« Ну, досить прикидатися, що нічого не знаєш» — хмикнув Ходжу.
"Я не прикидаюся".
« Ти все знаєш, але не говориш вголос. Отже, вдаєшся".
Сан Мін не став йому відповідати. Пір був закінчено. З силою полум’я вогню майже згасло, а галасливі феї заснули. Король Копій як і раніше спав в кутку. Чорний Дракон заснув з доситью меською, а біля ковдри лежала Тереза. Скарлет, потомившись ставити Сан Міну питання, пішла в вежу, а Пек Сого спала недалеко від нього.
Сон Мін забрав з колін покривало і встав. Він знав. Просто не міг не знати. Я зрозумів, до чого були всі ці питання Скарлет і навіщо вона влаштувала цей цирк. Знав, але ніяк не реагував. Як і сказав Ходже, він просто прикидався, що не розуміє. Він думав, що у нього немає на це права і задавався питанням, чому саме він.
— Осла.
Сун Мін підійшов до ставка і покликав королеву фей. Коли вони розважалися, Осла майже не базікала і не усміхалася. Вона трохи випила і повернулася назад у ставок. Сан Мін знав причину. Так чи інакше, але в далекому минулому вона була пов'язана з королевою духів, яку вони знищили. Хоча зв'язки між ними майже не було, зникнення Сарахен все ж не могло вплинути на її стан, оскільки вони ставилися до одного типу.
— Я - ніщо, — пробурмотіла Осла через пуду, а її очі трохи почервонів. — Знаєш, просто... ну, ніби я порожнє місце, як і вона.
Її хвилювався той факт, що королева духів зникла так просто. Вона назбирала сили, прийшла в цей світ, але зрештою з'явився святий дух і знищив її у одну мить.
— Це мене і лякає, — мов тихо пробурмотіла вона.
Осла більше не сумувала, а боялася того, що може статися. Вона розтрощила крила і оточила ними себе.
— Хоч я виглядаю молодо, але прожила довге життя. Я тут від створення світу, тому не боюся смерті. Але все ж... Це занадто просто. Я боюся, що хтось може знищити мене навряд чи по клацанню пальців. Я боюся померти, нічого не встиг зробити.
Як і всі. Коли святий дух втрутиться і душа руйнується. Їх повинні турбувати причини, чому він цього не робить. Може просто ще рано? То чого ще він чекає?
« Через тебе я теж можу померти як якась псіна», — пригадує він слова, які йому сказала Прау.
Сан Мін не міг навіть щось їй відповісти. Хоча Прау була егоїстичною, вона казала правду. Якщо він врятує світ, то чи буде в цьому якийсь сенс, якщо він помре?
— И я беспокоюсь.
Осла подивилася в небо і простягнула вгору руку.
— Сарахен впала від рук святого духу. То чому ж я досі жива? А ты? А інші? У нього немає потреби нас вбивати, чи що?
- Має бути якась причина.
Нічого не відбувається просто так, всьому є пояснення. Осла холодно запитала у Сан Міна:
— Тебе не страшно?
— Страшно.
- То чому ти не здасися?
— Якщо я здамся, то все, що було зроблено до цього, стане марним.
Чи матиме в них ще шанс зібратися всім разом і випити, але вже після того, як кінець виявиться позаду? Ні, звичайно. Він знав, що надто жадібний. Не може бути такого, щоб ніхто з них не помер. Інакше б кінець не був настільки страшний. Вони обов’язково будуть жертви, і від усвідомлення цього щеміло в грудях. Хоч би як очевидно це звучало, Сан Мін був би радий, якби ніхто не помер, хоча він і розумів, що це неможливо.
Сун Мін підійшов до ставка Айне. Незважаючи на те, що після того, як він привів її в ліс, вони жодного разу не годували і не поили її, вона відчувала себе добре, і завдяки силі Осли занурилася у глибокий сон.
- Що ти збираєшся робити? — До них підійшла Осла.
— Нічого, — відповів Сун Мін.
Її серце пропустило удар. Королева фей подивилася на Сан Міна і стурбовано сказала:
— Тільки нічого небезпечного собі не надумай.
- Але ж потрібно обміркувати всі варіанти.
- Ти і сам знаєш ліміти свого тіла, і не зможеш стати ще сильнішим як Пожирач.
— Але пожирачі теж можуть відрізнятися.
- Це все ще занадто небезпечно.
— Ох... Я не талановитий.
Тепер Сун Мін не сумував і вже звик, коли промовив ці слова. Він знав свої можливості і розумів, що недостатньо доброго вчителя або допомоги для подальшого розвитку.
— Я зараз тут, тому що я зібрав велику кількість сили і став сторожем, а потім звільнився від долі. Зараз я не зв'язаний з течіями, тому не можу стати сильнішим за задум долі.
Звичайно, це не означало, що він взагалі не має жодної перспективи. Як сказав Володар Крові, тіло Сун Міна ще не ідеально. Він не зловив баланс між тілом і Ци.
Коли він йшов за течією долі, то набув сили. Але тепер усе не так. Йому завжди доводилося переживати випробовування і ставати сильнішим, щоб пережити їх.
