***
Вогнувши всіх в фарбу, Ві Джі Хюн просто пішла подалі від ставка, сказавши, що хоче побачити те саме поле з квітами. Вона запитала Сан Міна, чи хоче він піти з нею, але той помотів головою.
— Наступного разу.
Тепер вони сповнені часу. Навіть якщо він не сходить на кольорову нитку зараз, вони зможуть зробити це в будь-який інший час. Ві Джі Хюн злегка посміхнулася і кивнулась.
- Вона все ж щось розуміє.
Після того, як Ви Джі Хюн пішла, Скарлет схрестила руки на грудях і подивилася на Сан Міна. У її обличчі з’являлось нарікання.
- Ми багато хочемо почути. Ти поясниш нам усе?
— Звичайно, — відразу ж відповів Сун Мін.
Він подумав, що буде легше показати все ніж говорити і знову витримав частину своїх спогадів. Побачивши це, Скарлет нахмурилась.
- Тільки не треба все показувати.
- Що?
- Не обов'язково показувати, що ти робив з тією "первою" поки ми хвилювалися за тебе.
- Нічого.
— Ага, ну як же.
Скарлет помочила головою. Я сиділа поряд з Пек Сого нехотячи глянула на дівчину.
- Навіщо ти таке говориш?
- Тобто, тобі цікаво?
— Ни разу.
- Ти казала, що не брехатимеш.
Пек Сого здригнулася, а Скарлет помітив це і розсміялась.
— Як же це весело!
- Досить вже.
— Ладно-ладно. Ти і без мене як на голках, так?
Пэк Сого прикусила губу. Скарлет оперлася на підборіддя і перевела погляд на Сан Міна.
- Добре, скажімо, ви не встигли повеселитися. Але у тебе же встав?
— Ні, — насупився Сун Мін.
— То-о-чно? - Протяжна уточниїла Скарлет.
Рубі і Тереза, які слухали їх діалог, почали шушукатися, а Чорний Дракон розуміюще кивнув.
— И добре, а то було б проблематично.
— Все нормально, — швидко відповів Сун Мін.
Трохи поодаль стояв сумний Ллойд. Він прожив довгий час, але не мав ні сім’ї, ані пари. Якщо так подумати, то він віддав всього себе темною магією. Ллойд згадав свою молодість, яка вже ніколи не повернеться до нього, і зітхнув.
- Як же це сумно... — Сумно пробурмотів він.
Сун Мін, відчуваючи трохи незручності, простягнув їм свої спогади. Пам'ять про Ві Джі Хюн доставати він не став. Для того щоб задовольнити їхню цікавість, буде достатньо спогадів з бібліотеки. Побачивши, як Сун Мін використовує магію, Скарлет посміхнулася.
— Магія – зручна штука, да?
— Ага.
- Тобі доведеться багато чого мені розповісти. Мені цікава та магія, що ти використовуєш. Я чула про магію драконів від Ллойда... Але ти не дракон, а все одно використовуєш їх магію. Всі маги захочуть отримати тебе.
- Я не збираюся нікому допомагати.
- Навіть мені?
- Подивимося на твою поведінку.
Сун Мін передав спогади. Їх навіть вилітала за межі лісу Осла.
— Боже...
Вона була першою шокована. Її очі задрижали, і вона обернулася на Сан Міна. Здивована не тільки Осла, всі були шоковані, що доля змінилася саме таким чином.
— У світу фей не було іншого виходу... Але так вони принаймні не постраждали, вдихнувши подих і сказавши Осла.
— Невже пан може на це здатний? — запитав Ллойд у Осли.
Він побачив все через спогади, але за винятком Осли і Сун Міна ніхто не міг відчувати господаря шляху, як і сам шлях.
- Він сильний і небезпечний... — Осла повільно кивнула. — Ти глянь, як легко він розправився з королем страху. Але навіть тоді володар темряви великого магічного світу не міг нічого зробити. Це означає, що він не хоче вступати у конфлікт з господарем.
Та і міг би він хоч щось змінити? Сан Мін не знав відповіді на це запитання. Крім того, бібліотека була створена таким чином, що володар темряви не міг стати на її територію. Власник шляху зміг увійти в неї лише тому, що він не має фізичного тіла.
« Світ фей більше не в стані втручатися у справи цього світу, але він не постраждає через те, що господар буде переглядати записи світу », — пояснила Осла і замовкла.
Зрештою все склалося добре. Коли б кінець настав, як і передбачалося, Осла пошкодила би й завдала тяжкої кари за свою порушену обіцянку.
