Ю Мен Хан із хвилюванням спостерігав за цим з боку, але тепер у нього вже був здивований вираз обличчя. У цей час Ю Сок Хо гордо випростався, ніби він хотів прихватити. Він навіть трохи вип'яв груди.
"Ти бачиш? Брате, чоловічі стандарти моєї дівчинки ось на якому рівні", - він натякав на знайомство зі своєю дочкою з Джін Ву. Через те, що дочка Ю Мен Хана була надзвичайно талановитою в музиці, у ЮСок Хо виробляв невеликий комплекс неповноцінності. Але тепер він подумав, що зможе піднести свою самооцінку на цю подію. Тому що, врешті-решт, у Південній Кореї було небагато чоловіків таких же дивовижних як цей молодий чоловік.
"...подивляю, зв'язки Сок Хо йдуть досить далеко", - Ю Мен Хан вже збирався надерти на свого молодшого брата, коли Джін Ву піде. Але тепер, побачивши, що ці двоє, як здалося, "чули" один про одного, його злість швидко розтанула і повністю зникла.
Можливо, через це все могло пройти краще.
— О, боже мой! Де ж мої манери? - І Ю Сок Хо нарешті відпустив руку Джін Ву, — ти ж сказав, що вам двом потрібно щось обговорити, чи не так? Здається, мені пора йти, так що прошу, не звертайте на мене уваги.
Потім він з задовільним виглядом посміхнувся і розвернувся, щоб вийти з кабінету. Але зупинився поруч з Джін Ву.
- А, і ще, мисливець Сон-нім?
— Ээ, да?
якщо у вас буде хвилинка. Я з нетерпінням чекатиму на вас, якщо ви вирішите прийти до нас додому!
- Він був здивований.
Заглянути, якщо буде хвилинка?
Він би з нетерпінням чекав?
— Хохохохо! — Добродушний дядька, сказавши щось таємниче, покинув офіс. Він знісся, як відсвіжний вітерець.
Хоч його гучний голос і добродушний склад розуму свідчили, що він не справив враження поганої людини, все ж цей дядьок виявився дивним.
Він стояв, нахиливши голову вбік, і голова Ю Мюн Хан обережно запитав: « І ваші стосунки з моїм братом - це...?
Чи був зміст і далі шкодувати про те, що́ він відчував? Джін Ву відповів прямо: « Сьогодні вперше зустрів його ».
Від його відповіді обличчя Ю Мен Хана миттєво скам'яніло.
"Ю Сок Хо, ну ти і дурень" - як він і підозрював. На жаль, тут був важливий гість. Як і було у випадку з чоловіком, якого всі вважали безстрашними, Ю Мюн Хан намагався приховати свої емоції та запропонував гостям сісти: « Прошу вас, сідайте.
Сам він сів навпроти Джин Ву.
Секретар Кім прийшов вчасно і запитав головуючого: « Сер, чи не хочете чаю? »
- Поки що не потрібно, запитайте у мисливця-нім.
— Я теж не хочу, дякую, — похитав головою Джін Ву.
Потім голова похмурого тону звернувся до Кім: - Я б хотів поговорити з мисливцем-нім, так що не могли б ви ненадовго залишити нас?
- Зрозумів, сер.
Секретар Кім вийшов з кабінету і встав перед дверима, щоб захистити її від можливих відвідувачів. Він отримав таку вказівку ще раніше.
З цього моменту ніхто не міг увійти в кабінет. Навіть якщо б сам президент країни вирішив відвідати цю країну, секретар Кім не впустив би його. Настільки серйозне було актуальне питання.
—...
—...
Як і в ліфті, між Джіном Ву та Ю Мен Ханом запанувала тиша. Але цього разу це була зовсім іншого роду тиша.
Головуючим потрібен був час, щоб зібратися з думками. Вона не була безтурботною балаканією про старі-добрі часи чи щось подібне.
Саме тому Ю Мен Хан зміг заговорити тільки після того, як пройшов деякий час. Достатньо багато часу для того, щоб хтось встиг трохи заскучати.
- Мисливець Сон-нім.
Джін Ву терпеливо чекав. Тоді спокійно відповів: « Так?
Ю Мен Хан дістав з внутрішньої кишені чек, підписаний від його імені банком, який часто співпрацював із "Ю Джин Корпорейшн".
Але цей чек дещо відрізнявся від звичайного.
Зазвичай чек мав бути заданий числом, що вказує на кількість грошей, які представляють цей листок паперу. На цьому ж не було нічого.
— Будь ласка, - і він підштовхнув цей чек вперед.
Джін Ву подивився на цей порожній чек, і потім знову підняв голову.
Мені було важко, і він сказав: "Я не якийсь нахабний бовдур, який вважає, що може купити все за допомогою грошей. Особливо, якщо я маю справу з таким мисливцем рівня S, як з вами.
Він дуже нервував. В роті у нього пересохло.
Його хвилювання можна було порівняти до того, як він передав першу промову перед десятками тисяч його працівників після успадкування корпорації батька. У цей момент його трясло сильніше, ніж коли він був оточений сотням репортерів і повинен був зносити багато підлих образ на свою адресу. Він дуже хвилювався, як ніколи раніше.
І було очевидно, чому. Важливість цього питання значно перевіщала всі минулі моменти його життя.
Тому що він хотів жити, щоб побачити майбутнє компанії, яку він розвинув, поклавши на це всю свою молодість. Хотів жити, щоб хоч трохи подивитися на те, як ростуть його діти. І все це тепер висіло на волосинці.
— І тому... Я був би вдячний, якби ви сприймали це лише як незначний вияв моєї щирості.
Очі головуючого Ю Мен Хана палили вогнем рішучості.
Тепер Джін Ву міг припустити, чому саме це місце було вибрано для розмови. Тема, яку вони збиралися обговорювати, не повинна була покинути межі цього кабінету. Ось чому.
"Це не питання про мій приєднання до його гільдії або чогось такого", - тепер він був у цьому впевнений.
Ось чому голова вибрав свою територію - потім, щоб він міг на все сто контролювати ситуацію в будь-якому випадку. Ну, може виключення становило б тільки стихійне лихо.
Джин Ву завжди швидко все розумів. Тому це просто запитав: « Пан — голова. Що саме ви хочете у мене купити?