« Не знаю, хто це міг бути... Надто багато монстрів володіють вогнем."
Вони попрямували до кладовища. Можливо, це не найкраща ідея. Але Диявол, який був відчужений від Бога, захотів побачити могилу своїми очима. Сан Мін повільно слідував за ним.
Атмосфера стояла напруженою.
Особливо тому що Аладур сказав, що ця жінка може бути мертва ще до того, як вони дісталися туди. Тому всі вони були, наче опущені у воду.
« Подумай... Гм... Велике тілоснування і вогонь ..."
Ходити я все глибше занурююсь у роздуми.
Насправді, не було потреби шукати цього натовпу. Принаймні Сун Міну. Пербас не знав спосіб володіння силою, а щоб знайти інших їм потрібна була Куміхо, але не цей монстр.
Куміхо забрала тих, хто вижив.
— Я хочу помститися.
Тільки Божевільний Диявол хотів знайти монстра-вбивцю.
Незважаючи на десять років розлуки, ця жінка була особливою для СМС. Після того як він покинув село, то впав у божевілля і навіть не думав про повернення. Як і не замислювався, коли мертві будуть повернені всі, кого він знав.
Сун Мін розумів бажання Сатани помститися і, якщо можливо, допоміг йому. Тому що протягом року подорожі він сильно прив'язався до нього.
Цвинтар було запущено.
Тільки Пербас стежив за ним, а враховуючи, що він був не в своєму розумі, могили були не у кращому вигляді.
— Туди, — тихо сказав Аладур.
Маг вказав на одну з могил і мигцем подивився на Сумасорущого Диявола.
— Та могила.
— Дякую, — посунув сухо дякує Божевільний Диявол.
Він, вилазячи ноги, підійшов і встав біля могили. Ніхто не знав про що він думає, мовчки стоячи там, біля могили, та ніхто і не питав.
« Я не знаю. Великий, грізний вогнем монстр ... Їх занадто багато. Може все ж краще зустрітися з Куміхо? — Заговорив Ходже після тривалого мовчання. « Якщо все буде добре, то чи вдасться вам побачити плем’я Куміхо? » Інші члени племені можуть знати про цього монстра."
Пербас говорив про Куміхо Яна, а вона правила в Ормурі. Не дивно, що Яна була пов'язана з хижаками, але якщо вона здатна вирвати серце в ображеного демона, то людина не може контролювати її.
« Але чи це дійсно так? Потрібно подумати про небезпеку."
— Я знаю, — сумно відповів Сун Мін.
Тільки коли сонце почало сідати, Диявол, який замаскував небо, піднявся з місця. Він, тримаючи в руках браслет, сказав:
— Я думаю попрямувати в Ормур.
— Добре, — кивнув Сун Мін. - Я теж піду.
— А я ні, — тремтів голос відповів Аладур. — Яна добре ладить з іншими монстрами. Якщо ви не хочете викинути ковзани, беріться за мене і повертайтеся додому.
— Навіть якщо ми тобі ще заплатимо?
— Ох, та скільки можна повторювати! Що важливіше — життя чи гроші?
- Добре, роби як знаєш.
Сан Мін похитав головою. Він не хотів брати Аладура з собою примусово. До цього місця вони прийшли під його керівництвом, а тепер, коли з'явилася наступна мета, не було потреби змушувати Аладура йти разом із ними.
— Не засмучуйтесь надто сильно. Ви, звичайно, ні в яке порівняння не йдете з цим ідіотом Че Галем, адже ви дійсно хороші люди. Але я все одно не хочу йти в Ормур, — сказав Аладур з долею вибачення.
Сун Мін дістав один діамант з сумки і простягнув його магу. Той округлив очі і витріщився на нього.
- Що це?
— Плата за те, що був нашим гідом.
— Хм...
Аладур, наче проковтнув язик, мовчки прийняв діамант двома руками. Він здивувався не тільки його вазі, але й того, що не очікував отримати будь-яку нагороду. Він облизав пухкі губи і зітхнув.
- Я не піду в Ормур, але...
- Що?
- Розумієте, я не хочу туди йти не тільки через монстрів... Там живе вчитель, який навчив мене магії. Якщо він ще не помер, звичайно - сказав Аладур і змінив погляд на Сумагородого Диявола. - Я не знаю його точне місце... але ви ж член Сюреріс. Ви можете знайти його на ім'я. Мого вчителя звати Прау. Запитайте у нього про все. Скажіть, що прийшли від Аладура, і він вас вислухає, хоч і буде шкодити.
— Добре, — кивнув Сун Мін.
Мабуть, Аладур вибачався за те, що залишив їх. Диявол, який шаленів, подивився на нього і схилив голову.
Дякую.
— Н-н-не потрібно вдячностей. Мій язик — мій ворог, — сказав Аладур і вдарив себе по губах.