— Рён Джу - идиот... — Пробурмотила вона і розтрощила крила. — Передал усього лише привіт. Цього недостатньо... Що раніше, що зараз - він ідіот.
Ян Іль Чон з сумом згадував час, який проводив у лісі. Осла підняла погляд і подивилася на його могилу, скинувши з очей сльози.
— Чон Вэ Чон... — тихо проговорив Чорний Дракон.
Він згадав образ Короля Копій, якого побачив крізь спогади Сун Міна. Шлях бойової душі нагадує Чон Ве Чон, і король копій не хотів там опинитися. Дивлячись на те, як він просувається вперед, Чорний Дракон гірко посміхнувся.
— Робить це просто з гордості.
Тереза помітила, що Чорний Дракон розмовляє сам з собою, і він швидко закинув руку за голову і почухав головку.
— Авель и вчитель... Вийшли з миром, — пробурнил Ллойд, заплющивши очі.
Вивчаючи спогади Сан - Міна, він опустив голову.
- Дякую, що звільнив їх.
— Пан... — Рубі задрижала і сумно опустила голову. — Божевільний диявол теж... вирушив у хороше місце.
— Да.
Лише Сумасшедшим Дияволом подорожували тільки Сан Мін і Рубі. Вона згадала його веселу посмішку, пригадала їм, як вперше проїхатися поїздом і як він радів на місці біля вікна. Зрештою він помстився і помер.
— Він сказав тобі створити релігію, — тихо проговорила Скарлет. — Теж мені, знайшов, кому довіритися. Ти хоч щось знаєш про створення релігії?
— Просто докладу всіх зусиль, — перекладав на Терезу Сун Мін, і та була здивована.
— Я... Я вірю в інших Богів.
— Чи ж ваша релігія не вірить у всіх богів? Просто прибавиться ще один.
- Я не маю таких прав... та й основа віросповідання - це не така вже проста річ.
— Ви ж допоможете мені, правда?
— Але віруючих не буде...
- Чому?
— Якщо ми просто додамо ще одного Бога, люди почнуть сумніватися і по всьому світі розлетяться чутки про те, що це фальшивка.
Тереза виявила негативний склад розуму. У результаті все вийде не так просто, як він очікував, але Сан Міну було байдуже. У нього в запасі весь вагон часу, а способи знайти можна. Побачивши, що все глибоко задумалося, Сун Мін відступив. Не можна навантажувати їх усіх своєю роботою. До певної міри це лежало на його плечах. Але, змінивши тему, він зміг звільнитися від ви-за Ві Джі Хюн незручності.
- Учень ... — сказала Пек Сого, коли Сан Мін збирався відвернутися.
— Да, учитель? Що таке?
- Я хочу дещо сказати.
Пэк Сого перевела дихання. Їй б хотілося, щоб час хоча б на короткий час застигло, але вона знала, що це неможливо. Крім того, вона пообіцяла не обманювати при наступній зустрічі. Вона дала таку обіцянку не тільки Сан Міну, але й самій собі.
- Ти мені подобаєшся.
Сан Мін застиг на місці.
— Ого! — Вона навіть не здогадувалася, що Пек Соґо змовить про це.
— Вчителю...
- Не думай, що це щось погане.
Пек Сого не уникала його погляду. Вона схопилася за порожній рукав і продовжувала:
— Я навіть не знаю, коли все це почалося. Мабуть, саме тоді ми зустрілися на Муші. Тоді я побачила, як ти помираєш і відчувала співчуття.
Пик Сого теж не знала про походження своїх почуттів. Вони змінилися надто часто.
- Весь той час, що ми провели вдвох на горі... Думаю, саме тоді у мене і з'явилися до тебе почуття. І я ж тоді перша спустилася. А в день, коли помер Примарний меч, ми з тобою знову зустрілися. Тоді ти дуже відрізнявся від Сун Міна, якого я зустріла на горі. Ти сидів перед тілом Примарного мечника в напівобморальному стані... У той момент мені було дуже шкода тебе.
Сун Мін також чітко пам’ятав події того дня. Він сам не помітив, як вбив Примарного мечника і в стукозі застиг перед його тілом. Тоді Сун Мін, усвідомивши свою слабкість, наблизився до розпачу. І саме в той момент він знову зустрівся з Пек Сого.
— И в підземелле, ученик, ты... зробив все, щоб врятувати мене. Тільки завдяки тобі я залишилася живою.
— Вчителю...
