Коли Джін Ву втратив дар промови, з будинку швидко вибігла група працівників. Вони оточили голову і під прямим кутом поклонилися.
- З поверненням, сер!
- З поверненням, сер!
Джін Вучу почувши, як вони в ідеальному унісон викрикували це, тільки диву дався. Як довго вони мусили практикуватися, щоб так будуватись?
— Давайте зайдемо всередину, мисливець-нім. На вікнах майже на самому вершечку будівлі чітко виднілася напис "Ю Джін Корпорейшн".
"..."
Джін Ву мовчки пішов за Ю Мюн Ханом і зайшов у будинок. Головуючий чекав мисливця в холі і пішов поруч, збудувавши під його крок.
— Сюди, - запрошував він.
Коли він бачив свого керівника, то відразу починав кланятися.
Ю Мен Хан на обличчі не був упереджений, але завжди пам’ятав відповідати на всі вітання простими кивками.
Справді важлива шишка. Джін Ву відчував таке саме відчуття тільки в присутності президента Асоціації мисливців Ґо Ґун Хі. З головою Ю Мен Ханом було так само.
Хлопець мовчки йшов за ним. Можна було легко здогадатися про характер людини, на ім’я Ю Мен Ган.
У цей час працівники, що кланялися Ю Мен Хану, природно, зацікавилися і Джін Ву які йшов поруч з їхнім босом.
"Хто це?"
"А? Хіба це не...?"
"Мог це бути ...?"
Усі робітники були здивовані, коли розкривали роти. Вони дізналися в відвідувачі мисливця рівня S, коли він, заходячи до будівлі, зняв каптур.
Найкращий мисливець і кращий бізнесмен в країні. Вони удвох увійшли в головний офіс "Ю Джин Корпорейш". Хто б не здивувався такому приголомшливому випадку?
— Ээ? — У працівників мало очі не підняли з орбіт.
Серця жіночої половини працівників забилися, а працівники-чоловіки просто кивнули в бік Джін Ву. Вони не знали, чому мисливець Сон Джін Ву стояв поруч з їхнім головою. Але коли ці двоє, які вважалися кращими кожен у своїй справі, стояли поруч, то це вражало всіх. І таке дивовижне видовище всі відчували, як цілком нормальне. Навіть незважаючи на їхню значну різницю у віці
Кожен чоловік хотів би бути на їхньому місці.
І так, поки лестиві погляди супроводжували їх, ці двоє увійшли в ліфт тільки для керівництва, який очікував їх з розкриті дверима. На цьому закінчилася допомога працівників.
Коли двері тихо зачинилися, у ліфті залишилися тільки Джін Ву і голова Ю.
—...
—... - Головний мовчав. Джін Ву наслідував його приклад і теж нічого не говорив. Ліфт без зупинок піднявся прямо на останній поверх, до кабінету голови корпорації.
— Динь!
Секретар Кім, права рука голови Ю, чекав їх прибуття стоячи перед дверима в кабінет. Він швидко кивнув Джин Ву і низько вклонився своєму начальникові.
— Мої вибачення, пане голова. Всередині вас вже чекає гість, - проніс він.
— Гість? — На обличчі голови Ю Мен Хана скам’яніло, — хіба я не сказав нікого не впускати, якщо мене немає у кабінеті?
Секретар Кім дуже рідко допустився помилок, якщо взагалі дозволяв. Обличчя Ю Мен Хана застигло не через злість, а від чогось більш схожого на подив.
Секретар Кім з розлюченим обличчям сказав, що може зупинитись і сказати: « Сер, я вже повідомив нашому гостю про ваші побажання, але він так наполягав...
« Гм, — каже Ю Мен Хану. — Цього було достатньо для того, щоб відразу зрозуміти, хто був цей гість. Він безпорадно похитав головою і вказав Джін Ву в бік кабінету, — Не про що хвилюватися, так щоб не звертай уваги. Будь ласка, сюди.
- Шшш...
Двері, що ведуть до голови, відсунулися в сторону.
Літній джентльмен, який сидів там на дивані і тремтів час за читанням газети, підняв голову.
- Брате, чому з тобою так складно зв'язатися? Ти навіть скасував нашу зустріч.
Чоловік з гладким і блискучим лисом був ніким іншим, як молодшим братом Ю Мен Хана Й Сок Хо.
Усміхнувшись, він піднявся привітати свого старшого брата і подивився на нього похмуро.
- Я хіба не сказав тобі, що в мене є важлива справа на сьогодні? Я зараз зайнятий, так що приходи пізніше, - нетерпляче виголосив Ю Мен Хан.
- Про що ти? Брате, я знаю весь твій графік від і до, так яка ж справа у тебе може ...? — и Ю Сок Хо одержився на півслове, подивившись с Джин Ву, — А? А, аа?
Хіба обличчя цього молодого чоловіка чомусь не здавалося йому знайомим?
Інші почали б перебирати в голові газети або фотографії з телебачення. Але перше, що згадав Ю Сок Хо - це сторінка профілю SNS його дочки Ю Со Хюн. Йому згадалася фотографія двох молодих людей, які, здавалося, відчували себе один з одним досить затишно.
"Це дійсно мисливець Сон Джін Ву??" - він не вірив своїм очам.
Щоб впевнитися, він перекинув газету у своїх руках на першій сторінці до себе. Продовжуючи кліпати, він порівняв фотографію з газети з обличчям Джин Ву.
Ця ситуація була досить дивною. Джин Ву навіть трохи змутився. Але чомусь цей напівлисний дядька не здавався йому огидним.
"Це через те, що його очі сильно нагадують мені Ю Джин Хо?" - сказав хлопець.
Чи міг юний і облисець в майбутньому Ю Джин Хо виглядати, як цей дядьок?
Голова Ю Сок Хо не знав, що в голові Джін Ву він миттєво став стареньким Ю Джин Го. Він навіть не звертав уваги на незадоволений погляд свого старшого брата, яким той його бачив. З промезарною посмішкою він простягнув мисливцю руку.
— Айгоо! Мисливець Сон Джин Ву-нім!
— О, привіт. Джін Ву на автоматі простягнув руку.
Ю Сок Хо енергійно потиснув йому руку. Він поводився так, ніби привітав когось, кого він знову зустрів після багатьох важких років. Потім він представився: « Я впевнений, що ви чули багато про мене. Але, ну, я Ю Сок Хо з "Ю Іль Фармаяютикалс".
- ...? - І звідки б Джін Ву багато чути про нього?
Все ж було б не дуже добре розчаровувати когось, хто його так радісно привітав. Отже Джін Ву сказав щось належне у відповідь.
— А, да. Привіт. Радий знайомству.