Сан Мін підняв голову. Вона стояла недалеко, Спалах Пэк Сого.
Вона стояла, тримаючи в руках квіти. Її біле волосся не підходило їй за віком, а одяг дуже відрізнявся від того, що вона носила на горі Муші.
— Ты? — Здивовано запитав Сан Мін.
Пек Сого не відповіла йому і лише мовчки дивилася на Сан Міна.
Через деякий час вона підійшла. Звук її маленьких кроків і вираз обличчя - все супроводжувалося гнітючою аурою.
- Що... Що ти тут робиш?
— До мене дійшла чутки, — тихо вимовила Пек Сого.
Вона відвела погляд від Сан Міна і подивилася на тіло Примарного мечника.
Незважаючи на те, що він був вампіром, використовував Технік Енергії його тіло змарнувалося до невпізнання.
Примарний меч помер.
Пек Сого зупинилася перед його трупом.
- Чи варто сумувати... Він помер як дурень.
У її словах з’являлася сумнів. Але це питання було не Сан - Міну, а самої себе.
Сан Мін мовчав, опустив спис.
- Давно не бачилися. П'ять років... Так? Я навіть не думала, що зустріну тебе в такому місці і за таких обставин.
Пек Сого з сумом подивилася на Сан Міна. Сун Мін також не міг уявити такого возз’єднання.
- Ти став сильнішим.
Вона похитала головою.
- Ці слова можуть звучати... трохи жорстоко. Я спостерігала за твоєю битвою з Примарним мечем. Я бачила, як ти мало не прогнувся під його атакою.
- Чому ти думаєш, що я можу сприймати ці слова як жорстокість?
— Якби ви боролися так далі, то ти б помер.
— Але я не умер.
— Я допомагала йому не втрутитися, — пробурмотіла Пэк Сого. — Я думала, що мені не варто цього робити. Різниця у ваших силах була очевидною, але... Я не могла втрутитися. Якби я завадила вам, це стало б образою вашої битви.
- Я не засуджую тебе.
Він розумів почуття Пексого. Вона ж майстер. Вона народилася в Мурімі і росла там, тому була притаманна традиційній Ерії.
Навіть якщо вона говорила, що через її допомогу розвернулась така невідворотна ситуація, вона була не з тих людей, які жаліли про свої дії.
— Я не умер.
Хоча й повинен був.
У Сан Міна прослизнула така думка. Але він одразу відкинув її.
Пек Сого подивилася на Сан Міна і кутки її уст злегка піднялися.
— Тому... Це добре. Якби ти помер сьогодні, я б не запобігла твоїй смерті... Але я б шкодувала про це.
- Ти віддала своїм ворогам? — запитав Сун Мін без задній думці.
Це може і набридливе питання, але він вже поставив його.
Після запитання він не знав, що робити, але вираз обличчя Пек Сого не змінився. Вона навіть кивнула головою.
- Навіть не заради тебе. Я прийшла сюди, щоб зупинити Примарного мечника, — сказала Пек Сого і нагнулась.
Вона розклала квіти, що тримала в руках, на грудях біля Примарного мечника.
- Він помилявся.
- Щодо чого? — Сан Мін не зміг втриматися від питання.
Слова Сон Ха До Іна і слова Примарного мечника про те, що у нього немає вибору, перемішалися.
- Що Примарний меч вибрав не бойове мистецтво, а Чорну магію... Невинним людям не слід шкодити, похитала головою Пек Сого і піднялася. — Я не знаю, з якими труднощами зіткнувся Примарний меч. І не знаю, навіщо він наробив це все. Я... Просто... Я лише отримала навідку про те, що він убив Сон Ха До Іна, главу Хуашаня. Я також чула, що він убив Хуашаньських ченців.
— Це неправильно?
Перша зустріч за п’ять років.
Коли Сун Мін покинув Пек Сого, він стільки разів представляв їх зустріч.
У чотирнадцять років, коли він жив як безкласовий, Пек Сого як і Ві Джі Хюн вплинули на Сан Міна найбільше.
Сан Мін навчився Ці у Ві Джі Хюн. І водночас він дізнався про свою слабкість. Він також почувався неповноцінним, коли зіткнувся з справжнім генієм.
Пек Сіґо навчила його взаємодіяти з людьми. Він зрозумів, що люди не можуть жити самі.
Після цього він дізнався про свої недоліки завдяки Джі Хаку і послу.
Для Сан Міна Пек Сого була дуже важливою.
Тому він не міг допустити її смерті. Він тренувався, щоб запобігти цьому.
Якщо вони ще раз зустрінуться...
Що б "я" хотів їй сказати?
