Як тільки вони прийшли в потрібне місце, Сун Мін спустився з магічного коня. Він підняв погляд на неприступну гору. Минуло десять років, і будь-яке місце змінилося б за такий термін, але не це. Сун Мін перевірив свої почуття, вивчивши все навколо, але Ком Сон не виявив.
« Ти хочеш привернути його на свою сторону? » — запитав Ходже.
« КОМ СОН не може покинути гору Шаманства», — з жалем відповів Сун Мін.
Якби до них приєднався Командний Сон, то їхня команда стала б неймовірно сильною. Але коли Команз зазнав травми, то втратив можливість покинути землю шамана. Почувши такі думки, Ходжу сказав:
"Як-то не переконливо".
« Про що ти? »
"Я розумію, що він мало не помер через травми, але як це пов'язано з тим, чого він не може покидати Шаманство?"
« Він каже, що просто не може далеко йти, а подробиці і я не знаю» — відповів Сун Мін, піднімаючись у гору.
Сонце в небі розрослося у золотисті барви. Він подивився на підйом і згадав діалог з Ян Іль Чоном, де він запитував, чи не збираються вони піднятися на гору разом. Після цього він згадав про лист Пек Сого, в якому вона говорила, що після того, як мине осінь і наступить весни, лілія на горі Шаманства з жовтого кольору помаскується у золоту. Але тепер Сан Мін не бачив ніякої лілії.
"Одного дня, але не сьогодні"
Сан Мін прямував до місця, де жив Комо Сон. Він пройшов зовсім небагато і відчув чиюсь присутність.
— Чон Мён, - сипно покликав його Сун Мін.
Після цього з-за найближчого дерева вийшов Чон Мён в тобокі. Він сильно посміхнувся і зробив привітний жест.
- Давно не бачилися.
Сун Мін відповів те ж саме. Він був трохи здивований тим, що відчув присутність Чон Мёна настільки легко. Сон Мін уважно подивився на нього. Десять років тому він вже був на кордоні вищості.
"А зараз же, проти всіх очікувань..."
Насправді Сан Мін був трохи розчарований. Під час минулої їх зустрічі Чон Мен був приблизно на тому ж рівні, що і Король Копій або Чорний Дракон. На відміну від нього, ці двоє провели десять років на горі Муші.
Через те, що Чон Мен вважався учнем Ком Сона, він провів усі ці роки тут, і це ніяк не могло зрівнятися з тим що вони пережили на горі Муші. Більш того, Чорний Дракон і Король Копій спочатку були трохи сильніші за Чон Мелона, і за десять років розрив став ще важливішим.
- Ви тут, щоб зустрітися з вчителем?
— Да.
— Проходите, - сказав Чон Мён.
Сон Мін пішов за ним туди, де був Команд Сон.
— Бог Молній, маленький Володар Теми, Бог Копій, єдиний і Неповторний Повелитель Темми. Яке прізвисько Вам подобається найбільше?
« Ні, — відповів Сун Мін.
Він знищив Кривавий союз і Володаря Крові, за якими багато хто спостерігав, так що прозвущ у нього додавалося. Щоразу, коли він використовував Ці, навколо спалахували блискавки і лунали оглушливий грім, тому хтось прокликав його « Богом Молній». Також були люди, які називали його "Маленьким Володарем Тьми" через те, що він був учнем Ян Іль Чон. А хтось при виборі прозвита дивився на те, як добре він управляється зі списом.
Але Сан Міну насправді не подобалися ці прізвиська. Всі вони звучали так, ніби він сам придумав їх для себе. Він ще не може нормально виконувати всі Ци, і йому зовсім не подобалося, що йому вже дали прізвисько "Маленький Володар Тьми". А що сказати про « Бога Копій»? Воно буде звучати дивно, адже Король Копій справляється з данною зброєю куди краще.
- Вчитель всередині.
Вони дісталися до помешкання Комона і Сун Мін оглянув його знизу вгору.
- Дракон мечника і Джі Хак досі тут?
- Вони не так давно пішли. Джі Хак вирушив до Шаолінь, а Дракон мечника до родини Нам Ґун.
Почувши це, Сун Мін трохи засмутився. Він прийшов сюди, щоб заручитися підтримкою Джі Хака і нам Ґуна Хі Вон, а якщо вийде, то й Чен Мьоно. Якщо б вони погодилися, то список майстрів на його боці помітно поповнився би.
Це треба було, тому що в найближчому майбутньому він збирався зустрітися з Королевою вампірами, поки не стало надто пізно. Але врешті - решт дракон мечника і Джі Хак покинули гори. Значить, залишається тільки Чон Мён?
« Ну, все ж краще ніж нічого» — з цими думками Сун Мін увійшов всередину.
- Чому ти так дивишся на мого учня?
Коли Сун Мін зайшов всередину, то відразу почув голос. Він обернувся подивитися на зачинені двері, за якими залишився Чон Мён. Ком Сон розсміявся.
— Боїшся, що він буде підслуховувати?
— Трохи.
- Не хвилюйся, він вже нічого не чує. Але ось ... Дивлячись на тебе, мені не здається, що прийшов сюди таємно.
- Знаєте, для свого віку я багато зробив. Серед моїх однолітків є люди, які не змогли досягти кордонів вищості, а дехто з тих, хто загинув, переоцінивши свої можливості, але...
- Але тобі не вистачає мого учня? Іди сюди, — Ком Сон помахав йому рукою.
Сон Мін повільно підійшов до нього. Цього разу запах, який наповнював приміщення, відрізнявся. Це був вже звичний аромат.
"Завжди ти підійшов" — пробурмотів Ходжу.
