Гучний сміх перебив Воль Ху, але та не повела і бровю. Її слова були правдою, але їх досить-таки важко сприйняти, тому Мусин теж впав у замішання.
« Ян Іль Чон і є апокаліпсисом?»
Вона сказала, що він не той, чия смерть зупинить кінець, але все одно один з його попередників. Чи це правда? Її слів важко повірити, але Мусин все ж схилявся до того, що Воль Ху говорить правду.
Ян Іль Чон був сильним. Занадто сильний.
Мусин вірив, що стоїть на верхівці серед людей. Він ніколи не сварився з Гайщиками, тому вважав, що кинути королеву вампірів буде неважко. Але що з цього вийшло? Не те що королева вампірів, навіть людину, Ян Іль Чона, йому не перемогти. Чому? Він вважав, що вищий за главу Самарієн і Ком Сона.
Мусин ніколи не думав, що він поступиться Іль Чона. Ця сила... нераціональна. Неможлива. Він не може бути сильнішим за нього. Він же людина. А якщо ні?
- Тобі потрібен сенс? — запитав Ян Іль Чон у німого Мусіна.
Не можна втекти з цього простору. Щоб залишити його, треба зламати Воль Ху і Мусіна, але чи він впорається?
Насправді, він міг втекти до цього. Але він пожертвував собою, щоб не дати Сан Міну увійти. Він не хотів цього.
Ян Іль Чон склав руки за спиною і подивився на небо. Так, він не хотів. Але якщо задуматись, то це просто відмовка.
Коли він разом з Сон Міном вирушив до Мурама, насправді потреби особисто не було. Він просто хотів битися з главою Муріма і Та Гу Бон Джином. Та і його зустріч з Дженіеллою відбулася з тієї ж причини.
Він не втік, тому що сам так захотів.
"І що з того?" - Ян Іль Чон посміхнувся.
Причина не важлива, він лише зробив те, що хотів.
"Можливо це станеться сьогодні." Він повільно повернувся.
За невидимим муром Сун Мін старався пробитися всередину. Він бив по стіні, не шкодуючи сили людей. Але стіна не піддавалася.
Цей простір схожий на той, в якому Мусін був укладений протягом кількох місяців. Ян Іль Чон не зміг би пробити цю стіну, а Сан Мін і податливо.
"Відимо, звук теж не виходить".
Образи виднілися, але звуки не проходили. Не можна втекти з місця, яке нагороджала невидима завіса, але він і не хотів. Ян Іль Чон знову подивився на небо і опустив голову. Він повернувся до Воль Ху та Мусіну і посміхнувся.
- Що ви робите? — запитав він. - Хіба ти не казала, що я один і вершник Апокаліпсиса? Будете продовжувати так стояти?
« Скарлет має діяти, як ми і домовлялися» — подумав Ян Іль Чон і розкрив руки.
Грім разверзся. Навколо голови Самарієн з'явилася чорна завіса. Мусин схвильовано дивився на нього. Насправді, ще не ясно, чим все закінчиться. Навіть з новими силами Воль Ху Мусин все ще не був впевнений у їх перемозі.
— Все гаразд, — відповіла дівчина.
Разом з оглушливим гуркотом із тіла Воль Ху сягало яскраве світло. Мусин був здивований випроміненою енергією. Вона зараз була як Ма Рен.
- Що це...
— Бог позичив мені, — відповіла Воль Ху, охоплена яскравим світлом.
Ця величезна сила привернула увагу Іль Чона. Він посміхнувся і повільно заходив уперед.
Простір побіліло, але чорні лінії зруйнували білизна. Ян Іль Чон більше не виглядав як людина. Безперервні атаки Мусин відірвався назад, а його обличчя виражало невимовний жах.
"До цього був не його межа?"
Ян Іль Чон став ще швидше. Воль Ху також відступила. Вона була здивована, як і Мусін, але його страх тільки сильніше розсердив її.
Бог був правий. Ян Іль Чон більше не був людиною, і він справді був одним з вершників, які тягнули світ до апокаліпсиса. Треба його зупинити.
Воль Ху залилася ще яскравішим світлом. Вона оволоділа технікою Бінг Гонг, але навіть вона не в силах зупинити Іль Чона.
Зараз Мусин не помічав пересування голови Самарієн, але Воль Ху їх бачила. Після вбивства Іль Чона її тіло розпадається через використання божественної техніки, але вона не жалкувала про свій вибір.
Воль Ху відбивалася від чорних ліній. Ян Іль Чон трохи здивувався її легким рухом і подивився на свою ліву руку. На долоні з'явилося біле світло. Воль Ху пробила техніку захисту Іл Чона, і це стало першим кроком до їхньої перемоги.