— У кожного є справедливість, до якої він прагне. - Моє і твоє бачення справедливості можуть відрізнятися. Я вірю в справедливість, коли людина вирішує, що їй робити. Я не знаю, з якою метою і якій вірі ти прийшов сюди. Я не знаю, які почуття ти відчував до Примарного мечника. Так само і ти не знаєш, навіщо я прийшла сюди, і що я відчуваю до Примарного мечника.
— Я відчував відповідальність.
— А ты вырос.
Пек Сого хрипло розсміялася і похитала головою. Її слова були щирими.
- Коли я бачила тебе на Муші, я відчувала, що ти завжди перестараєшся. Ти намагався змусити невідповідний одяг добре сидіти на тобі, наче постійно обманював себе. Але зараз... Ти змінився. Ти став чесним з самим собою.
- Ти сказала, що прийшла зупинити Примарного мечника. Якщо ти не проти, не покажи мені причину?
— Я стою в Муримі, — відповіла Пек Сіґо. — Я вважаю, що збір Мурамів є найкращим для моєї філософії справедливості. Тому я змогла швидко опанувати інформацію про Примарний меч. Тому що ми вже зустрічалися на горі Муші. Я думала, що йому варто померти хоча б від моєї руки. Я не знала, що ти тут.
— Ты... — Сан Мин колебався. - Що ти думаєш про мене?
— Ти дуже змінився, — відповіла Пек Сого.
Вона ще раз подивилася на труп Примарного мечника.
- Твоя машина і Тви-візик відрізняються від тих, що були на горі Муші. У той час ти песимістично ставився до себе. Але я рада бачити, що ти змінився.
Ні.
- Пробач, я не зможу з тобою довго базікати. Я повинна була швидко розібратися з цією справою. Але оскільки все закінчилося, я мушу повернутися. І ти теж повертайся до себе.
— Ты... - Сун Міна не слухався. - Чим ти займаєшся? Ти можеш сказати мені?
« Я переслідую Ві Джі Хюн, — телепатія відповіла Пек Сого. - Я не можу розповісти в подробицях. Іншим разом... коли ми знову зустрінемося. Я зайнята зараз, і не можу домовитися з тобою про день. Але ми точно зустрінемося ...."
З цими словами Пек Сого і зникла.
Квіти, які вона принесла, залишилися лежати на трупі Примарного мечника.
Сан Мін хотів поговорити з нею про багато чого.
Але він не мав причини затримувати її.
— Переслідуємо Ви Джі Хюн?
Інформація з попереднього життя заплуталася. Примарний меч, який мав потрапити в підземелля разом з Пек Сого, помер тут від рук Сан Міна.
Примарний меч був вампіром. Це не змінилося. В минулому житті Ві Джі Хюн вбила вампіра.
Тоді що буде з Пек Семо? Пек Сого потрапила в підземелля разом з Ві Джи Хюн, і померла від її рук, але тепер вона переслідує Ві Джюн, тому що вона стала частиною Мурама?
Якщо це правда, то Сан Мін не зможе її умовити
Пек Сого сама сказала, що у кожного своє бачення справедливості. Це був один з принципів Пек Сого.
Але Сан Мін не мала принципів. У нього не було такої непохитної віри у що-небудь.
І Сан Мін не міг утримати Пэк Сого.
Навіть якщо б йому це вдалося.
Він точно знав.
Він точно знав, що потрібно зробити. Чого йому не вистачає. Від чого він біг і як жив. Що його смерть і воскресіння мали сенс.
Немає значення, що він прожив десятки років.
Сун Мін повернувся назад у свої чотирнадцять.
Досвід найманця і набутий характер.
Він вважав себе нижчою формою життя, яка набула низької самооцінки і почуття неповноцінності.
Він нічого не означав. Пустеля з минулого.
Він жив так, і це сформувало його характер. Він жив з думкою, що світ такий маленький.
Зеон, на якого хотів стати схожим Сан Мін, не був видатною людиною.
Мир великий. Я дізнався це. І коли я дізнався про це, то зникав. Тільки так треба було діяти. Треба відкинути. Відкинути почуття неповноцінності, самокритики і все інше. Найменник Сан Мін...
Зараз я інша людина.
Відколи...
Відколи я покинув колишній спосіб життя?
З яких пір я став не найманцем, в ролі якого жив 13 років, а справжнім "я" починаючи 14 років.
Коли я зрозумів, що світ великий? Коли я зрозумів, що треба міняти себе? Коли на мене поставили питання, Ві Джі Хюн стала відповіддю.
Хочу зустрітися з нею.
— Так шумно...
За чотири дні він зустрівся з Теніром і його байдужістю.
Він ніколи не обіцяв, що знайде його, але Тенір не почав повторювати своїх жартів і відразу відкрив двері.
