Звук піску.
Лише шорх з годинника.
Насправді, вони не дуже корисні. Він не розуміє, скільки минув днів.
Він не хотів хвилюватися про це.
Світ, де нікого немає. Той, хто забруднив усю тишу.
Він вже звик до тиші на горі Муши. Як і до аскетизму. Він навіть думав, що тренування тут краще, ніж на горі Муші і в Шаоліні.
Принаймні, тут немає страждань від штрафів і почуття неповноцінності через Джі Хака.
Він сам відповідав за своє тренування, і йому це подобалося.
Спочатку.
Світ без жодного звуку виявився набагато гіршим, ніж гора Муші.
Минуло небагато часу з того, як він це зрозумів. Хоч би як багато він рухався, він не втомлювався.
Він не був голодний. Він сумував за сном. Він нудьгував за голодом, з жадобою.
У цьому не було потреби, але він представляв їжу і їсти, пити чи навіть вживати алкоголь. Але він нічого не відчував. Хоч би скільки пив, він не п'яний.
Ніхто йому не показував. Він чітко пам'ятав все про Ци, але він не міг використовувати її і відчував себе дивно.
Йому здавалося, що щось не так, але він не розумів що саме.
Незважаючи на все, у цьому світі свідомості він міг використовувати Ці.
Але вона швидко припинилася. Неправильна форма Ци впливала на її використання і біль від цього була реальнішим, ніж у фізичному світі.
Скільки часу пройшло.
Ще не 100 років?
З якоїсь миті він почав бажати цього?
10.
У піскових годинах залишилося ще багато піску.
Я втік від використання Безскінченності Коп'ї Дев'яті Небеса до основи Ран На Чар.
Я просто сміттєво.
13.
Так не може тривати. Я зрозумів це досить пізно. Люди не змінюються. Мінятись складно.
Тому вони грають роль. Не я, другі люди. Але вони не праві. Мій меч просто огидний. Ці слова нам Ґун Хі Вона спливли в голові. Я спробував використати Безкінченність Коп'я Дев’яті Небес.
Не виходить.
15.
Пригадай поєдинок з Джі Хаком. Згадай, чого він навчився.
У світі свідомості спогади ставали яв'ю. Я не забув тренування в Шаоліні. Я вдячний їм.
27.
Як би я не займався, болю в руках не було.
Я не втомлювався. Скільки б раз не зробив випад з списом.
30.
Тренування зі списами. Остро спис, ратище з тупим наконечником і багато інших ченців Шаоліня. Але я не монах.
41.
Чому я така людина?
50.
У піскових годинах залишилася половина.
53.
Але що я придбав?
60.
Ще трохи.
74.
Якщо я вийду звідси таким, як зараз, то сенсу в цьому немає. Нічого не зміниться. Я повинен померти. Я повинен вбити себе, слабака, сміття. Що буде в тій порожньо від моєї смерті? Що її заповнить?
80.
Примарний меч. Вибачте, що я вас убив. Ви не повинні були вмирати.
90.
Я зрозумів, наскільки безглуздий. У годинах залишилося трохи піску, але я не досягнув будь-якого прогресу. Я не був старанним? Протягом усіх цих 100 років я постійно тренувався зі списом.
Я почувався нікчемним навіть тоді, коли поряд не було нікого, з ким можна порівняти себе.
Десять осіб, які отримали подібне випробування від Теніра. Він сказав, що вони всі легко подолали 100 років. Що зі мною не так?
Я важко працював? Правда? Я не їв і не пив.
Я не займався. З якогось моменту я опустив спис і просто тихо сидів, убиваючи час.
Це важко змінити. Я хотів вбити слабкого себе, хотів стати сильнішим і прийшов сюди. Я й досі не вмів ходити. Я навіть не навчився повзати.
Я тільки навчився п'ятитися назад.
95.
Давай припинимо.
97.
Не можна зупинятися.
99.
Пісок майже закінчився.
100.
— Ще раз.
Сон Мін глухий прошепотів. Тенір сказав, що інші пройшли перші 100 років легко і навіть щось з цього винесли, але не Сан Мін.
За 100 років він лише тисячі разів тренувався зі списом.
Але Ци не зросло. У цьому місці немає різниці на безкласових, як і розвитку здібностей.
Він просто займався і займався. Він вважав повторення відповіддю на все.
Сан Міну це важко робила. 100 років... Скільки разів він розчарувався? Скільки разів він здавався? Скільки років він не брав списа до рук?
Що я зробив за 100 років? Що я відкинув, а що набув?
Нічого не змінилося.
Сон Мін, важко всочаючи ноги, підійшов до годин. Песок більше не спав.
Він потягнувся до годинників і зковтнув. Чи можна просто зупинитися прямо зараз?
Ні, не можна. Якщо я кину все, то нічого не зміниться. Навіть якщо я знову втечу, всередині мене змінився. Я подолав себе. Я можу потішити себе словами, що справився.
Але потім, зустрівшись зі стіною на шляху, я знову почну себе критикувати.
Не хочу.
Я більше не хочу так жити.
Сон Мін, прикусивши губу, схопив годинник.
« Придурок»
Сміх Теніра пролунав в голові.
Почався перший день нового сторіччя.
Познай безсилля. Познай слабкість. Знай безпорадність. Відкинь все. Не думай про те, щоб піти, а змінюй все. Не задовольняйтеся малим. Побажайте.
Вже минуло багато часу, коли він прокинувся після втрати свідомості.
Я відразу зрозумів. Я збожеволів на секунду. Або надовго. Я зовсім не пам'ятав той момент божевілля і що я робив.
