, кого я знаю.
Джин Ву поняття не мав, з ким той його переплутав. Але він цього не заперечить. Ну, він теж ніколи раніше не бачив обличчя цього закованого. Звичайно, крім вбивчого гіганта зовні.
- Це ці Володарі з тобою створили? — Джін Ву поставив питання.
- Вони намагаються використати мене. Як закладний камінь. Щоб закласти фундамент справжньої війни, що наближається, - відповідати заявленому.
Це був перший раз, коли сталося щось подібне. Джин Ву і до цього намагався зав'язати розмову з монстрами, які мають інтелект. Але ніхто з них не міг пояснити свого походження.
А тепер один з них вперше розкрив йому сенс свого існування.
Він сказав: « Щоб закласти фундамент справжньої війни ».
Чи ці слова були правдиві, чи ні? Джін Ву зрозумів, що вони могли стати важливою зачіпкою до того, щоб розкрити все.
— Хто такі Володарі? — запитав він.
- Давні вороги Правителів, - була відповідь.
"Правники..." - він вже чув про них.
Статуя ангела, яка була загнана в куток, почала вдаватися до шаленства. Вона кричала щось про те, що інші Правителі не будуть так легко з цим миритися. І якщо на час він міг би не брати до уваги, якого роду істотами були ці Правителі...
Він приблизно зрозумів, де прямо зараз міг бути один з них.
- Тоді причина того, чому ці істоти скували тебе ось так, це ...
— Правда, — з сумним поглядом відповів чоловік.
- Я теж Правитель.
Потім він пояснив, що в розпачі був такий голос:
- Дуже ймовірно, що і Правителі, і Володарі зараз націлені на тебе. Але тобі не вистачить сил боротися проти них. Щоб у тебе був шанс, тобі теж знадобиться протекція.
Серед усіх цих важких слів, які були промовлені в’язнем, Джін Ву все ж таки зміг уловити зміст більшості того, що хотів сказати цей чоловік.
— Протекція? — перепитав він.
Скажений кивнув.
- Звільни мене з моїх кайданів. Я буду допомагати тобі.