- Ти вбив Примарного Меча. Дивно. Примарний меч був сильнішим за тебе. Навіть десяток таких як ти не зміг би впоратися з ним.
Протягом чотирьох днів Сун Міна багато чого запам’ятовувала.
Я, що змінює течія світу. Я, заплутаний у почуттях неповноцінності і самозадоволенні.
Як я почувався, коли боровся з Примарним мечем і вбив його? Докори сумління?
Докори сумління були не від вбивства. Я відчував докори сумління від зради.
Почуття провини від своєї слабкості.
- Ну і навіщо ти мене знову знайшов? Хочеш знати про своє життя? Твої розповіді не найрадісніші. Як і мої.
— Я хочу отримати випробування.
Сан Мін майже не спав. Чорні кола були червоні під його очима.
Сун Мін, який убив поодинці Примарного мечника, був у всіх на слух.
Слухи про те, що Сун Мін вбив Примарного мечника, від руки якого загинув Сон Ха До Ін, поширилися завдяки інформаційній Гільдії. А також, що Примарний меч був вампіром. До повного місяця.
— Яка жалість, - Тенір розкрив рот. — Мої випробування не такі милостиві, як Муші. Я вже розповів тобі про це. Десять людей. Десять чоловік прийняли виклик, але тільки троє вижили.
— Дай його мені, — перервав Сан Мін Теніра.
Той прикусив губу і подивився на Сан Міна.
Очі Теніра загорілися. Він засміявся.
- Сучий ти син! Ти просто хочеш здохнути? - Пробурмотів Тенір і підвівся. Пам’ятай: смерть від випробування не милосердна, і вона не безболісна. Я впевнений, що це випробування не зрівняється з жодними стражданнями у твоєму житті.
« Краще я перевірю це на собі, — відповів Сун Мін і потиснув зуби. - Тому дай мені виклик.
- Що? - Тенір підвищив голос.
Він підняв руки і все навколо перевернулося.
Все навколо зникло, і Сун Мін опинився в білосніжному просторі.
— Це світ свідомості, — сказав Тенір. - Тут жодні твої дії не вплинуть на твоє тіло. Це місце тільки для твоїх думок. Щось на зразок вікна стану, що показує поточний стан персонажа. Зрозумів? Покладаючись на свою пам'ять і талант, тут ти загартовуєш себе.
Сан Мін повільно оглянув усе навколо себе. Нікого не було.
— Тобі не варто хвилюватися про їжу і сон. Час, проведений тут, не відіб’ється на теперішньому світі. Ти звільнився від тіла і перебуваєш у просторі своїх думок, так що час сповільниться. Навіть якщо ви проведете тут мільярд років, у дійсності нічого не зміниться.
Тепер він зрозумів значення слова « рідин». Тенір помістив Сун Міна в маленький світ з пісковими годинами.
- Коли в цих годинах закінчиться пісок, це означатиме, що ти провів тут 100 років.
— А потім?
— Тебе вибирати. Вибратися звідси або провести ще 100 років. Якщо перевернеш пісковий годинник, відлік почнеться знову 200 років. Потім 300.
Жахливе випробування. Годинник свідомості. Можна піти або прожити ще 100 років.
Як би воно не закаляло Ци, неможливо перевірити, чи він дійсно може її застосовувати.
Навіть 100 років, проведених тут, не відбиваються на фізичному тілі. Залишиться тільки пам'ять.
- Хоч я сказав, що немає необхідності їсти, вибір за тобою. Ти власник цього світу. Тут можливо все. Постарайся зрозуміти це тут, — сказав Тенір і перекинув годинник. - Все, що станеться тут за 100 років чи більше у твоїх руках. Що ти візьмеш з собою в реальний світ теж. Сказати тобі ще дещо? Семеро з десяти збожеволіли. Тому що вони жили тут 100 років і нічого не відбувалося. Вони не могли зустрітися з кимось або тренуватися... Вони не отримували ніяких видимих результатів. Тому вони збожеволіли і померли. Це дивовижне видовище.
Тенір сміявся.
— Перші 100 років захаращені. Тому ти перевернеш годинник через свою самовпевненість. А ось 200 років... З того моменту ти почнеш сходити з розуму.
Тенір перестав сміятися і повернувся.
— А скільки протримаєшся ти?
Тенір зник. Сан Мін мовчав і дивився на пісковий годинник.
Він помедлив. І подумав про спис. Коп'є негайно з"явилося в його руці.
Тепер він до певної міри зрозумів слова Теніра. Це світ свідомості Сан Міна. Тут можливо все.
— Так, що ж...
Сан Мін зітхнув і стиснув спис.
Це був перший день 100 - річного випробування.