Зуби Терези стукали одна об одну. Вона усвідомила, що її огортає страх. Вона хотіла втекти, але згодом зрозуміла, що не може так вчинити. Вона обхопила себе за плечі.
« Все нормально?» — у неї в голові пролунав голос Скарлет.
« Що відбувається?» — запитав Ллойд, коли Тереза не відповіла.
— Нор... « Зрештою, — сказала дівчина, що не виходила назовні з горла, і вона нервово сковтнулася.
Тереза не звикла до такого страху, і навіть під час навчання вона не відчувала чогось подібного. Вона завжди прикладала все, що робила, максимум зусиль. Навіть коли вона не знаходила відповідей на свої запитання, то спілкувалася з іншими Богом і ніколи в них не сумнівалася. Будучи під їхнім заступництвом, вона не їла страху. Вона навіть не впадала у розпач, продовжуючи дати людям надію. Можна назвати це самовпевненістю, але вона завжди думала, що кінець буде її осторонь. Вона ж свята.
Але тепер їй було страшно, і вона нічого не могла з цим зробити. Вона хотіла просто заволодіти і боягузливо кинутися геть. Тереза міцно стиснула підвіску на шиї.
Вона кілька разів звернулася до Бога, але нічого не почула.
Тереза піднялась на тремтячі ноги. Змахнувши з очей сльози, вона оглянулася навколо.
« Що таке? Вона тут?»
Дівчина побачила схвильоване обличчя Скарлет. Вона продовжувала воювати на довіреній їй території, але при цьому з Терезою розмовляла якомога спокійним тоном, щоб не хвилюватись її зайвий раз.
« Не перестарайся », — сказав Ллойд.
« Я не втечу» — Тереза ще раз зшила підвіску на грудях.
Вона переключила свою увагу на Пек Сого і Чорного Дракона, які билися з Ченом та Куном. Тереза ненадовго зупинила свій погляд на Чорному Драконі, натягнула на голову капюшон і похлеснула себе через згадку, а потім прикусила губу, щоб відчути біль та прийти в себе.
— Вона тут, — відповіла Тереза знову, побачивши королеву вампірів.
З того місця, де вона стояла, Дженіеллу неможливо побачити неозброєним оком. Але коли вона потрапить в поле зору справжніх очей, буде вже надто пізно.
***
Королева вампірів дивилася стоячий перед ставком дівчину. Вона висунула язик і облизала губи, які пересохли від спраги. Дженіелла бачила Терезу, якій дуже хотілося втекти, але вона цього не робила.
— Неймовірно, — захихикала вона.
Простір затремтів. Несподівано спалахнуло світло, яке зруйнував темряву і Дженіелла зупинилася. Тепер її блиск засліплював шлях. Це світло було куди міцніше за решту захисту в лісі.
Дженіелла простягнула руку. Як тільки вона доторкнулася до світла, на її долоні перестрибнув святий вогонь. Вона опустила палаючу руку вниз і розсміялася, а обгорілі пальці негайно відновилися. Вона зрозуміла, що не зможе захистити її.
Дженіелла відступила на кілька кроків назад і з її тіла полилася червона магічна сила, яку вона зібрала у правиці. Кривава енергія скупчилася в кулю, і королева вампірів повільно запустила його вперед. Сильний вибух потряс простір, і червона енергія зруйнувала святий захист.
— А!. — вигукнула Тереза.
Вона додала сили в ноги і закричала зубами. Не можна так рано здаватися. Тереза в роті зковтнула кров і зміцнила її.
— А-а-грах! — Закричала вона, коли магія Дженіелли знову зруйнувала захист.
Тереза з усіх сил намагалася підтримувати щит, але зрештою осіла на місці і між стиснутими губами потекла кров.
"Прошу», — Тереза ще більше зшила підвіску.
Вона підняла погляд і знайшла Чорного Дракона.
— Помоги... - Вона вимовила ледь чутно.
Наступного разу затряслася захисна система. З очей і носа Терези по щоках стікала темна кров.
— Боже...
Але хоч би скільки Тереза його злила, він не відгукувався. Вона розуміла, що не варто чекати на відповідь.
У цей раз захист був особливо сильний удар і стіна повністю впала. Тереза не витримала цього і розкрила рот, з якого відразу потекла темна кров, стікаючи вниз. Дівчина подивилася на бордові плями і розпачливо всхлипнула. Їй треба було протриматися довше...
Хтось різко схопив її за плече, і вона обернулася назад. Сун Мін з жалем дивився на стібну кров'ю Терезу і взяв її руки у свої.
— Ви чудово впоралися, — почула Тереза з непритомністю.
Чи може вона зараз трохи відпочити? Перед тим як повністю відключитися, вона відчула тривогу і страх. Сун Мін обняв її і підняв, передавши Терезу стоячій позаду Ослі.
— Позаботься о ней.
— Гаразд, Осла кивнула і взяла її.
Коли вона прийшла до ставка, то з хвилюванням подивилася на Терезу. Волна накрила їх, і маленькі феї, не менш стурбовані станом дівчини, забрали її під воду.
Коли Тереза втратила свідомість, її захист зник. Сун Мін застосував свій власний захист і пішов вперед. Він бачив, як Дженіелла далеко попереду усміхалася. Вони дивилися один на одного так, ніби вперше зустрілися.
