- Серце... дракона?
Сон Мін збирався не показувати свого здивування, але дивлячись на скарби Ходже у нього це не вийшло. Хлопець, відкривши рот, дивився на серце дракона.
— Не можу бути...
«Можливо», — Ходже говорив так, ніби в цьому немає нічого особливого, але у його словах кричала хвастощі.
І це природно. Серце дракона було тим скарбом, від якого найважче відмовитися. В теперішні часи рідко зустрінеться дракона, але навіть якщо тобі пощастить і ти його побачиш, то вбити його та витягнути серце - це вже щось за межами фантастики.
"Ох, мої найкращі роки... Дракон? Пф-фа, тоді вони були для мене як діти, раз - немає голови!» — весело базікав Ходже. « Я заліз на його спину і відірвав крила. Він благав про милість, але я просто бам!."
Поки Ходжу болтал, Сан Мін тихо сковтнув слину.
Він ніколи не думав, що побачить серце дракона. Сун Мін обережно простягнув руку до нього, але Годжу зупинив його:
"Почекай!"
- Що?
« Його не можна діставати. Серце дракона дуже примхливе штука, як тільки його витягнути, воно перетвориться на пил."
- Навіщо ти тримаєш його тут?
"Саме трофея".
- Але ти навіть не можеш його використати.
« І що? Воно мені і не потрібно."
- Мені потрібно.
« Що, з'їсти хочеш? А це непогана затія... Тільки не зараз, поклади його в ящик. Потім ми знайдемо звичайного мага, і він допоможе нам як дістати його."
Сан Мін закрив кришку ящика. Раніше він навіть не знав, як стерегти серце дракона.
Спочатку він вирішив залишити його, а потім запитати у Ебрарина що з ним робити.
« Так, відкрий інші ящики. Там багато всього хорошого".
Сан Мін підійшов до інших ящиків.
Цього разу один з них був повний блискучим золотом. Сун Мін взяв один з слитків. Це була грошова одиниця Ерн, яка використовувалась в Ерії. Раніше її використовували замість грошей.
« Це тобі не просто паперові банкноти. За один зливок можна купити ціле місто».
Гроші почали закінчуватися. Звичайно, вони спали на вулиці і могли заощаджувати. Але кожного разу, коли використовували гроші, то витрачали їх надто багато. Крім того, він не мав можливості заробити.
Сун Мін поклав зливки золота в сумку.
В іншому ящику лежали величезні діаманти. Якщо порівнювати з золотом, ця скринька була в кілька разів ціннішою. Сун Мін поклав і його в сумку.
Кілька наступних ящиків також були забиті золотом і діамантами.
Сон Мін вважав, що чим більше грошей, тим краще, але зараз, коли перед ним було стільки багатства, він почав втрачати зв'язок з реальністю.
"Скільки тут?"
Сумка була забита. Сун Мін витягнув ще одну і поклав туди ящик, а потім попрямував до інших.
« Зараз почнеться» — сказав Ходже, коли Сон Мін підійшов до ящиків.
Він відкрив їх.
Холодний вітерець обдурив його обличчя. Сун Мін в подиві пішов на пару кроків назад. З ящика поповз іней. Сон Мін був майстром трансцендентності, тому не відчував холоду, але навіть він відчув морозець, який проникав в його тіло.
« Це - щось більше, ніж вічний сніг".
Сон Мін, незважаючи на холод, підійшов до ящика.
У крижаній стуже лежав женьо.
«пробуй. Взагалі дуже важко подолати його холод, але ти зможеш"
Завдяки Чорному серцю Сун Мін зміг з'їсти його відразу.
Сан Мін підняв жішень. Його окутав жахливий холод, але як тільки він взяв женьшень в руки, він не відчув нічого, крім легкого поколювання.
Він відкрив рот і з'їв його. Горло було холодно, але він продовжував жувати.
Жорсткішень досягнув шлунка і в Сун Міна закрутилася голова, так що він швидко присів.
Зріст уходив в величезну кількість Нейгун. До цього він приймав еліксир, але концентрація був вдвічі сильнішою.
— Ха!
Сан Мін встав на ноги, все ще хитаючись. Він відчув легкість, коли Нейгун заповнила його тіло.
« Відкрий іншу скриньку» — знову сказав Ходже.
Сун Мін ще раз хвилювався, що знає Ходжу. У їхнє перше зібрання він вважав його ще тією дратівливою особою, але не зараз. Якщо так подумати, то щоразу, коли він був у небезпеці, Ходжу допомагав йому.
Він відкрив ящик, всередині якого лежав алхімічний камінь розміром з кулак.
« Це камінь зьвіра. Він досить довго опирався... але я прикінчив його. До того ж, я любив їсти отруту."
— Яд? Справді?
« Я люблю обіди. А якщо ще й додати до нього алкоголь ..." - розсміявся Ходже.
Сун Мін не розумів його, але розповідь заволодів. Якби Сан Мін не знав, що це отрута, то міг би постраждати. Він поклав камінь в рот. Цей чоловік виявився страшенно несмачним, але Сан Мін відчув надзвичайну силу наповнення його тіла.
[Ви отримали навички "Звичая вторгнення в тіло"]
Він давно не чув цей голос.
Сан Мін відкрив вікно, щоб перевірити стан. У ньому додалися нові навички.
"Це кістка і луска дракона, власника серця, яке ти щойно бачив"
Декілька ящиків були заповнені кістками і лускою, що світяться золотим кольором.
« Якщо передати це майстерові, він зможе зробити з них щось варте."
Залишився останній ящик. У ньому лежала ваза.
- Що це?
« Мої найцінніші скарби» — з радістю промовив Ходжу.