— Ха!
Мусин ніколи навіть не торкався голови Самарян, але Воль Ху це вдалося. Ян Іль Чон просто посміхнувся у відповідь.
Знову почулися розкоти грому. Образи всіх трьох зникли. Разом із вибухом Мусин злетів у повітря, закашлювався кров’ю і змінив траєкторію.
Воль Ху відразу відреагувала на атаку Іл Чона. Їхні руки зустрілися. З скрегітом холод досяг руки голови Самарієн.
Техніка захисту не мала сенсу. Його ліва рука замерзла.
— Фух, — Воль Ху видихнула.
Ян Іль Чон доторкнувся до неї. Вона б вже померла, якби Божа сила не зменшила різниці між нею та головою Самарян.
Мусин теж був сильний, нехай не як Ян Іль Чон. Він схопив чоловіка за праву руку і потягнув на себе, попрямувавши потік синього світла в його ребра. Але він зміг уникнути атаки, а світло Мусину зробило величезну діру в землі.
— Ман Лі, — пробурмотів Ян Іль Чон.
Здавалося, що десятки бомб вибухнули одночасно. Навколо Іль Чона з'явилися тисячі блискавиць. Уся земля в завісі потемніла, а повітря витікав густий чорний дим.
Сама земля затремтіла під такою силою. Воль Ху і Мусин потрапили під Ман Лі Ян Іл Чона.
— Не достатньо, — пробурмотів глава Самарьоне.
З Божою силою Воль Ху стала сильнішою, але цього було недостатньо, щоб убити його. Дівчина більше не могла зберігати спокій, і попрямувала сферу пряміком в Іль Чона.
« Ти не зможеш, — сказав він і все навколо вибухнув.
Небо більше не було видно. Настала темна ніч, а навколо розливався чорний туман.
— Нак Лі, — сказав Ян Іль Чон і посміхнувся.
Появилось стільки блискавиць, що неможливо було їх порахувати. Мусин голосно закричав і підняв обидві руки. Сила з його ладаном полилася вгору, але вона затерялась у спалахах блискавиць. Він міг тільки захищатися, але не атакувати. З очей Мусина полилася кров.
Воль Ху, важко дихаючи, попрямувала обидві руки в сторону Іл Чона.
« Прошу, будь ласка...»
Бог знизився до неї. Я сподівався, що він допоможе. Очі Воль Ху засяяли білим світлом.
Згідно з цим законом, у цьому світі не може бути трансцендентної істоти. Це суворий закон. Так вирішили згори.
Хоч би якою сильною була Ян Іль Чон, він не був трансцендентною істотою. Він все ще залишався людиною.
Біле світло вразило його тіло, і він почав захитатися.
- Що за... — Ян Іль Чон вперше відчув щось подібне.
Нейгун зупинилася, а тіло різко напружилося. Рівень Нейгун впав до мінімуму. Як давно він не відчував такого?
— А-а! — Воль Ху закричала.
Мусин і Іль Чон цього не знали, але вона відчувала, що Бог вислухав її благання. Воль Ху вдарила по землі. Мусин направив усі сили в сторону Іль Чона, накривши його з головою. Чоловік спробував відповісти, але його Нейгун і рухів виявилося недостатньо.
Ян Іль Чон продовжував відступати, і подивився на Воль Ху. Вона послала до нього білі руки. Він проковтнув підступну кров і опустив руку.
Вони зіткнулися. Тепер Ян Іль Чон не випромінював світла, а за його спиною не сяяли блискавки. Простір запросто. Він дивився, як замерзає і його рука.
— Бог хотів твоєї смерті, — сказала Воль Ху. - Це він допоміг вбити тебе.
— Ось як... — Усміхнувся Ян Іль Чон. - А я думав, що ні. Але врешті - решт я отримав рацію, — усмішка застила на його обличчі. - Ти не змогла.
Ліва рука Іль Чона зазнала поразки. Кров хлестнула на сніг. Він повільно підняв праву руку і поклав її на груди дівчини.
- Воль Ху, ти не змогла.
Ізо рот, вух і очей Воль Хули полили кров. Ян Іль Чон подивився на неї. Велика завіса пройшла через її тіло, і Воль Ху померла.
— Не сумуй.
Ян Іль Чон проковтнув кров і подивився назовні.
- Ви могли б забрати мою руку.
Сан Мін і Скарлет стояли на місці, охоплені жахом.
« До цього часу? »
Ян Іль Чон посміхнувся. Він не хотів себе з такого боку.