- Обидва варіанти? — Тан А Хі з усмішкою відповіла. — Насправді, мені просто хочеться присвоїти Вас. Ви майстер трансцендентності, і не належите ні до якої фракції, так що це трохи підозріло. Такі майстри не з'являються нізвідки.
- І що?
— Але підозра - це одне, а жадібність інша. Тому я хочу запропонувати вам місце в сім'ї Тан, — відповіла дівчина.
Чесність, що межує з нагломою. Санмін тільки посміхнувся.
— Тому не варто так відштовхувати мене. Ви ж мене знаєте? Моє ім’я досить відоме, — Тан А Хі посміхнулася.
« Так, я знаю, що ти обсмокталася» — хотів сказати Сан Мін.
— Вибачте, я все одно не хочу пити.
— Жаль. Можливо, вам буде цікаво провести час.
Тан Хі була дуже привабливою дівчиною. Сун Мін, як ніколи раніше, знехтував нею, але біля міста Мо Ен Чан почервонів. Він намагався не дивитися на чорні одежини, що обтягують фігуроване тіло дівчини.
- Може, колись мені випаде ще шанс...
« Вона так і просить! І ти не використаєш це?
« Ні»
« Чому? Через Ви Джі Хюн? Хіба вона сама не казала, що можна розважатися з іншими жінками? "
« І? Якщо вона так сказала, я повинен спати з усіма підряд?"
« Придурок... Ти ж зазвичай береш те, що дають».
« Що?»
"Ци, моя сила, доля - все підбирає."
Сон Мін не знайшов що заперечити на цей факт, тому він просто проігнорував Ходжу і увійшов до готелю.
- Вітер надто холодний. Я піду, — вибачився він перед А Хі.
— Ви ж не імпотент? — Ухмилнулася дівчина.
Що таке нетактовність?
— Мені просто цікаво, — відповіла вона і мигцем подивилася на Моону Чана.
Той перестав дивитися на Тан А Хі і зробив вигляд, що нічого не сталося. Дівчина тільки розсміялася.
— Жаль. Ось був би Мо Ен Чан старшим, ми б повеселилися...
— Що?. Що?
- Не кажи, що ти не думав про таке.
— Нет!
— Ну, це твоя справа, — сказала Тан А Хі.
Вона голосно хмикнув і розвернулась, а Сан Мін попрямував до своєї кімнати.
« Давайте вип'ємо», — пробурмотів Ходже, але хлопець його знову не звернув на це уваги.
Йому дійсно не хотілося пити. Він згадав Мо Йон Де Уна, який ніс траур. Як почувається батько, коли втратив дочку? Сан Мін не міг і уявити такого.
"Думаю, він розчарований."
Він згадав слова Мо - Ен Чана про те, що той вб'є Примарного Копеносця, як тільки його побачить. Сон Мін не відчував небезпеки, але відчув якесь обурення. Він усміхнувся, думаючи про те, що хотів би очистити своє ім’я, але не має доказів своєї невинності. Якщо він визнає, що це він Примарний Коп'єносець і що він не вбивав Мо Йон Со Джин, ніхто йому не повірить. Мурими заявили, що це він винен у її вбивстві. Учень Самарян несправедливо винуватий, але ніхто йому не повірить.
***
Наступного дня Сун Мін вийшов з готелю, щоб знайти Скарлет і запитати про прийдешній напад. Здавалося, вже зібрався достатньо людей, але ніхто не підходив до будь-яких дій.
- Як тільки прибудуть найманці, ми тронимося.
Як і очікувалось.
— Гільдія магів і гільдія найманців досить близькі. Але коли керівник магів попросив допомоги у голови найманців, той відмовився.
Скарлет збудувала роздратований вираз обличчя, а Сун Міна наче вдарили по обличчю, коли мова зайшла про найманців. Їхній глава - це до Джон, один з вершників Чон Ве Чона.
« Я зрозумів, чому він не прийде".
Північ - це територія королеви вампірів Дженіелли. Чон Ве Чон довгий час був не в ладах з хижаками, і хоч би як впливав вершник до Джон, він не міг покуситися на Північ. Він зрозумів, що між Кім Джоном і Дженіеллою щось є.
Якщо навіть Король мечника порівняно з нею маленька дитина, то До Джону не варто і висовуватися.
« Він не прийде. Не знаю навіть, чи радіти мені або розчаровано».
Якщо б голова найманців прийшов сюди, то у Сан Міна з'явився би шанс вбити його. Він вже ворог Чон Ве Чон, і при будь-якій можливості потрібно атакувати першим.
Зараз Сан Мін мав набагато більше сил, ніж коли він переміг Ком Джона в лісі ельфів. За рік він навчився багато чого, що перетворило його в монстра. Ніхто, крім Короля Копій, Мусіна і Воль Ху не міг вбити Сун Міна. Він і сам це розумів, тому почувався розчарованим.
Це добре, але тільки для До Джона. Якби вони зустрілися, він би не вижив.