Ні, мене це навіть не цікавить. Я лише шкодую про витрачений час. Я все ще слабкий.
Часу ще далеко. Тренування тут не впливають на фізичне тіло, але він зрозумів ще з переродження, що пам'ять є важливою річчю.
Тоді Сан Мін вижив як міг. Тепер він намагався прожити своє життя по-іншому тільки тому, що пам'ятав життя, коли він був найманцем.
Він не нудьгував від тренувань. Він легко їх починав.
Часу ще далеко. Немає потреби використовувати кожну годину, яку я відведу.
Треба лише пережити.
Як завгодно, тільки не сходити з розуму.
У піскових годинах залишалося приблизно половина. Пройшло 100 років. Ці 100 років неможливо порівняти з попередніми.
Я можу визнати, що зробив кілька кроків вперед. Але цього ще недостатньо. Основи, Безкінченність Коп'я Дев’яті Небес, техніці розвороту.
Спробуємо.
Потрібно тренуватися, щоб привести в порядок тіло, енергію і душу. Коли ми відновлюємо душу, то зі стіною доведеться зіткнутися. І кожен долає її по-своєму.
У цьому світі також можна зіткнутися зі стінами.
Спробуємо. Все одно часу достатньо. Якщо не вистачить, то перевертаєш годинник.
Здається, так можна досягти мети. Сан Мін був задоволений.
Вперше за стільки років.
Песок більше не спав. Пройшло 200 років. Сан Мін прокинувся від глибоких роздумів.
— Просто неймовірно, — пробурмотів він зморщившись.
За 100 років він не тільки не подолав стіну, але й відчував, що зовсім не просунувся вперед.
Сон Мін зрозумів, наскільки мізерні його здібності.
Може і не тут, але в дійсності його прагнення розвитку Ці потихеньку збулися. Якщо подумати, то всі ці факти доводили його ріст.
Але у світі свідомості немає доказів. Тут Сан Мін відкривав Ці не з чиєїсь допомоги, а самостійно. Тому його ріст сповільнився.
Якби Сун Мін народився не безкласовим чужинцем, а таким як Джі Хак чи Нам Ґун Хі Вон, йому б не потрібна була допомога. Він би швидко досяг своєї трансцендентності.
- Я б став як Ві Джі Хюн. Вона має не лише талант, але й велику підтримку.
Так, все. Досить. Вони - це вони, а я — це я.
Сан Мін повільно піднявся. Донедавна він відчував тільки безсилля, але зараз і це зникло.
Він звик до самопожертви, хоча це не допомагає росту.
« Цього разу 300 років, — пробурмотів Сун Мін і простягнув руки до годин.
Якщо він їх переверне, то ще 300 років проведе тут.
Врешті-решт, він тренувався 600 років.
Сан Мін без коливань перевернув годинник.
Після 600 років він точно буде задоволений Ці.
Він зрозумів, що потрібна не лише жертва. Душа, енергія, тіло. Саможертовність не вистачає, щоб привести їх до порядку. У цьому світі не існувало втрати фізичних здібностей, але для майбутнього в реальному світі потрібно було навчитися балансу.
Поділити 300 років було легко. Він намалював лінії на годиннику. Він поділив час на 3 частини приблизно по 100 років.
Сто років самопожертви для Безскінченності Копія Дев’яті Небеса, 100 - річна техніка розвороту.
Він так думав.
Тренування в 300 років було нудним, але він залишився задоволений. Його розум був чистий, як ніколи.
Все було так само страшно, як і в перші 100 років, але вже краще. Невже він звик? Сан Мін нахилив голову. У якийсь момент він перестав самостійно заступатися. Він не відчував себе нездійсненним. Він всього лише заглянув ще глибше. Він не знав, чи згадає про це пізніше.
Сподіваюся ні.
Він знову переверне годинник.
Він поставив перед собою мету. Він намагався зцілити рани від битви з Примарним мечем і його смертю.
Не вийшло.
Після 600 років тренувань він не зміг підняти списа, що вбило Примарного мечника.
— Ладно. Лише кілька спроб мені буде мало.
Сун Мін розсміявся і похитав головою. Звичайно Сан Мін насолоджувався невдачами. Немає потреби звинувачувати провал. Часу ще достатньо. Так що йдемо далі. Ще далі.
Через 1000 років він побачив стіну. Сун Мін розсміявся, схопившись за живіт.
За 1000 років він нарешті побачив стіну трансцендентності.
Тенір збрехав Сан Міну. У цьому світі вага мала не тільки свідомість.
Бажання виконувалися повільно. Як би він не тренувався, то не міг досягти результату.
Отже, генія божеволіла і померла. Вони не звикли до невдач і провалів. Вони знали свою вищість і вважали, що легко подолати випробування.
Але провалилися. Вони сходили з розуму від провалів протягом сотень років.
Але тільки не Сан Мін. Він звик.
До того, що він позаду, він ідіот. Що він не має таланту. Він звик до комплексу неповноцінності, самокритики та почуття нікчемності.
— За 1000 років я побачив стіну. Скільки мені знадобиться, щоб її подолати?
Сан Мін розплився у досить кумедному настрої.
Почалася 500 років.
— Я доторкнувся до неї.
Він зумів підняти спис, яким вбив Примарного мечника. Так, він зробив це.
Але він не міг зробити більше. Він не міг розкрити весь потенціал.
- Це точно я. Жалюгідний ідіот, — пробурмотів Сун Мін і підняв спис.
600 років.
- Коли я стану абсолютним майстром?
Дурні думки.
- Так я можу і збожеволнути. Або померти.
Але все ж...
- Спробую ще.
Сан Мін засміявся.