Коли Сун Мін вийшов з бібліотеки, прохід в неї розсипався. Вона вже не є небезпечною для цього світу.
« Ну, це навіть на краще».
Він більше не збирався входити туди. Сан Мін переконався, що вхід остаточно зник і відвернувся. Після того як ліс спав, він перетворився на звичайний ліс. Тепер тим, хто входить в нього, нічого не загрожувало, тому що всі душі пішли в інший світ, а монстри були мертві. Немає ні захисту, ні проходу в бібліотеку, ані племені, що охороняє ліс.
« Все буде добре? »
Сан Мін подумав про Ві Джі Хюн. Проходячи в бібліотеку, він не міг взяти її з собою, а часу пояснювати, що до чого, не було, тому просто перемістив її на гору Хюджель. Він думав про те, щоб відправити її в Лес фей, але йому не хотілося турбувати Ослу, якій б Ви Джі Хюн обов'язково розповіла, що сталося.
Кінець запобігає, але проблеми залишилися. Тобто, це були вже невеликі турботи, по типу того, що йому робити, якщо Ви Джі Хюн розізлиться. Сан Мін посміхнувся тому, що його хвилюють такі речі. Думаючи про це, він перемістився в просторі.
— А ты швидко.
Зустрів його холодний голос і сплеск крижаної води, але Сун Мін зовсім не здивувався. Він міг би легко відвернутися від бризок або зупинити їх, але цього він не зробив.
— Який ти нудний, — пробурмотіла Ві Джі Хюн.
Вона сиділа в озері, мабуть, намагаючись змити з себе шар застиглу крові і поганий запах. Сун Мін подивився на її спадаючих з плечей мокре волосся і відкашлювався. Зазвичай, коли люди миються, вони знімають одяг і Ві Джі Хюн стояла нагішом. Сон Мін відразу розсміявся і піднялася на ноги.
— А ось це вже цікавіше.
— Ти б одягнулася, — сказав Сун Мін і поглянув на Ві Джі Хюн.
За десять років вона майже не змете... Ні, груди трохи збільшилися, здається. Буквально за одну мить, коли його погляд ковзнув по її тілу, він вловив всі зміни. Для Сун Міна, який мав стільки сил, це не було важко.
- Помітив?
Ві Джі Хюн не пропустила очей, як тремтів погляд Сун Міна і вона посміхнулась. Вона злегка прогнулася в спині і з’єднала лопатки. Груді виступила вперед і Ві Джі Хюн підняла голову вгору. Гордовицький жест не міг бути.
« Я навіть не старалася, — сказала вона на дещо збільшеному груді. - У якийсь момент вона просто стала більше. Може ще продовжувати рости.
— По-своєму...
Проста людина б і не помітила таких незначних змін у розмірі, але відчувала, що Ві Джи Хюн дуже задоволена.
- Не збираєшся роздягатися? — Вона запитала, схиливши голову набік.
Сан Мін не знав, що відповісти, і просто моргнув.
— Навіщо мені роздягатися?.
- Тому що я роздягнена.
- Що...
— Або тобі не подобається? - Знову запитала, не піднімаючи голови.
По обличчю Ві Джі Хюн стікали краплі води. Сун Мін здригнувся і помотів головою.
— Ні, подобається...
- Гаразд, досить.
Вона піднялася над водою, краплі на її тілі випарилися і вона дістала з просторового кишені новий одяг. Побачивши це, Сун Мін почав жалкувати, але вже було пізно.
— Прости.
— За що?
- Що не зняв одяг...
- Все одно настрій не те. Я була роздягнулася просто тому, що милася. Як ні в чому не було й мови, вона одягнулась і відірхнула волосся, а потім спокійно подивилася на Сан Міна. - Ти закінчив?
— Да?
— Всё дела?
— Да.
Ві Джі Хюн трохи кивнула головою, почувши його відповідь. Вона підняла пустий погляд до неба і сказала:
— Від темного духу, який тут перебував, не залишилось і сліду.
- Темний дух... Я хотів померти. Померти, піднятися, забути про все і народитися знову. Таким було його бажання, і я виконав його.
— Зрозуміло. Доля сильно змінилася. Ти не зупинив кінець, а повністю змінив світ.
Сан Мін злегка посміхнувся. Ві Джі Хюн повільно опустила погляд і подивилася на нього.
— Не тільки темний дух зник. Я відчуваю, що благословення також зникло.
- Бо цей світ перестав бути полем для експериментів.
Благословення темного духу над Ві Джі Хюн діяло тільки на полі для експериментів. Управителі могли впливати на здібності певної особи, але їхній вплив і далі зникав. Тепер Ві Джі Хюн отримала не стільки талантів. Вона була генієм ще до того, як отримала благословення темного духу.