- Так що це?
« Не дивуйся. У цій вазі зберігається нескінченний алкоголь. І не лише алкоголь, ні, якщо ти доторкнешся до нього, то будеш пити його решту дня! І цей ангольський напій ніколи не закінчиться! Ха-ха! Як я сумував за ним всі ці 400 років ..."
— Нескінченні напої? Правда?
« Так! Скільки не п'єш, він не закінчується! Ти не можеш уявити, скільки алкоголіків кидали мені виклик тільки через цю вази."
Хоч Ходжу і був в захваті, але Сан Міну зовсім не хотів дістати цю вазу. Він ніколи не знаходив радості в алкоголі і вважав, що жучок та камінь були набагато корисніші.
« Ідіот. Ти не розумієш всієї цінності скарбів!"
У цьому місці були всі його коштовності. Серце дракона, концентрований камінь алхіміка, кістки та луску змія, а також золото і діаманти.
Він хотів залишити вазу, але Ходжу так наполягав, що Сан Мін просто поклав її у сумку. Оскільки більше не було що збирати, Сан Мін вийшов зі сховища.
— Ты тут? — Божевільний Диявол зустрів його біля входу.
Сан Мін кивнув.
У якийсь момент поруч зібралися духи, які зникли після появи Демона.
— М-м- м...
Здивований, Диявол був здивований тим, що отримав неймовірну енергію від Сун Міна.
Це було природно. Той з’їв жень і камінь алхіміка, тому його енергія збільшилася вдвічі.
- Знову?
Як тільки Сун Мін гірко посміхнувся і зібрався відповісти...
— О-о- о!
Ліс почав тремтіти. Ще сильніше, ніж коли з’явився обнажений демон. Духи схилили коліна. Земля тремтіла так, ніби стався землетрус, а дім Ходже впав.
"Мій до-о-ом!" - вигукнув Ходже.
Сун Мін пильно озирнувся.
Вібрація продовжувалась.
Він, сам того не розуміючи, здригнувся і подивився у певну точку.
«Хм» — Ходжу теж замовкнув.
Він відчув те ж саме, що і Сан Мін. Щось було поруч. Але ніхто не знав, що саме.
Але сила Ходжу підштовхувала його до цього.
« Ти підеш? » — запитав Ходже.
Якби у нього тіло, він би без будь-яких сумнівів пішов в тому напрямку.
Сан Мін мовчав.
Він просто не знав навіщо треба було йти туди.
« Я тебе не вмовлятиму. Це може бути небезпечно."
— А чи потрібно взагалі йти? — Сун Мін сумнівався.
И правда. Він знайшов усе, що шукав у лісі, і тепер йому просто потрібно слідувати за духами та вийти з лісу.
Сун Мін хотів про це сказати, але ліс знову зашевелися. Дерева побудувалися у величезній стіні. В іншому боці дерева звільнили дорогу.
- Що це? — вимовила Руби.
Сун Мін подивився на стіну в одній стороні і на дорогу до іншої.
"Здається, ліс не хоче відпускати тебе" - пробурмотів Ходже.
Він подивився на духів. Вони вишикувалися в ряд і схилили перед ним голови.
— Черт...
Врешті-решт, їм довелося йти.
***Кількість переслідувачів за тиждень у лісі різко зменшилась.
Ночі в лісі були жахливі і страшні, як власне, й дні. Злі духи провокували своїх криків, монстрів і людей своєю неймовірною силою. Багато членів сім’ї померли, борючись з ними. Вдень вони шукали Сан Міна за допомогою магії, але в цьому лісі йти по маршруту просто неможливо.
Як тільки натупала ніч з'являлися духи, монстри і нелюди.
Хто б не зійшов тут з розуму?
Члени сім’ї були талановитими майстрами, і кожен з них мав свої особливі навички. Але врешті - решт вони всього лиш люди, і їх, наче малих дітей ночами, окутав страх.
— Ми повинні припинити переслідування, — знову повторив нам Гун Хі Вон.
ЧЕ Галь Те Рен різко обернувся.
— Ми стільки страждали, щоб повернутися ні з чим?
— Якщо продовжимо, то ми всі помремо!
Нам Гун Хі Вон не втікав зорового контакту з Че Ґаль Те Реном. Між сім’єю нам Ґун уже були значні втрати, як і серед родини Тана та Че Галь.
Спочатку їх було 45, але тепер залишилося не більше 20. Деякі з них просто загубилися в темряві. Ніхто не знав, чи померли вони, або вийшли з лісу, і все ще блукають серед густих дерев.
— Якщо ми повернемося так і не знайдемо Примарного Копеносця, то нас просто обсміють. Ми не можемо...
— Тепер тебе хвилює тільки репутація? — Нам Ґун Хі Вон парував. - Якщо ти будеш впертий, я повернуся сам. Тому...
- Ти точно зможеш це зробити? Мо Ен Со Джин буде зі мною, — Че Ґаль Те Рен засміявся. — Неси чепухи. Звичайно, я не буду тебе зупиняти, якщо ти захочеш кинути її і піти самотужки. Але чи ви можете це зробити?
Нам Гун Хі Вон помінявся в обличчя. Він подивився на Мо Ен Со Джин.
Вона стояла з таким виразом обличчя, ніби не могла повірити, що Че Ґаль Те Рен згадав її.
— Я, я...
- Ти ж не хочеш повертатися? — Че Ґаль Те Рен все ще сміявся, перебивши її.
Тан А Хі спостерігала за ними. Насправді, вона теж хотіла припинити це все, але в той же час розуміла Че Ґаль Те Рена.
— Просто краще повернутися, ніж...
Саме в цей момент рука проколола Аладура зі спини...