- Я чув, що Ви друг голови червоної вежі.
— Да.
Навіть без однієї руки він виглядав дуже бадьоро. З того часу минуло кілька років, мабуть, він уже звик. Чві Голь простягнув праву руку для рукостискання.
- Приємно познайомитися. Сподіваюся, ми поїдемо до початку нападу.
я теж.
Він не виявляв жодних ворожості, тому Сун Мін посміхнувся у відповідь і потиснув руку. Потім Чві Голь спустився вниз, а хлопець проводив його поглядом і піднявся до себе.
Кімната виявилася маленькою, але чистою. Він взяв з собою мало речей і розбирати їх було незачемні, тому Сан Мін підійшов до вікна і встав поруч.
На задньому дворі було світло. Вдяжені в роби сім'ї Мо Ен солдати займалися з мечами.
« Ця техніка...»
Якщо подумати, що він ніколи не бився проти такої техніки меча, то просто чув про неї кілька разів. Навіть видатний майстер може відчувати труднощі з добре відточеним мечем.
Сон Мін більше не спостерігав і посівся на ліжко. Навіть якщо його особистість розкриється, то він все рано не збирався битися з солдатами Мо Ен. Ідеальним варіантом було б залишитися непоміченим.
Через вітер вікно зі скрипом відчинилося, але Сан Мін нічого не підходив і продовжував лежати.
Як тільки сонце почало сідати, хтось постукав. Сан Мін потер очі і встав.
— Да?
У дверях стояв молодий хлопець.
— Ви хто?
- Мене звати Мо Ен Чан.
Молодший син голови родини. Сан Мін злегка кивнув.
- Що сталося?
— Хотів запитати, чи будете ви вечеряти.
— Ви ще не поїли?
- Батько сказав запитати вас.
Сан Мін кивнув. Запрошення за столом є дуже ввічливим жестом. Чи це означає, що вони хочуть зав’язати дружбу? Як же повести себе?
Він подивився в очі Мо Ен Чана. Голова особисто послав свого сина. Врешті - решт Сан Мін кивнув, трохи похитаний. Не занедбуйте товариських стосунків.
— Ладно.
Йому не потрібно було готуватися, тому Сан Мін відразу встав і вийшов.
Чан ще не досяг трансцендентності, але з підтримкою сім'ї Мо Йон це було тільки справа часу.
« Він брат Мо Ен Со Джин".
У Сан Міна не було конкретної думки про Мо - Ен Со Джин, але нам Ґун Хі Вон любив її. Тому його турбувало те, що він фальшиво звинуватив.
Мо Ен Чан був дуже схожий на свою сестру. Голова сім’ї, на ім’я Мо Йон, мав лише двох дітей — Чан і Джін. Він взяв свою єдину дитину, яка залишилася на цю битву. Чи це означало, що він не відчуває небезпеки?
Тим часом він привів Сан Міна до ресторану поблизу готелю. Він увійшов і піднявся по сходах.
— Сподіваюся, ти не сприймав моє запрошення безтактним? — запитав Мо Ен Де Ун і пристав.
— Ні, звичайно, — похитав головою Сун Мін.
— Ладно. Ох, Хедор... Я вперше за довгий час прийшов сюди, але до цього я завжди обідав у цьому ресторані, великодушно посміхнувся він. — Тут дуже смачно готують. Моя донька теж любила обідати тут.
- Вибачте, мені дуже шкода...
— Все в порядке. Пройшло вже кілька років, — сказав Мо Ен Де Ун і похитав головою.
Але всі одягнені в чорні роби. Сім’я досі носила траур.
Молодший син Чан сидів поряд зі своїм батьком, а Сун Мін — навпроти них.
— Дякую за запрошення.
- Та що ти так офіційно? - Мо Ен Де Ун розсміявся. — Мені просто потрібен був співрозмовник.
Його слова звучали як прості вияви люб’язності, адже крім Сун Міна у нього було багато співрозмовників.
Хлопець оглянувся. Всі солдати належали сім'ї Мо Ен. Ні Чві Голю, ні інших мурімів не було видно.
« Що він хоче?»
Невдовзі принесли їжу. Вона не була розкішною, але виглядала акуратно. Почалася трапеза. Хоч він і говорив, що йому потрібен співрозмовник, але Мо Йон Де Вен не розмовляв.
— А! - Під час обідів Де Ун засміявся. — Я не запитав твого імені.
— Мене звуть Лі Мін Чоль.
Сон Мін назвав йому заздалегідь приготовлене ім'я, і Мо Йон Де Ун ненадовго замовк, роздумуючи над цим.
- Я вперше чую це ім'я.
- Ну, я не робив нічого, про що можуть піти чутки.
— Хіба про майстра такого рівня не повинні були піти чутки?
- У мене не дуже видатні навички, в основному це тільки Ци. Я випадково зустрівся з Скарлет.
— Не видатні навички»? Щось не віриться. Скільки тобі років?
— Мне 27.
— Те, що ти став майстром трансцендентності в такому віці вже говорить сам за себе. Дехто ціле своє життя намагається і не досягає цього, але Мо Йон Де Ун засміявся. — Скажу чесно, я зацікавлений в тобі.
- Що?
- Будь у мене дочка... Я б видав її за тебе.
Сон Мін задумався над тим, як йому слід відреагувати.
- Але у мене немає дочки. Залишився тільки єдиний син.
я не збираюся одружуватися чи щось таке...
Ві Джі Хюн його вб'є.