— Зрозуміло, — на губах Ві Джі Хюн проскочила усмішка. Отже, доля і відповідальність зникли.
Сан Мін теж посміхнувся.
« Коли я вперше потрапила в Ерію, то подумала, що знайшла свободу незалежно від батька і власної волі — Ві Джі Хюн повільно підійшла до Сун Міну. — Але це не так. Мене підхопило течія долі, про яку я й не здогадувалася, а разом з нею виникла і відповідальність. Зрештою я ніколи не була вільною у цьому світі.
Вона зупинилася перед Сан Міном і зітхнула. Потім вона простягнула руку і поклала її на плече хлопця.
- І ти став моїм першим.
Ві Джі Хюн підняла очі і побачила їхні погляди. Її усмішка була яскравішою, ніж будь-коли.
- Ти першим зробив мене вільною...
Сан Мін безмовно обняв Ви Джі Хюн. Вона притягнулася до нього, не відкидаючись.
— Дякую, — тихо прошепотіла вона.
Сан Мін опустив на неї погляд і помітив, що вуха, які виходять через чорне волосся, почервоніли.
— Мені цікаво, — заговорила вона через деякий час. Коли мене не було, у тебе були інші жінки?
— Що?.
Ці слова по його спині пробіг холод.
- Якщо не відповів відразу, значить були. І як далеко ви зайшли?
— Зайшли? Ти про що?
— То ти просто зустрічався?
Ві Джі Хюн підняла голову. На Сан Міна дивилися настільки яскраві очі, що в них було неможливо прочитати емоції.
- Пам'ятаєш, що я говорила?
— Коли?.
— У Лесу фей, перш ніж ми розлучилися.
- Слова про « бути першою»?
— Да. Зараз нічого не змінилося. Ти був у мене першим, я була в тебе першою і цього достатньо. Мені все одно, якщо ти зустрічався і спав з кимось ще, але важливою для тебе повинна бути я, обов'язково я. Ти можеш кохати інших жінок, але мене повинен любити більше всіх. Зрозумів?
- Так і буде...
— Я не можу читати твої думки, тому говори про те, що думаєш. Якщо я почну здогадатися, що ти не любиш мене більше всіх і не вважаєш першою... — Ви Джи Хюн прищурилась. - Я б хотіла сказати, що вб'ю тебе, але ти мабуть сильніший за мене, так що це не має сенсу.
- Такого не станеться, тож ти можеш не хвилюватися.
— Це ми ще подивимося, - сказала вона і вирвалася з обіймів Сан Міна.
Між ними нависла мовчазна напруга. Сун Мін задумався про те, що повинен сказати, і в результаті зітхнувши передав Ві Джі Хюн частину своїх спогадів.
- Що це?
- Мої спогади.
- Чому ти їх показуєш?
- Бо так ти зрозумієш мене краще, ніж на словах. Я не дуже добре вмію висловлювати свої думки.
— Як наглух, — усміхнулася Ви Джі Хюн. - Це спогади, які збереглися з твого боку. Якщо я прийму їх, то мені не залишиться нічого, крім як прийняти і твою точку зору.
- Я не тому даю їх тобі. Якщо не хочеш, то...
— Ні, — ви Джі Хюн обірвала Сан Міна і взяла частину його спогадів. — Я хочу подивитись, як вона посміхнулась. Я хочу відчути світло, яке покрило її руку. — Я хочу дізнатися про тебе те, чого не знала раніше.
Ві Джі Хюн прийняла спогади Сан - Міна. У них зберігалося все, що сталося з ним після того, як вони розлучилися. Ві Джі Хюн мовчала і вивчала його спогади. На це не потрібно було багато часу. Вона подивилася всі його спогади за цей період і посміхнулася.
— Ходімо, — ви Джі Хюн взяла його за руку. — Мені теж захотілося зустрітися.
***
— Ось же недоумок, чому він не повертається? — Пробурмотала Скарлет, нервно гризчи нігті.
Вони всі зібралися в Лесу фей біля ставка. Вони не знали всіх подробиць про те, що сталося у лісі Спящому, але зрозуміли, ніби доля, яку було неможливо змінити, зрештою змінилася. Це не час застигло, не змінилася швидкість подій, це доля помінялася повністю. Вони дізналися про це завдяки Ослі, тому що спочатку вона не могла покинути Ліс фей. Так само як королева духів не могла особисто прийти в цей світ, Осла була прив'язана до цього лісу і не змогла існувати у зовнішньому світі. І тепер це обмеження зникло.
- Це точно? — запитала Пек Сого, яка не могла приховати свого занепокоєння.
Але коли Осла вийшла за межі лісу, вона трохи заспокоїлася. Насправді, вона завжди хотіла покинути ліс тому що такої можливості у неї ніколи не було. Вона хотіла піти і подивитися решту світу.
— Так, кінець уже не настав.
