"Раді тебе". У Сан Міна перехопило подих. Він не знав, що має відповісти. Всі думки змигнулися, а голова відмовляла працювати. Помітивши це, Ви Джі Хюн розсміялася. Вона опустила руку, якої не могла доторкнутися до нього, і сказала:
— Знаєш, - її голос звучав так, ніби вона жаліється, — я зрозуміла, що весь цей час жила не заради себе, а просто існувала в світі для когось.
— Знаю...
— Я дуже розізлилась, і це мене дратувало. Але мені нічого не залишалося, крім як прийняти це. Врешті-решт, я не можу щось змінити.
Ві Джі Хюн знову підняла руку, щоб доторкнутися Сан Міна. Він підняв руку у відповідь. Їхні долоні були в міліметрах один від одного, але вони не могли доторкатися. Усвідомлюючи це тепер, Сун Міну стало ще більше болю і серце рвався на частини.
Він не знав, що відчуває Ві Джі Хюн, але розумів, наскільки важким тягарем для неї є обов'язки.
Вони з самого початку були в різних ситуаціях. Сун Мін був обманений святим духом, і все те, що він мав, він отримував не для себе, а для того, щоб одного дня, коли прийде час кінця, страшний Пожирач вирвався назовні.
Ві Джі Хюн, однак, керував темним духом. В його руках був талант, про який майже кожен знав в Ерії і навіть за її межами. Вона була втягнена у долю і отримала благословення темного духу. Сан Мін, поки що йому не вірив, але життя Ві Джі Хюн залежить саме від нього.
У цьому житті її шлях в кінцевому підсумку просто у абсолютно іншому напрямку від того, що був у попередньому житті. У Ві Джі Хюн з минулого і Вії Джюн були зовсім різні ролі. Тепер їй потрібно було зупинити кінець. Створена темним духом Ві Джі Хюн був мечем, який мав на корні рубати проблеми.
Цікаво, що до цього моменту відчувала Ві Джі Хюн? Вона сказала, що їй нічого не залишалося окрім того, як прийняти це.
С Сан Міном все було по-іншому. Бажання припинити це стало його вибором, тоді як Ві Джі Хюн не мав вибору.
- Я зробила багато чого, — у її голосі з'явилася твердість. - Десять років тому я дізналася про все, що можу зробити. Мені треба було йти довго, і це лякало мене. Тоді ти ще не був монстром, але я дізналася, що одного дня ти ним станеш ... І я зрозуміла, що маю зробити з тобою своїми руками.
- Але я не став монстром.
— Так, і я ніколи не була такою рада, — від усього серця відповіла вона.
Темрява за її спиною заворушилася. Через те, що Сун Мін перебував в іншому просторі, він не міг побачити це.
— Коли ти втратив розум, а я була надто далеко від тебе, я попросила темного духу зробити що-небудь. Я пригрозила йому, що коли він відмовиться, то накладу на себе руки і від мене вже не буде ніякої користі.
Коли в його руках з’явився білий шип, це була допомога темного духу. У вирішальний момент у нього з'явилася зброя, і він зміг знищити Пожиратель.
— Здається, я затрималася, — пробурмотіла Ві Джі Хюн. - Насправді... Я хотіла, щоб все скінчилося до того моменту, коли ти відкриєш очі, але не вийшло. Десять років я блукала по підземеллям і нищила монстрів, а потім дізналася, що королева духів вирішила зійти в цей світ. Я довго думала про кого взятися: за Дженіеллу чи королеву духів, але вирішила, що друга найважливіша річ — і поїхала в світ духовки.
— Як ти змогла туди потрапити?
— Цей ліс є заплутаним і незвичайним місцем. Тут переплітаються різні світи. Це було нелегко, але я знайшла шлях у світ духів — відповіла вона і оглянулася назад. — Никаких манер... - Пробурмотала вона. — Прости.
На цьому вона розвернулась і накинула на себе чорну мантію.
- Я б хотіла поговорити з тобою в спокійному оточенні, але я не можу звідси вибратися.
Сан Мін не знав, на що дивиться Ві Джі Хюн. Він стиснув кулаки і хотів підійти ближче, але доторкнутися до неї він не міг. Вона була прямо у нього перед очима, але він не міг поїхати туди, де вона знаходилась.
Що ж робити?
Обличчя дівчини видно не було, а плечі її швидко рухалися. З гуркотом вона вразила невидимого ока Сун Міна монстра.
- Я не змогла перемогти королеву духів, хоча повинна була. Але я і не програла, хоча вирішила смерть цьому... - Голос дівчини надривався.
Сан Мін подивився на руку, що опускається. Її кулак тремтів.
- Я застрягла тут і не можу вийти. Це... Це мене бентежить. Поки я перебуваю в одному місці, королева духів знайшла вихід і скоро з'явиться у нашому світі. І не тільки вона, є ще й Дженіелла, і вона навіть більш дотошня в цьому плані.
Королева вампірів намагалася сидіти тихо і не виділятися, але саме вона зачиняльник всього того що відбувається.
- Що робити?
Ві Джі Хюн не залізна, і Сан Мін знав це краще, ніж будь-хто інший. Хоча зовні вона здається незнищенною скелею, всередині неї зовсім не така. Вона показувала тільки Сон Міну, але тепер йому нічого не залишалося окрім співчуття. Її роль - зупинити кінець. Цим вона жила. І те, що вона застрягла між мирами і не змогла закінчити бій з королевою духів стало її єдиною поразкою.
