У пізніші часи основними військово-морськими базами Великобританії були бази Портсмут, базу Плімуту і військовий собор Фаслейн, найзнаменитіші з яких, Базу Портсмут було 60 відсотків надводних кораблів Британії.
Але найбільшим британським військово-морським портом перед Другою світовою війною був військовий імовірний база в Скапі на Оркни, яка також була яккорною стоянкою головного флоту Королівських ВМС на Британських островах. У порту було пришвартовано понад 10 великих військових кораблів, у тому числі авіаносці, лінкори та крейсери.
На карті видно, що німецький флот, бажаючи вийти з Атлантики, йшов або через Ла-Манш чи Північне море. У воєнний час прохід через Ла-Манш був неможливий, тому можна було пройти тільки Північне море.
Таким чином, битва за Північне море була панівною військово-морською стратегією епохи як для Німеччини, так і для Великобританії. Британська військово-морська база в Скапа-Бей була горою з п'ятьма пальцями над головою німецького флоту.
Німеччина, чия військово-морська міць була слабкою в оригінальну епоху, вирішила кинути всі сили і провести надсекретне таємний напад на британський флот, який мав найбільшу у світі воєнно-морокову силу.
Однак часті німецькі розвідки змусили британських військ бути у стані підвищеної бойової готовності. Щоб запобігти нещасним випадкам, британці наказали більшості військових кораблів переміщатися. Коли U-47 увійшла в Скапу, вона з подивом виявила, що велика гавань майже порожня, на якорі стояли тільки один лінкор і один гідросамолет.
І атака була проведена на кілька місяців раніше запланованого терміну, до того як британці встигли перекинути лінкори в гавань. Десятки лівкорів були просто спокійно пришвартовані.
У 04:50 третя хвиля оперативників повернулася в повному складі.
Він з хвилюванням наказав: « Це наш тріумф! Брати, ми герої Імперії!"
"Триумф!" « Усі підвищили голос і закричали, їхні обличчя були сповнені хвилюванням.
Підводний човен повільно розвернувся і попрямував у ту сторону, звідки вони прийшли.
Коли вони вирушили з Коркської протоки, вже було за шість годин.
Раннє ранкове сонце освітлювало військово-морську базу Скапи. Коли пролунав сигнал пробудження, моряки встали на борту різних лінкорів, зробили ранкову зарядку, помилися і почали їсти так як годиться; атмосфера була жвавою та насиченою.
"Протягом кількох днів мені набридло до смерті." — У їдальні одного з військових кораблів моряк скаржився, поїдаючи свій сніданок. Хоча кораблі причаїлися, морякам не дозволили зійти на берег і вони залишалися на борту протягом останніх декількох днів. Тому не було так багато людей, подібних до нього, які були повні скарг.
"Це не через цих фріців. Я чув, що останнім часом військові кораблі фріців здійснюють безглузді переміщення, і найвищий керівник хоче знайти можливість знищити їх відразу. Тому нам доведеться залишатися в режимі очікування».
Інший солдат сказав: « Ми не повинні втягуватися, окрім того що ми б'ємося у свої власні битви. — Він мав на увазі не німців, а високопоставлених і могутніх політиків Британської імперії: « Вони настільки високі та могутні, що можуть нам померти в бою. Я думаю, що німецький кронпринц правий, ці хлопці не можуть дочекатися початку війни, щоб ...."
Не встигли слова покинути його рот, як той що сидить поруч солдатів поспішно штовхнув його ліктем: « Заткнися, якщо ти дозволиш лейтенанту Джонові почути це, ти будеш арештований».
Солдат, який щойно говорив, зневажливо вигукнув: « Він думає, що тільки його сім’я там загинула? Мій батько також впав на берег Сомми під час Першої світової війни. « Насправді він знав, що лейтенанту Джонові було набагато гірше за нього; в Ютландській битві покійні дід, батько і дядько Харріса Джона мали нещастя бути потопленими німцями на одному ліккорі. Тому лейтенант Джон мав болісну ненависть: « Я думав: він так ненавидів німців, але чому не звинуватив Бетті? »
У січні 1916 року адмірал Шеєр, який став командувачем німецького морського флоту, вирішив напасти й кинути виклик британському морській вищості. Він наказав Адмірал Гіпперу вести п'ять бойових крейсерів, 5 легких крейсерів і 30 есмінців в якості приманки, щоб виманити британський флот з порту для переслідування.