- Я кажу, що хочу тебе бачити на своїй стороні. А через те, що ти не зостаєшся в фракції, моє бажання тільки посилюється. У цьому світі багато майстрів трансцендентності, але їх не варто недооцінювати. Крім того, ти ще молодий і маєш багато можливостей.
- Дякую за таку високу оцінку.
— Тому я трохи жаднію. Ти не хочеш приєднатися до сім'ї Мо Ен? — запитав Де Ун.
Сан Мін захищався.
- У мене немає певних думок на цей рахунок.
— Жаль... але якщо ти передумаєш, то приходь. Я зустріну тебе як годиться, - щиро висловився Мо Йон Де Вен. — Навіть серед не моїх родичів є багато красунь, які носять прізвище Мо Ен.
— Не варто.
Ха-ха! Сказав як відрізав! Добре, але подивися, може серед дівчат Мо Ен тобі доведеться хтось до душі.
— Я прийду в резиденцію, якщо це буде можливо, — Шан Мін поступився Мо Йон Де Уну.
Той усміхнувся, почувши відповідь Сан Міна. Після закінчення трапези Сан Мін вийшов з ресторану разом із Мо Ен Чаном. Хлопець сказав, що не варто його проводжати, але Де Ун наполягав.
Це був прямий вияв любові.
— Вам не варто надто серйозно сприймати слова мого батька, — сказав Мо - Ен Чан, вийшовши з ресторану.
Сун Мін усміхнувся і кивнув.
- Це дійсно жарт.
але він таки не жартував... Після смерті моєї сестри батько сильно змінився. Він завжди посміхається крізь силу.
Він виглядав сумним, адже для нього Де Ун це передусім батько. Цей сумний вираз обличчя не підходив його молодому віці.
- Чому Ви прийшли? — Поцікавився Сан Мін і молодшого сина головою родини.
- Що?
Сан Міну було дуже цікаво.
- Я чув, що цей напад може бути небезпечним.
— Я володію Ци і можу себе захистити, — холодно відповів він.
Здається, Сан Міна була зайвою. Хоч він і виглядав зрілим, а також зарозумілим.
Сан Мін похитав головою.
- Я не кажу, що ваших навичок недостатньо. Це може бути небезпечно. Згадайте трагедію, що сталася з Мо Йон Со Джин...
- Якщо Примарний Коп'єносець прийде сюди, я вб'ю його, як тільки побачу.
« Успіхи» — пробурмотів Ходже.
- І цей напад не несе жодної небезпеки. З такою кількістю людей ми без труднощів розберемося з цим темним магом.
— Да? — Сан Мін ще більше здивувався.
Вони недооцінюють Кім Джон Хёна. Звичайно, це природно з огляду на силу армії — солдати гільдії, мурими, Мо Йон, найманці, церква. Тут зібралося вже кілька сотень осіб.
Дорога з ресторану до готелю забирала трохи часу. Сан Мін зупинився біля входу. Мо Ен Чан здивовано подивився на нього, так як хлопець мовчки вдивлявся у темний провулок.
- Що сталося? — З підозрою запитав молодший син Мо Ен.
Сан Мін продовжував дивитись у темряву і сказав:
- Ми ж нічого такого не кажемо, навіщо ви ховаєтеся?
З темряви почувся кашель. Жіночий. Звідти вийшла А Хі, дочка голови сім’ї Тан у чорному одязі. Том Чан здивовано подивився на неї, тому що йому не вдалося помітити Танн А Хі власними силами.
— Я просто прогулювалась.
- Дивний у Вас вигляд прогулянок. Краще б сказали, що заробляєте свої навички.
— Я тренувалася в техніці стеження, — відповіла на слова Сун Міна.
- Чому Ви нас підслуховували?
- Хіба Ви не сказали, що нічого підслуховувати? Я просто випадково почула вашу розмову.
— Це...
- Ви, мабуть, закінчили свої справи з Мо Ен.
Тан Хі переклала погляд з Мо Ен Чана на Сан Міна і широко усміхнулася йому.
- І, як я розумію, Ви вже поїли. Я теж. О, нічне повітря таке прекрасне...
Північний вітер був смішний зі снігом.
- А як щодо того, щоб випити? У мене якраз є хороший алкоголь.
— А...
Сун Мін згадав про пляшку, яку знайшов у скарбниці Ходже.
« О, так! Чому ти тільки зараз про це згадав?»
« У мене не було часу пити алкогольні напої".
"Алкоголь і п'ють тоді, коли немає часу!"
"Ти тепер будеш ще й через це бурчати?"
« Заткнись і випий небагато! І мені залишити!» - у Сон Міна грів голос Ходже.
- Я не збирався пити.
— Мабуть, Ви не любитель?
— Так, я рідко п'ю.
Що за марне будівництво мурів? Тан А Хі змінилася в обличчі.
— Та все ж, давайте трохи вип'ємо. Дівчина наполягала, коли зустрілася з нею.
— Я не люблю заводити друзів на алкоголь.
— Але ж я так прошу...
- Вибачте.
Сан Мін відмовився, і Тан А Хі затрясла плечима.
— Тоді вип'ємо принаймні чаю.
— Я не хочу пити.
- Ви, мабуть, не знаєте, що я хочу Вам сказати...
— Знаю. Ви хочете не тільки подружитися.
— Тоді чому ви так поводитеся?
— Я не знаю навіщо я потрібен наслідниці Тан...
— Я поцікавилась.
— В мне? Чи в моїх навичках? — запитав Сан Мін і Тан А Хі замовкла.