« Гей, я тут », — сказав Сун Мін, хоча й знав, що не зможе доторкнутися до неї.
Зло, роздратування, розпач, почуття безпорадності та тягар відповідальності — все це дало на плечі бідної Ві Джі Хюн.
- Не засмучуйся ти так через поразку. Я тут. Навіть якщо ти там, я тут.
Ві Джі Хюн подивилася назад.
- Ти ж сказала, що зробила це заради мене. Я теж хочу зупинити кінець. Якщо ти не зможеш цього зробити, то я продовжу твою місію.
У очах дівчини не було жодних емоцій. Вона просто стояла і дивилася на Сан Міна. Той зняв з плечей спис.
- Хоча я не сильніший за тебе, але й не слабший.
— Ха-ха... Вона розсміялася. - Я й сама знаю, що ти не слабша. Але в нашій битві ти не переміг, — додала вона і посміхнулася. - Я постараюся повернутися якнайшвидше.
— Я буду чекати тебе.
- Якщо я затримаюсь... Ти забереш мене?
— Неперемінно.
Вона розсміялася, почувши його відповідь.
— Як шкода, що ми не можемо зустрітися особисто, — сказала вона, дивлячись на сяючу темряву. — Я хочу доторкнутися до тебе. Хочу обійняти, поцілувати, зробити з тобою те, про що соромно говорити вголос...
- Колись ти все це зробиш.
« Чесно кажучи, мені подобалося бути з тобою », — сказала вона засміявшись.
То був найщасливіший час для Сун Міна. Тоді в Лесі Фей було спокійно, Ян Іль Чон живий, а Сун Мін проводив щодня з Ві Джи Хюн.
— Повернутися в той час вже неможливо, — сказав він, перебиваючи свої думки. — Але одного дня ми знову будемо разом. Обещаю.
— Да... — Вона дуже усміхнулася.
Ті дні назавжди залишаться в спогадах Ві Джі Хюн. Вона витратила десять років на те, щоб зупинити кінець, і змогла так довго протриматися на одних лише спогадах про моменти з ним.
— Здається, я роблю все це тільки заради зустрічі з тобою, — сказала вона, дивлячись у темряву.
Монстр спав у лісі і простягав свої лапи до неї. Вона відчула, як її свідомість похитнулась. Ві Джі Хюн не знала, чи це справді страх, але воліла думати, що це не так.
— Мене звати, — пробурмотіла Ві Джі Хюн і потиснула плечима.
- А якщо... — Заговорив Сан Мін. — Якщо те місце, де ви спочатку загубилися, було свіжим лісом, то після того як Друк буде зруйновано, чи вийдете?
— Ні, вона помочила головою. — Мабуть, ти не бачиш, — підняла руку і ввела у темряву. — Там щось дуже сильне в глибині. Здається, воно спить і не відкриває очей, хоча я брожу навколо. Каджия та поселення живуть поблизу лісу, щоб монстр не прокинутися.
— Монстр?
- Його називають "Ненаситністю". Так мені сказав темний дух, — Ві Джі Хюн посміхнулася. - Якщо Пожирач може поглинути все в цьому світі, то ненасиченість може пожерти сам світ. У його шлунку світ стане нічим і все почнеться спочатку.
- Захист лісу слабшає. Усі селяни, крім Каджії, померли.
- Але він досі живий. Можливо, він протримається ще якийсь час. Ми ще не готові до цього.
— Не готовы?
— Так, — крім цього Ві Джі Хюн нічого не сказала і почала відступати в темряву.
« Сподіваюсь, це буде нашим останнім розставанням », — сказав Сун Мін у спину дівчині.
Вона розсміялася і обернулася, подивившись на нього, а потім яскраво посміхнулась у повній темряві.
— Я теж, — сказала вона і приховалася у темряві.
Але незважаючи на те, що її більше не було видно, Сан Мін не міг зсунутися з місця. Він повільно підняв спис. Тепер він не відчував на собі погляду, але замість цього відчув рух. Якась тремтіла простір. Він почув, як Ві Джі Хюн бореться з монстром.
Сан Мін не думав, що вона програє. Не хотів думати. Я не хотів думати про це.
Він вірив у неї. Хоча зараз він не знав всієї ситуації, йому нічого не залишалося окрім як вірити в неї. Так само як Ві Джі Хюн вірила в нього, їй нічого не залишалось, крім того, щоб довірити йому все те, що вона не встигла зробити.
Сан Мін стиснув спис. Він хотів потрапити туди, де застрягла Ві Джі Хюн, вбити разом з нею всіх монстрів і забрати її до себе.
Але він знав, що це неможливо.
Сун Мін повільно розгорнувся і пройшов по грому лісі до каменю, близько якого він зустрів Ходжу, і далі на вихід, де сидів Каджія. Той почув кроки і підняв голову.
- Це ти?
— Да.
- Знайшов те, що шукав? — Він тремтячи, встали.
Сон Мін підійшов до нього і підбадьорив, допомагаючи встати.
- Частково...
Сан Мін прощупав пульс Каджії. Слабкий, але без перебоїв. Ще рано.
Світ має зустрітися з кінцем, але поки що він не впав. Він просто був на шляху до руйнування.
Але це всього лише відстрочка.