- Так чому його досі немає? — Скарлет схвильовано підскочив. — Він же не помер, коли все скінчиться?
— Цього й я не знаю, — прикусила губу Осла.
Той, хто колись мовчав, сказав:
— Якщо не можеш чекати, то йди туди сама і запитай себе.
— Так він сказав, що нам не потрібна наша допомога і пішов сам. Думаєш, він зрадіє моєму появі?
В кінцевому рахунку, це питання гордості.
Пек Сого глянула на Скарлет. Насправді, вона і сама хотіла негайно кинутися в Спний ліс на пошуки Сан Міна. Вона хотіла зустрітися і сказати йому, що він молодець, потім потиснути руку або обійняти, а тоді почути детальну розповідь про те, як сталося.
- Що дивишся? Не піду я. Якщо хочеш, то йди без мене.
Скарлет була надмірно горда. Магічний кінь тепер виконував команду Скарлет і, якщо вона вирішить не їхати до сплячого лісу, інші мусять шукати інший спосіб.
— Може він просто не може повернутися? — вимовив Ллойд.
Рубі, яка стояла поряд з ним, кивнула.
— А що, коли він помирає і чекає на нас?
- Та про що ви, він виживе навіть якщо йому голову відірвуть.
— Може на нього наклали прокляття?. — Турботливим тоном вимовив Тереза.
Почувши це, Скарлет засумнівалася. У результаті вона відкашлялася і кивнула.
— Ладно... У такому випадку, для початку підемо туди і ...
Але перш, ніж вона встигла закінчити розпочату пропозицію, в повітрі над ставком почала скаплюватися магічна сила. Ллойд і Скарлет підскочили з місця. Осла теж підняла погляд, пильно дивлячись на згустки магії над ставком. Вона трохи здивувалася, але не більше. У цьому світі тільки одна людина могла використовувати переміщення в просторі.
— Явився, не запиливсь, — хмикнув Скарлет.
Сан Мін відчув на собі багато поглядів і, тримаючи Ві Джі Хюн за руку, спустився на водну миску. Він, не розуміючи причини злісних поглядів, здивувався і нахилив голову.
« Що таке?»
Скарлет і Пек Соґо були особливо жорстокими, навіть якщо це не так. Тереза і Рубі переглянулися, а Чорний Дракон відкашлювався. Ллойд, очевидно, не хотів втручатися в справу і відступив назад. Навіть Осла виглядала не так спокійно, як завжди.
- Що з вами? — запитав Сан Мін.
Хоч би скільки думав, він не розумів причини такого мислення. Він щойно врятував цей світ від кінця і став героєм, який змінив долю. Хоча прості люди й не здогадувались про це, вони точно знали, що Сун Мін зробив. То чому ж вони так поводяться?
- Повернутися він не міг, значить? — Скарлет різко вимовила. — Умирал? Проклятье на него поклали? — Вона не хотіла. - Що ти робив, що повернувся тільки зараз?
— Так, стоп... — Сан Мін зрозумів, що відбувається і помотав рукою, але його не лякали незадоволені погляди. У цей момент Ві Джі Хюн спокійно оглянула всіх, хто був перед ними.
— Ми ніколи не зустрічалися з вами, — тихо заговорила Ві Джи Хюн.
Її погляд попрямував на Пэк Сого. Вони обидві довгий час перебували в підземеллі, але Ві Джі Хюн не пам'ятала її. На той момент ім'я Пек Сема нічого для неї не значило. Єдиною, кого Ви Джі Хюн знала, була Осла.
— Але я знаю, хто ви.
Вона трохи усміхнулась і знову оглядала всіх присутніх. Завдяки тому, що вона отримала частину спогадів Сун Міна, то знала їх усіх. Поки її не було, вони були поруч з Сан Міном і підтримували його.
— Я - Ви Джі Хюн, — байдуже вимовила вона, перевівши подих.
Через такий несподіваний та короткий показ ніхто не зміг відреагувати належним чином. Але Ві Джі Хюн не хвилювалася зачарована тиша. Замість цього вона підняла палець і звернула увагу на Сан Міна.
- Він у мене перший.
— Ух! — Почувши таке відвертомовне твердження, Ллойд вигукнув, порушивши тишу. — А Вы... Яка зухвала дівчина.
Пэк Сого не могла нічого сказати і просто плескала очима. Скарлет задрижала. Вона голосно перевела подих і кілька разів кивнула головою.
— Так, так. — пробурмотіла вона, але прозвучало це ніби з посміхом.
Тереза і Чорний Дракон взялися за руки й спостерігали за ситуацією. Їм б зараз відмінно підійшов попкорн.
— Гей, — подавала Осла. — Я можу вийти з лісу?
Її, на відміну від усіх інших, куди менше цікавила особисте життя Сан Міна.