— А коли ми знову зустрілися, ти втратив розум і почав знищувати Гермуд. Після цього ти врятував мене з дому королеви вампірів. На той момент я дійсно була в розпачі, а ти допоміг мені піднятися.
Очі Пек Сого всміхнулися до цього.
- Насправді... Так що я не можу точно сказати, коли ти почав мені подобатись. Просто в якийсь момент мені стало важко бачити у тобі учня... Я почала чекати від тебе чогось більшого. Я і сама вважала, що так не можна, тому намагалася думати в іншому напрямку та обманювала.
— Вчителю.
Вона продовжувала говорити, навіть не дихаючи. — Ви Джі Хюн, звичайно, знає про тебе щось, чого не знаю я, але так само вона не знає за тебе того, що знала я. Я не знала про ваші стосунки з нею, хоча й розуміла, що ви тісно пов’язані. Але для мене це було не важливо.
Сан Мін більше нічого не говорив. Нині Пек Сого була щирою людиною, ніж будь - коли. Навіть щира, ніж тоді, коли говорила про знищення зла і започатковує добрий світ. Тепер вона була сама собою і не ставила віру на перше місце.
Пэк Сого - хороша людина, занадто добра. Вона вважала, що найважливіше в житті — поводитись правильно. Зараз вона поводилася дуже незвичайно.
— Нічого страшного, якщо я тобі не подобаюся в такому ключі, - Пек Сого піддалась почуттям та посміхнулася. — І все ж... Мені хотілося чесно сказати про це. Тому що брехати погано.
— Дякую, вчитель. — Брехня Вам не в обличчя.
- Яке дивне відчуття... — Вона поклала єдину руку на груди. - Здається, стало легше... але при цьому ще важче і болючіше.
— Як ви й сказали, — сказав Сун Мін до Пек Сого, - так само як я пов'язаний з Ві Джі Хюн, я зв"язався і з Вами. Як і з усіма присутніми тут.
— Да...
що розповіли... Я не заслуговую вашої уваги. Ви занадто хороша людина.
Сан Мін стояв прямо перед Пек Сого, і та постаралася хоч якось посміхнутися. Сан Мін виставив вперед руки і обняв її за плечі.
— Не страдайте, учитель.
- Але мені хочеться...
- Чому? Я ніколи не казав, що Ви мені не подобаєтеся.
Ці слова лялечки Пек Сого здригнулися. Побачивши це, очі Терези й Рубі забллителі. Очі Чорного Дракона тремтів і він, задумаючись подивився на Сун Міна.
"Так він бабник?"
Він не сказав це. Він вже думав про це під час нападу на Кім Джон Хёна. В кінцевому підсумку, він просто робить все так, як йому хочеться.
« Я теж хочу одружитися, — з сумом подивився на Сан Міна. - Та який там, хоча б почати зустрічатися...»
З якого боку ні глянь — Ві Джі Хюн красуня, а Пек Сого не поступається їй. Чому ж доля направила двох таких вродливих дівчат до одного хлопця? Що за несправедливість?
« Чому я не перевалив нічого доброго? — Ллойд потріпав свою макушку. - Ну, хоч волосся випадати ще не почали".
Морщини, як і все інше, він міг виправити за допомогою магії, так що старість його поки що його не наздогнала. Якщо хтось молодий, то вік не важливий. Він подумав, що завтра ж варто відправитися в вежу і підшукати там собі якусь чарівницю. Звичайно, він навіть не думав про це.
- Учень, так значить...
— Не поспішайте, — сказав Сун Мін, поплескав Пек Сого по спині. — Кінець більше не загрожує нам, а час передвіщається. Я не знаю Вас повністю, як і Ви мене. Ви ж не знаєте, яким я був до нашої зустрічі. Ві Джі Хюн теж цього не знає.
Сон Мін опустив погляд на Пек Сого і незручно посміхнувся.
— Тому розберемося разом. Не поспішаючи, поступово.
— Добре... — Посміхнулась.
— Я... — Скарлет роздратовано подивилася на Сан Міна і Пек Сіґо. — Я просто вийду заміж на магію.
Можливо, її думка колись зміниться, але дивлячись на все це слагове шоу, вона не могла уникнути огиди.
***
Місце, яке засіяло в її пам'яті, сильно змінилося. Це було неминуче. На ліс напала Дженіелла, і поляна, де Ві Джюн провела рік разом з Сон Міном, змінилася до невпізнання. Точніше, від неї майже нічого не залишилося. Осла намагалася відновити її, але виглядала вона тепер по-іншому. Ві Джі Хюн не засмутилася. Десять років - довгий термін. Її б більше засмутило, якби це місце ніяк не змінилося.
