Джін Ву негайно закликав "Короткий меч Короля Демони", ще перебуваючи в повітрі. І водночас з цим він витягнув свою свободу руку в бік обличчя велетня.
"Влади правителя!" - і в обличчя гіганта з непереборною силою зачепилася невидима рука. Відстань між Джин Ву і монстром швидко скоротилася.
— Крррее? - монстр не сподівався, що противник знову почне атакувати. Він почав молотити руками в усі сторони, коли був у паніці. Але в даному випадку це було марно.
Джін Ву відразу підлетів до носа гіганта і активував ще один навик.
— Яросний Удар.
- Шухшухухашах!
Шквал потужних ударів, настільки швидких, що вони здавалися одночасними, перетворив обличчя гіганта на криваве місиво.
- Кууаая! - Заорал монстр.
— Бууум!
Монстр схопився за обличчя і почав кататися по землі. У результаті атаки мисливця він втратив зір. Від нестерпного болю він почав дико метатися в усі боки.
— Топ.
Джін Ву м'яко приземлився і подивився на ораючого монстра. Він відчув, що це полювання вже близько до свого кінця.
"Ґотово," - парун попрямував до гіганта, щоб набити його.
Але велетенський сліпий монстр відчув наближення мисливця. Його плечі сильно смикали, і він з усіх кінців пустився навтьоки навіть не подумавши обернулося.
"Він може відчувати присутність?" - чим більше Джин Ву бився з цими істотами, тим більше дивувався.
У своїх висновках він опирався на свої власні спостереження. І всі говорили, що ці монстри були схожі на особливі системи зброї, які просто опинилися у величезних біологічних тілах.
Гігант швидко віддалявся. Але Джин Ву, звичайно ж, не збирався його відпускати.
"Бильний біг." - і мисливець зі швидкістю блискавки рвався вперед.
Гігант з усіх сил мчав на колінах, але відстань від переслідувача замість збільшуватися, тільки скоротилась.
Монстр відчув страх. Він відчув льодяну ауру, яка виходила з-за його спини.
Потім він усвідомив, що не зможе втекти, хоч би як намагався. Зробивши це, він різко зупинився, розгорнувся і спробував накинутися на свого противника, але...
"...?" - він перестав відчувати присутність людини, яка наближалася до нього на страшної швидкості. Воно різко зникло. І тоді...
Людина з'явилася прямо позаду нього.
Хоч його очі вже більше і не функціонували, гігант рефлекторно повернув голову в його сторону.
Правда, для Джін Ву так стало тільки легше рубати цього монстра.
Він підстрибнув вгору і з силою помахнув мечем.
- Шшух...
Клінок, переповнений магічною енергією "Черного Сердця", один рубаючим ударом розрубив обличчя гіганта наполами.
- Шшух...
- Гррх... « Як дерево, зрубане сильним ударом сокири, монстр повільно впав на спину. Він не міг навіть закричати.
— Бууум!
Таким чином було переможено третій гігант.
Джін Ву м'яко опустився на землю і видав легкий подих, повний затяжного відчуття від перемоги.
— Ффух...
— Братан! « Він стояв на величезній відстані від нього, чекаючи кінця битви. Як тільки він безпечно підійшов, підбіг до Джін Ву і дав йому кришку від термосу з відсвіжним холодним чаєм.
Джін Ву досить посміхнувся і взяв її.
Дякую.
Чай з звичайним блощиць по його горлу.
"Мм?" - відчув якусь присутність. Хлопець обернувся. До нього наближався Джим. Тіновий солдат був явно засмучений своїм програшом у битві.
"Ти все одно добре бився. Відпочинь трохи." - підкріпив свого підлеглих мисливця і повернув його назад. Джима звернувся в тінь і знову був поглинаний тінню під ногами Джин Ву.
Ю Джин Хо подивився на це действо, перш ніж запитати:
— Братан?
Джін Ву віддав йому вже порожню кришку і сказав:
— Да?
- Ти відправив усіх своїх покликаних битися самостійно. Але, чому ж ти вирішив діяти разом зі своєю Нагою? — Ю Джин Хо явно не розумів цього. Тільки що його брат майже сам прикінчив величезного гіганта. Здавалося, що йому взагалі не потрібна була допомога Нага.
Але навіть так він завжди відправляв своїх Нага в бій першими. Сам же вступав у битву тільки тоді, коли його покликаний терпів поразку.
Ю Джин Хо було цікаво, яка у Джін Ву була для цього мета. Хоча причина була досить проста.
“ Тому що я просто хотів прокачати цих хлопців, чи знаєш, ментально відповів мисливець.
Тенові солдати-Нага тільки відносно недавно поповнили ряди його теневій армії. І, в результаті, їхній рівень сильно відставав від рівня його решти солдат.
Тому він і вирішив, що якщо вже не буде битися з цими гігантами, то добре було б підняти рівень Нага. Але, як виявилося, ці монстри-гіганти були не такими простими противниками, щоб його нові рекрути могли впоратися з ними самостійно.
Хоч це, звичайно, і було трохи набридливо. Але такий підхід все ще був найкращим, якщо він хотів збільшити бойовий досвід своїх Нага.
"Звичайно ж, я не можу і справді розповісти про це Ю Джин Хо, так?"
Джін Ву посміхнувся і сказав своєму товаришові:
- Ну, знаєш, мені здається, що я ще не так звик до цих Нага. Якщо я притримую їх поруч з собою ще трохи, то хіба не краще б мені було подружитися з ними?
— О, – Ю Джин Хо розуміюще кивнув.
"Як же легко брехати цій дитині," - подумав про себе Джін Ву.
Але потім Ю Джин Хо раптово замислився. Коли він знову підняв голову, його очі просяяли.
— Ти доглядаєш навіть за кожним із своїх призовних істот, брате. Цілком в твоєму дусі! - Спохшно вимовив він.
"..." - і Джін Ву мовчав. Але йому також стало і дуже ніяково за те, що він брехав.
- Вибачте... - Чули корейці.
Джін Ву повернув голову.
Молодий солдат, який так хоробро стояв проти велетня, наближався до них. Він йшов, постійно кидаючи погляд на величезний труп вбитого монстра. Джін Ву також побачив і літню пару, які відповідали за лікарню. Вони стояли за плечем цього солдата.
Він ще не розмовляв з цими людьми, але він вже розумів їх обличчя, що вони хотіли сказати.
Цього йому було достатньо.
Тепер він не мав часу по черзі вислуховувати їхні подяки. Поки він стояв тут, решта гігантів не були в інших місцях.
Джін Ву затримав погляд на трупа вбитого велетня.
Головною причиною його приїзду в Японію була прямо перед ним.