Ком Сон лежав на ліжку. Сан Мін помітив його тінь, яка з'являється через запалені свічки. Чоловік пристав.
- Ви дуже постаралися за цей час.
— Мені вже давно треба кудись поїхати. Я достатньо прожив.
- Щось сталося?
— Нічого. Нічого не сталося, і в цьому, думаю, й полягає проблема. Після отриманих травм я і так став по факту мертвий. Тільки ця гора підтримує в мені життя.
І саме тому він не може її покинути.
Ком Сон посміхнувся, і на його обличчі відбиралися зморшки.
- Прийшов привітатися?
Сан Мін злегка помотав головою. Ком Сон побачив це і розсміявся.
— Я вибрав учня, за якого буде не соромно і ким можна пишатися, але... Цього замало. Поки що мало. Він тренувався десять років, але не перевищив мій рівень.
— Чи ви занадто жадаєте?
- Я не можу інакше. Мені хотілося виростити його так, щоб він став сильнішим за всіх у світі, але я не такий вже й хороший вчитель.
- Скільки Вам залишилося?
— Хто знає, може я помру прямо сьогодні, — відповів Ком Сон, помахавши головою.
Сун Мін з гіркотою подивився на нього.
— Ти хочеш мені поспівчувати?
- Не думаю, що ми з вами у настільки близьких стосунках.
— Ха-ха-хо! — Почувши слова Сун Міна, він розсміявся. - Здається, ти мене ненавидиш.
- Ви намагалися мене вбити.
— Я не був впевнений, чи ти маєш відношення до кінця. Як і зараз.
— Десять років тому я був кінцем, але тепер усе змінилося.
- Добре, я це врахую. І знаєш, зараз я все одно не зможу вбити тебе.
- Бо Ви стали слабшими?
— Не настільки. Тепер я не можу залучати всю силу цієї гори, але все ще залишаюся ком Соном - пробурмотів він і подивився у золотаве око Сун Міна. — Іль Чон добре виховав свого учня. А Чон Мён... Якби цей хлопець був такий сильний, як ти, я б зміг без жалю попрощатися з жи... - Ком Сон не закінчив.
Разом з глухим ударом двері в приміщення відчинилися, і щось покотилося у їх бік. Сун Мін в подиві подивився на підлогу і помотів головою, округлив очі. Він не міг повірити в те, що бачив перед собою. Його ноги зупинились відірвану голову Чон Мьона, з застиглим жахом на обличчі. Мабуть, він не встиг навіть закричати.
Як це взагалі можливо? Як майстер міг померти таким чином? Він помер, не встиг навіть дати відсіч?
— А-а!. — Звернувшись до Кома Сон, дивлячись на Сан Міна в невірстві.
Ком Сон нічого не міг вимовити і не розумів, що відбувається. Якщо Чен Мен помер, то чому ні Сан Мін, ані Ком Сон не відчували неминучої небезпеки? Нехай вони обоє будуть зосереджені на діалогу, але не можуть проігнорувати смерть такого майстра як Чон Мн.
- Що? - Донісся до них голос.
Почувши його, Сун Мін здригнувся.
"Невже..."
Сон Мін відразу схопився за спис, а Ком Сон позаду його спиною встав з місця. Дженіелла помітила їхній рух і перейшла поріг. Вона випустила з рук тіло Чон Мьона і округила очі.
За спиною королеви вампірів була Джеміні. Вони обидві виглядали дивно здивованими. Дженіелла нахилила голову і подивилася на Сан Міна.
- Що ти тут робиш? — запитала вона.
Те саме питання хотів поставити і Сун Мін. Від цієї несподіваної зустрічі по його спині пробігли мурашки. Тепер він відчув енергію Дженіелли, яку не помічав раніше і відчував тиск, але це допомогло йому краще зрозуміти ситуацію. Сан Мін чудово знав ауру Дженіелли. Так чому він не відчув її раніше?
— Чон Мён... - Пробурмотів Ком Сон.
— Ах-ха-хо! — розсміялася Дженіелла. - Я вбила його, бо він був слабкий. Чи варто було б вислухати його останнє прохання?
- Чому... Чому ми не відчули твоєї присутності?.
— Божечки! — Завулыбалась Джениэлла.
Вона висунула язик і обблизилася з пальців крові.
- Так ти мене погано знаєш. Я взагалі-то видатний маг, так що при бажанні приховати свою присутність для мене не проблема.
Сун Мін не чекав на Дженіеллу під час розмови з Комоном, і це було неприємно для нього.
« Все не так просто» — попередив Годжу.
Звичайно, він теж не очікував такого нападу, через що його голос звучав незвично серйозно.
"Ночь!"
За спиною Дженіелли, яка стоїть у дверному променях, виднілася висипка зірок на темному небі. На всіх зібраннях вони ніколи не бачились, але тільки вдень.
« Ну хоча б не повний місяць».
Сун Мін мигцем подивився на зростаючий місяць і сковтнув. Дженіелла подивилася на схвильоване обличчя хлопця і розсміялася.
- Цього разу теж збираєшся втекти?
- Що ти тут робиш?
- Я не повинна тобі цього пояснювати. Але ти не турбуйся, сьогодні я прийшла не по твою душу, — Дженіелла змінила погляд на Комона.
Той стояв на одному місці як вкопаний, дивлячись на відірвану голову свого учня. Лише кілька хвилин тому він і подумати не міг, що Чен Мен помре таким трагічним чином. І ось його учень мертвий, і цього вже не змінити.
— Ох... - зітхнув Ком Сон і підняв погляд. - Як добре, що я поки що на щось здатний - з цими словами він повільно зрозумів руки.