***Вони залишили село.
Сан Мін запитав у Невіла про Прау, Куміхо і монстра, що пишучи вогнем.
« У Ормурі лише одна Куміхо, Яна. А вогняних монстрів досить-таки багато... Але я знаю Прау".
- Він зараз у Ормурі?
« Так, Прау один з наймогутніших чарівників на півдні. Ми хотіли зробити його членом Ереріса, але він нам відмовив".
Сун Мін дізнався про його розташування і отримав трохи інформації про Яна. Вона була Куміхо, яка з роками еволюціонувала від стародавньої лисиці.
Зараз в Ормурі правила Яна, але тільки формально. Аладур розповів їм іншу історію.
« Яна не воює з людьми. Навпаки, вона виявляє до них симпатію".
- Кажуть, останнім часом у Ормурі пропадають люди?
« Хм... так, це правда. Але це не означає, що за цим стоїть Яна. Вона не в стані стежити за іншими монстрами, ось так і відбувається."
- Про що ти говориш?
« Яна раптом прославилась тим, що вирвала серце обнаженого демона, який правив у Ормурі сотні років. Крім нього в Ормурі жило ще багато сильних нелюдей. Вони були під наглядом демона, але могли в будь - який момент вдарити його у спину... І раптом з'явилася Яна."
Не тільки Сан Мін, але й Ходжу також уважно слухав розповідь.
« Поява Яни була... Досить дивно. Вона раптово прийшла і, вирвавши серце, відразу ж втекла. Перед тим як вона з’явилася на світ, демон міцно тримався позиції намісника Ормура. Зневірений демон мав вплив на монстрів і стягнув страх, тому Ормур був безпечний для людей. Але тепер монстри вийшли з-під контролю".
« Я зрозумів, про що мова» — пробурмотів Ходжу після промови Невіла.
« КОЛИ Яна не робить жодних дій, інші монстри тепер полюють на людей, щоб набрати сили. З часом кількість пропалих тільки зросте, — сказав Невіл. - А, згадав дещо про вогняного монстра. Я маю відповідний опис серед знайомих. Його звуть Цзоу".
« Цеце? Він канчіль".
— Канчол?
« Є багато видів монстрів. Канчол Цезоу — водяний змій, який змінився, але не зміг стати драконом. Хм... Я пам'ятаю його провал. Але за чотириста років він міг зміцнитися".
« Цезу теж в Ормурі. Про всяк випадок послухаєте про нього? "
— Да.
Не було гарантії, що саме Цзоу напав на село, тому треба багато чого дізнатися.
Диявол мовчав у Ормурі.
Як тільки у нього з'являвся час, він практикував Ці. Завдяки цьому атмосфера напруження трохи спала. Рубі стежила за словами, а Сан Мін приєднався до тренування Ци.
Також Сун Мін отримав повідомлення про те, що Селєрус не впоралася з лускою та кістками дракона. Це означало, що їм потрібен голова двофів.
Після того як Аладура від’їхала, пройшло чотири дні і Ормур замочив на обрії. Хоч і була ніч, але місто горіло вогнем.
« Ночі в Ормурі прекрасні, бо монстри віддають перевагу нічому сонцю », — сказав Годжу.
— Нам варто дочекатися дня?
"Ну, якщо хочеш битися з нелюдом, то краще вибрати денний час."
Оскільки Сун Мін був нелюдом, вони йому довірилися і заночували на вулиці перед Ормуром.
Їжа була готова, але Диявол, який замаскував світ, не сідав на стіл. Він, присоромившись дивився на Ормур.
- Ти в порядку?
— Да.
Він кілька разів ставив це запитання, і щоразу Диявол, який не був під владою Сатани, відповідав однаково. Санмін кинув, дивлячись йому в спину. Той довго роздивлявся ормур і зрештою присів.
— Извини.
— Все в порядке.
- Що за ганебність... О, і як я впав у таке розчарування? — Божевільний Диявол засміявся.
Сун Мін не знав, що сталося між ним і тією жінкою десять років тому. Так і не питав.
- Я не думав, що коли-небудь повернуся. Це було незатьмарне знайомство. Но... Я повернувся і дізнався, що її вбили. Тому мені треба помститися, — сказав Шам’явний Диявол, дивлячись на вогонь.
Рано - вранці, ще до того як зійшло сонце, всі прокинулися і почали збиратися. Яскраво вночі ормур на ранок затих. Вони підійшли до величезних воріт, але вартові не було видно.
Мабуть, вона і не потрібна. Це місто монстрів. Вони пройшли ворота і потрапили на широку вулицю. Сан Мін знову пролив всю інформацію в голові.
Спершу треба зустрітися з учителем Аладура. Завдяки Невілу вони вже знали, де його шукати.
— Хм...
Сун Мін, згадавши, де той знаходиться, придумався.
Прау був у публічному домі.