— Якщо голова не прийде, то хто?
- Є ще купа найманців, пов'язаних з гільдією магів. Багато розіслали повістку, особливо тим, хто знаходиться неподалік. Ти знаєш про загону Шамасчі Собак?
— Знаю.
У минулому житті Сун Мін добре знав, що стоїть за цим ім'ям. Він багато чув про цей загін. Зазвичай вони діяли на півночі, і полювали не лише на людей, але й на нечистоту. Крім того, вони належали до найвищого SSS-рангу, і високо цінувалися в гільдії найманців.
« Хоча чутки про них не є приємними, — додав Сун Мін.
— Так, але той, кого ми повинні, впіймати ще гірше. Я чула, що вони ті ще психи, але ми протистоїмо такому ж магу. І, думаю, немає нічого поганого в тому, щоб використовувати божевільних собак у полювання на скажених псів.
Сан Мін був з нею в якійсь мірі згоден. Незважаючи на погані чутки, Меддок володів видатними вміннями найманців.
— Насправді, найманці не внесуть великого вкладу, — сказала Скарлет. - Вони помруть замість нас.
— Так, — кивнув Сун Мін.
Хоч би як міцний найманець, він ніби тарган у порівнянні з мурімами чи членами родини Мо - Ен. Звичайно, всередині гільдії він може бути популярним, але поза ними рівні абсолютно інакші.
Навіть сам загін Сумаск чудово це знав. Їх покликали тільки за тим, щоб вони померли і дали можливість магам виконати свою справу. Але це завдання виглядало для них все ж привабливим, оскільки вони отримають сильну підтримку з боку магів.
Завдяки цій обіцянці Мо Йон одного разу, коли вони вперше зустрілися, Сун Мін ще кілька разів разом з сім’єю Мон - Ен був обідом. Але тепер Де Ун кликав його тільки для легких розмов під час їжі і не намагався заманити до себе. Він хотів зав’язати дружбу і залишити хороше враження.
Як і Тан А Хі. Вона щодня приходила в той закоулок після вечері, одягнена по-різному. І кожного разу обличчя Мо Ен Чана горіло, але Сан Мін нічого не відчував.
"Імпотент..." - пробурнив Ходжу.
"Заткнись".
« Як чоловік може стриматися? »
Ходжу просто не міг стримувати своїх обурень. Він постійно просив Сун Міна випити алкоголь, але хлопець кожен раз відмовляв.
"Болван"!
Насправді, йому також було цікаво скуштувати алкогольні напої на смак, але дражнити Ходжу було набагато цікавіше.
Медок прибув до Хедор. Його армія складалася з сотні людей. Сан Мін вийшов назовні, щоб подивитися на знаменитого Меддока.
Генерала армії звали Доберман. Це звичайно, не його справжнє ім'я, але він і правда був схожий на добермана: високий чорний чоловік з гострим, пронизливим поглядом. Найменник рівня SSS, майстер трансцендентності, але для Сун Міна він був порожнім місцем.
Позаду Добермана стояли найманці, які також носили імена. І як у випадку з їхнім головою, це були не просто клички: хлопець із прізвиськом "Бульдог" дійсно виглядав як бульдог, а « Хаскі» був схожий на хаски.
« Ну і хаос...» — закінчив Ходжу, і Сан Мін був з ним згоден.
Доберман, Бульдог і Хаскі увійшли в готель гільдії магів. Як тільки Сумасчі Собаки прибули, мурими, Мо Ен і церква відправили своїх представників у готель гільдії магів, щоб обговорити план нападу.
Скарлет сказала, що Сан Мін може піти разом з нею, але він відмовився, оскільки не бачив у цьому необхідності. До вечора збір закінчився. Сон Мін знайшов Скарлет у натовпі і підійшов до неї.
— Що вирішили?
— Через три дні ми почнемо, Сумасчі Собаки попросили їх приготувати час. Ну, раз Ким Джон Хён ще не втік... Хоча, краще б він втік, — проворчала Скарлет. — У будь-якому випадку, через три дні ми підемо до нього.
- Він не ідіот, і також готується до нападу.
— А ми готові схопити його і вбити. Не дивно, що так багато людей прибуло до міста, — сказала Скарлет, але вона не виглядала впевненою. - Це не небезпечно, і все в порядку, але... Знаєш, я все одно якось дивно себе відчуваю. У мене погане передчуття.
— Нічого страшного не станеться, — заспокоїв Сун Мін щойно заволодів. - Я прийшов сюди, щоб з тобою нічого не сталося. Не знаю щодо інших, але ти в безпеці.
— Не стало легше, дівчина відкинула назад червоне волосся і засміялася. — Але я повірю тобі, але... Цього не повинно статися, але якщо буде небезпечно... Якщо ти опинишся в небезпеці через мене...
— Не кажи так, — перервав Сун Мін. - Слова матеріальні.
Почувши його, Скарлет розсміялася.