« Як вона безсила» — пробурмотів Ходже.
Сун Мін стиснув у руці спис, а Осла проводила його схвильованим поглядом.
- Кажуть, ти хотів, щоб я прийшла на переговори? — запитала Дженіелла.
Хоча відстань між ними досить велика, її голос звучав настільки чітко, ніби вона стояла перед ним.
— Якщо ти прийшла на переговори, то з супроводжую явно перестаралася.
- Так ти ж перший викрав Айне. Так що? — Розсміялася вона, обваживши зуби. — Смачно?
— Ні, — відповів він, відчуваючи прискорене серцебиття. - Я думав, що ти будеш злою.
- Якщо я прийшла сюди, то тобі не потрібно залишати її живою. Держишь меня за едику? Коли я прийшла сюди, то з самого початку не хотіла її врятувати.
- То чому ж ти тоді прийшла?
- Через те, що я не бачу майбутнього, і тепер мені доводиться все перевіряти особисто. Та й я більше не збираюся залишати без уваги твої витівки. Я часто спускала тобі все з рук, — Дженіелла потиснула плечима. - Це кінець. Не думаєш, що тобі краще втекти?
- Ні, тут найкраще місце для битви.
— Ха-ха-хо! Мабуть, ти покладаєшся на силу королеви фей, так? — запитала вона, подивившись на Ослу.
Та змірила Дженіеллу холодним поглядом у відповідь, і королева вампірів посміхнулася.
- Якби я сьогодні не була повною, то подумала б, чи варто тут битися. Але, на жаль.
Дженіелла не могла ігнорувати сили Осли, особливо тут, на її території.
— Я б не прийшла, якби не була впевнена у своїй перемозі, — Дженіелла почала рух.
Джеміні стояла нерухомо, просто вперши у Сан Міна погляд. У глибині душі вона сподівалася, що він втече. Хоч би як оптимістично вона була настроєна, вона думала, що Сан Міну не зможе перемогти Дженіеллу. Хоч би як добре вони підготувалися, вона практично всемогутня.
Джеміні ненавиділа Дженіеллу. З одного боку вона любила її, але з іншого душею бажала смерті. Вона хотіла прикінчити цю божевільну, бажала зруйнувати сім'ю, яку та насильно створила, але водночас вона не могла зробити цього особисто.
— Що?.
Прескан, для якого час завмерло, нарешті почав приходити в себе.
— Айне... Ні, зачекайте... Такого не може бути...
« Вона мертва, — відповіла Дженіелла. - Невже ти дійсно думав, що вона в порядку? Ти сам подумай, у нього немає причин залишати її в живих.
— Нет, не могу... Королева?
— Нічого не поробиш. Якби це відбувалося на моїх очах, то я б врятувала її, звичайно, але мене тут не було.
— А-а! — Прескан, готовий розрітися, осів на землю.
На його обличчі змішалися гнів і розпач, а на очах проступили сльози. Для Дженіелли це була чудова музика. Вона досить посміхнулась.
- Цього разу ти не втечеш.
- Я не збираюся цього робити.
- То ти хочеш померти?
— Нет.
- Думаєш, що зможеш виграти?
— Нет.
— А що тоді? — розсміялася вона.
Навколо Дженіелли з'явилася червона сфера. Вона тремтіла в очікуванні.
— Якщо скажу, то буде не цікаво.
Сон Мін подивився на Дженіеллу, яка падала у місячне світло.
"Джеміні не буде нічого робити?"
Насправді він сподівався, що вона йому допоможе, але насправді Джеміні не мав на це жодних причин. Вона завжди йому допомагала, але в вирішальний момент вона не буде марати руки.
— Я докладу зусиль, щоб захистити тебе, — впевнено вимовила Осла. - Твої атаки я не зможу посилити, але моє благословення захистить тебе.
« Не вір ні очам, ані вухам. У повний місяць Дженіелла здатна на все, що завгодно. Довірся своїм почуттям і досвіду. И мне. Я бачу те, чого не бачиш ти".
У ньому почала підніматися сила Ходжу, і Сун Міна окутал фіолетове світло.
« Не забувай, що вона безсмертна. Не поспішай робити поспішних висновків, бо не думай про смерть. Не знаю, наскільки добре ти впораєшся, але не використовуй Безкінченність. Якщо ти знову витратиш всю енергію, то на цьому все буде скінчено. Ти помреш".
Сан Мін кивнув. Йому не слід забувати про це. Його супротивник є безсмертним монстром.
« У небі ще погано видноЛуна. Якщо пощастить, то можна протриматися до світанку, але в цьому немає особливого сенсу, тому що вона може створити штучне повномісячність. Ха-ха, насправді все проти тебе ...."
Сан Мін знав про це. Він мільйони разів уявляв собі, що станеться сьогодні, і навіть у думках постійно програвав.
« Якби я хоч у себе в уяві виграв...»
Він втомився бачити себе в ролі переможеного.
« Я й так знаю, що я слабкий. Дуже слабкий у порівнянні з цим монстром."
Навіть якщо яйце і може розбити камінь, то тут все інакше. Дженіелла куди сильніше.
Сан Мін зробив стрибок. Хоча він знав про це, але втекти не міг.
Дженіелла подивилася на Сон Міна, що наближається і розсміялася.