Але зараз все інакше. Він звільнився від долі і більше не був під її заступництвом.
— Я не збираюся робити цього зараз.
Сан Мін знав, що їсти Айне надто небезпечно. Він може цілком померти, якщо візьме на себе обмеження. Він вже був на межі і знав, що це таке.
"Поки ще рано".
***
Цікаво, де зараз Дженіелла? Може вона з армією вже на шляху до Лесот фей? Спочатку Сун Мін сподівався, що вони захворіють вдень, але враховуючи її здатність створювати штучне повнолітнє, надії на денний бій втратили всякий сенс. Але навіть якщо час визначити він не міг, вони вибрали собі місце — Ліс фей, володіння Осли. Через те, що Дженіелла не зможе відмовитися від Айне, їй нічого не залишалося крім як прийти сюди. Якщо вони будуть битися в Лесу фей, то у них з'являться хоч якісь шанси на успіх.
« Але цього мало».
Їм слід використовувати всі методи, які тільки можливо, але все одно буде мало пожерти Айну. На даний момент перевага Сун Міна полягає в тому, що він швидше Дженіелли. Хоч би як швидко вона рухалася, Сан Мін з магічним конем швидше.
Наступного дня він заручився підтримкою від вчорашньої п’яниці Ллойда, Скарлету та Пекґо і відправив їх до травії. Він збирався провести генеральну прибирання. Коли вони були на горі Шаманства, Дженіелла не привела з собою інших вампірів, вона була лише Джемні, Чен і Кун. А це означає, що решта її сім'ї залишилася в травіа. Відмінна мішеня.
— Чёрт!
Голос в голові пропав. Дженіелла неважливо масувала віскі. Вона відчувала, як члени її сім’ї зникали. Вони не просто помирали, бо якби це було так, то їхня сила поверталася б до неї. Дженіелла підняла руки і накрила ними повіки. Вона могла подивитися, що відбувається в травіа, через очі інших членів сім'ї, але довго це не тривало, і зір знову мутнело.
Цього було достатньо.
« Ви використовуєте блокування, так. Але якщо це ти, то чому просто не пожираєш їх? "
Невже зайшовши настільки далеко він не поглинає монстрів тільки тому що не хоче? Або є якась інша причина, чому він цього не робить? Голоси в голові продовжували пропадати. Дженіелла опустила руки, якими закривала очі, і розсміялася.
- Що таке? — Здивована, вона запитала Джеміні.
- Він атакує Травіа.
- Примарний Коп'єносець?
— Да. І як йому тільки вдається постійно мене злитися? Так у нас з ним не вийде мирних переговорів.
« Ти з самого початку не збиралася цього робити." — Я подумала Джеміні і потиснула плечима.
— Не зробиш нічого?
— Як я можу бездіяти, коли страждають мої діти? Ох, як я зараз зла ...
— А ви виглядаєте спокійно, — сказав він мовчазний.
Він приєднався до них кілька днів тому. Раніше він жив у віддаленому лісі на півдні, звідки його забрала Дженіелла. Вона сподівалася, що він буде з вермедем, але коли вона прибула до лісу, то вже був у шлунку Джу Вона.
— Все одно їм призначено померти.
Дженіелла перестала прислухатися до пропащих голосів. Їй було сумно і шкода, що вони зникають, але нічого не поробиш. Хоча вона була зла, але перебувала надто далеко від трави і не могла нічого зробити. Якщо вона вирішить змінити маршрут і повернутися, то піде ще кілька місяців.
— За травіа напевно йде Чепед. Ти ж керував цим місцем.
— Ми їм помстимось, — каже Джу Вон Кивнув, дивлячись далеко на північ.
Раніше Хо Вон був головою хищників, але потім Джу Он кинув йому виклик і переміг за його місце. Після цього він втік і пішов кудись дуже далеко. У Джу Вона лишився тільки Неро, якому вірив, так що він залишив місто на нього.
— Неро не залишить Чепед, — Джу Вон гірко посміхнувся.
— Може це на краще, — мов тихо відповіла Дженіелла з усмішкою на обличчі.
Її голова майже зникла. На верху палуби Дженіелла посміхнулася. В обличчя бив запах солоної води з моря, і вона підняла долоні до неба.
- Він хоче, щоб я його вбила.
Червона магічна сила окутала корабель. Хоч Владер мертвий, то примарний корабель ще існував так само як ті, що втікали з поля бою в Гермуді лицарі смерті.
Дженіелла захопила і корабель, і лицарів смерті. У довесок вона ще забрала з півдня сильних нелюдей і личів, у яких після смерті Арбеса та Кім Джон Хьона не було господарів.
"Айне..."
Серед робів був Прескан, у погляді якого не було нічого крім ненависті.
« Я знайду тебе в будь-якому разі»
Цей захоплений магією корабель піднявся над хвилями. Дженіелла повільно перемістила руки вперед і показала вбік, де стояв ліс.
— Шлях займе приблизно п'ять днів, так?
У Сан Міна подорож на човні тривала цілий місяць, але цього разу корабель, який так і не спричиняв вітру та хвиль, допомагав магії Дженіелли. Отже, судно пливло не по воді, а повітрям.