— Здається, що я майже не змінилася. Вона тихо проговорила на поліну.
З усіх боків її тут відразу окутав аромат незнаних їй квітів. Може їй варто більше дізнатися про квіти? Ви Джі Хюн подумала про це і посміхнулася. Було б добре знати назви улюблених кольорів.
— Я зраджуся.
Ві Джі Хюн сиділа посеред поляни, спостерігаючи за метеликами. Десять років тому вона майже весь час проводила в цьому місці. Поки Сун Мін навчався у Ян Іль Чона, вона сиділа тут і думала. Коли вона звикала до яскравого аромату, то починала занурюватися на глибини свідомості і практикувати навики в Мірі свідомості. І коли сонце опускалося за горизонт...
— Ти приходив, — сказала вона, відкривши очі.
В кінці поля стояв Сан Мін. Сонце заходило і небо розмальовувалося в червоний колір, що не могло навіювати пам’яті десятирічної давності.
- Я думала, що змінилася, але це не так. - Пробурмотала вона.
Сун Мін пішов назустріч Ві Джі Хюн, перетинаючи поле. Та не рухалася і чекала, поки хлопець сам дійде до неї.
— Поговорили?
— Да.
— Я вже говорила, але скажу ще раз: я не збираюся поступатися першою.
« Я не прошу про це », — відповів Сун Мін, усміхнувшись.
Ви Джі Хюн розсміялася.
— Я, знаєш, - вона потягнулася вперед і взяла Сан Міна за руку, а її щоки розфарбували - багато чого хочу зробити з тобою.
Вона стиснула руки сильніше.
— Добре, що світ не прийшов кінець. Ти не помер, я теж не померла, ми можемо продовжувати жити і встигнути багато зробити.
У них є час на дурниці, веселощі, щастя. Сан Мін подумав про слова Ходжу і посміхнувся.
— Згоден.
До цих пір Сан Мін завжди жив заради чогось, будь то бажання обігнати Ви Джи Хюн або зупинити кінець. Доля не дозволила йому бути щасливою і спокійною. Він повинен був продовжувати битися, бачити перед собою масштабну мету і постійно прощатися з кимось. Під кінець усіх страждань він мав померти.
Але тепер все змінилося, доля зникла і цей світ більше не підв'язаний її течією. Усі врятувалися.
— Обніми мене, — прошепотіла Ві Джі Хюн.
Вона опустила очі і чекала, поки Сан Мін почне діяти. Серце хлопця тремтіло. Розкриваючи руки, він обіймав Ві Джі Хюн, після чого вона закривала очі, занурившись у спогади.
Прикликали її раптово. Вона почувалася вкрай самотньою, як вона потрапила у центр площі Дженабіса. Тоді вона не задумувалася, чи це сон, а може якась магія. Вона зловила на собі погляд.
— Чому ти дивився на мене? — Вона обережно запитала.
Її співрозмовником був хлопець, який не мав жодних особливих навичок, але все ж кидався в очі.
- Як тебе звати?
— Лі Сан Мін.
- Скільки тобі років?
- Чотирнадцять.
- Мене звати Ві Джі Хюн, мені тринадцять.
Тоді вони дізналися вік і імена одне одного. Ві Джі Хюн ніколи не забуде їх. Неважливо, чи це були проробки долі або воля Сун Міна, але для Ви Джі Хюн їхня зустріч стала важливою подією.
— Добре, що я зустріла тебе тоді, — прошепотіла вона в його груди.
- Я теж радий, що зустрів тебе.
Сюн Міна почалося нове життя з Ві Джі Хюн. Завдяки їй він став тим, ким є тепер.
« Цікаво, що було б, якби ми не зустрілися?»
А якби він пам'ятав все те, що сталося в попередньому житті? Нічого хорошого б це не закінчилося. Тоді він не мав би жодних навичок і цілей. Навіть якщо б він мав спогади з попереднього життя, то не став би тим, ким є зараз. Але завдяки зустрічі з Ви Джі Хюн...
— Зустрівши тебе, я став собою.
Сан Мін змінився після зустрічі з нею, а вона після зібрання.
"А..."
Їхні погляди змінилися. Сан Мін відчув щастя, що піднімається у грудях і ще міцніше стиснув Ві Джі Хюн. Він завжди говорив, що ніколи не був щасливим, але це не так. У його житті були щасливі моменти, і будуть в майбутньому.