Головні сили флоту Океанів, які очолювали Шеєрар, були заховані у 50 - милях позаду Фантового флота, готові зібрати і знищити нападника.
Британський флот вже розшифрував німецький телеграфний код і мав точну інформацію про подорож німців. Адмірал Джелліко, головний британський флот, розробив план боротьби з німецьким флотом: 4 лікеру, 6 крейсерів, 14 легких крейсерів і 27 есмінців під командуванням віце-адмерала Бетті в якості передового флоту повинні були переслідувати наближного морського флота Хіппера та чекати, поки німецький морський флот під керівництвом Шеєра підійде й знищить їх. Німецький морський флот підійшов до місця облоги, симулюючи поразку і завиваючи противника.
Головний флот Джелліко пішов за ним і заклав замкнуте коло навколо німецького морського флоту, щоб знищити його.
У 14:00 31 травня британський передовий флот під командуванням Бітті досяг моря, де він мав з’єднатися з основним кораблем. Але в цей час один з легких крейсерів флоту Бетті, « Ґатира», помітив легкий крейсер Елпіна Хіппера. Майже в той же час « Елпин» помітив і інший корабель. Обидва флотилії одночасно оголосили бойову тривогу, палуби були зайняті, а знаряддя вели вогонь один по одному. Два авангардних флотилії мали відношення 10 до 5, і британці були дуже привілейовані. Враховуючи нерівномірність сил, німецький флот відмовився вступити в бій і « Гіппер» повернув на південний схід до основної частини Океанського флоту згідно з заздалегідь розробленим планом.
Коли Бетті побачила, що жирне м'ясо ось-ось вислизне, вона вже давно викинула заплановану місію з вікна. Він не перевірив подальшу ситуацію з противником у навколишніх водах, а вчасно докладав Джелліко. Натомість він дав поспішний наказ: « Викоректувати курс і переслідувати на повній швидкості!»
Оскільки вони були так далеко один від одного, то чотири лінкори "Бетті" не змогли визначити прапормана. До того часу, коли вони отримали наказ, потужні, але повільні лінкори відстали від крейсерів на 10 миль.
Бітті не міг думати далі, бо він дуже хотів битися і погнався за ворогом шістьома крейсерами.
Ця « велика помилка», як назвали її британські історики після війни, призвела до того, що Британський флот поніс величезні втрати.
Оскільки німецькі кораблі використовували передову уніфіковану систему керування рухомим вогнем, то кількість гармат була набагато вища від британських кораблів і потужність німецьких бронебойних куль також зросла ніж Британська, хоча співвідношення сил було 6:5, але британці не мали переваги.
Лише через кілька хвилин дві британські крейсери були знищені і 1 поранений.
27 000-тонний корабель Queen Mary розламався на дві частини і швидко затонув, залишивши в живих тільки дев'ять з 1 275 членів екіпажу.
На жаль, родичі лейтенанта Джона служили на кораблі «Queen Mary».
« Як вони можуть підвищувати його до маршу після того, як загинуло стільки солдатів? Я думаю, що він простий боягуз і підлець".
Раптом почувся гучний удар, і перед тим як британський моряк встиг закінчити свою скаргу, пролунав вибух, який майже розірвав його барабанні перетинки. Він відчув, як підлогу під ним похитався, і не встиг знайти, за що вхопитися, наскільки нестійко впав на землю.
« Що відбувається? » « У такому безладді, як і він, були не один і не двоє людей, а натовп озирнувся у жаху, побачивши, що посуд на столі повільно сповзає в сторону.
Всі втратили дар промови від шоку, корабель накренився!
"Уразлива атака!" — Не відомо, хто це був, але пролунав різкий крик.
https://literna.net/uk/books/246-ya-stav-spadkoyemtsem-nimechchini