Люди на човні пройшли шість місяців ретельної підготовки для цієї секретної операції, і тепер навіть кухар човна вправно керував цими рушницями.
« Починайте операцію!» — Прин віддав наказ рухатися, схопив давно приготований водолазний костюм і почав переодягатися в нього.
Кілька стурбованих перший офіцер збоку відговорив йому: « Капітан, буде краще, якщо я піду першим. Якщо трапиться нещасний випадок, це теж вимагає вашого командування".
Прин поплескав його по плечу: « Ти сказав, що духи наших предків благословляли нас, які можуть бути проблеми?». — Але на всяк випадок приготуй вибухівку. Цього разу ми веземо стільки сучасного обладнання, що це не повинно потрапити до рук британців".
"Так!" — Перший помічник кивнув і запровадив кількох людей завантажувати вибухівку в торпедний відсік, а також у енергетичне відділення та інші місця.
Команда « Перша дія » перевдягалася у костюми з водою, і підводний човен повільно піднявся до вихідних люків, відкривши поверхню води. Хоча вони могли вилізти з торпедних апаратів, але не тільки кисневе обладнання, а й величезні прилади нічного бачення. Для зручності їм довелося входити і виходити через вихідний люк. Ніхто не виявить їх підводний човен у темряві, якщо тільки посеред ночі сюди не загляне прожектор.
"Поїхали!" — Група з дванадцяти чоловік вийшла з люку підводний човен і стрибнула у воду. Коли Прін увійшов у воду, він не міг здригнутися: хоч літо було, то вночі вода все ще була трохи крижаною.
Дванадцять осіб розділилися на чотири групи і поплили до підводного човна. Доставивши гаєчний ключ з пояса, Прін знайшов гайку і почав розбирати пропелера.
Хоча німецькі інженери максимально спростили процес демонтажу, кожен рушій все ще втримувався на місці більше ніж тридцять гайками, і для його розбірки все одно потрібно було певних зусиль. Було добре, що кожна команда з трьох мала доглядати всього про десять горіхів.
Знімаючи рушії, вони перемістили їх у передню частину торпедного порту підводного човна. На той час моряки вже наполовину висунули голівку тактичної бомби з торпедного порту.
Цей крок теж був непростим. Щоб запустити звичайну торпеду, її потрібно було « вистрілити» повітрям під високим тиском; ця головна частина тактичної бомби не була торпедою, тому моряки повинні були залізти в трубу з боєголовкою, закрити задню кришку і заповнити її морською водою, потім відкрити передній дах, і мореплавці у труби повільно витягали бойловок із сурми.
Прину та інших довелося докласти чималих зусиль, щоб закріпити боєголовки перед пропелерами. На щастя, ці боєголовки були створені з приладами плавницького плавання. Інакше вони мали б опуститися на дно разом із нею.
Зробивши кілька вдихів, Прін сів на переднє сидіння водія і керував ним швидкістю, напрямом та підніманням; інший моряк сів ззаду, а потім чотири команди попрямували до своїх цілей.
Максимальна швидкість цього рушія могла підтримуватися тільки на рівні 3 вузлів. Якщо швидкість занадто висока, це не лише впливає на відстань польоту, але й може вибити маневрувальний з колії. За нормальних умов пілот міг майже не висовувати підборіддя з води. Якби вони зіткнулися з патрулюваним кораблем, то мусили б зануритися під воду, щоб зорієнтуватися.
Коли рушії, якими керував Прін були на відстані понад 50 метрів від лінкора-цілі, він відкрив клапан затоплення і почав повільно занурення.
Невдовзі їхні голови також занурилися у воду. Коли він бачить, що на рульному колесах, які світяться в темряві глибиномер, то затопив клапан і рушив уперед.
Темнота ставала все глибшою, і хоча прилади нічного бачення, які вони носили, були добре захищені від води і могли використовуватися під водою, врешті-решт, вони не були настільки високотехнологічним передовим обладнанням, як у пізніший час, а оскільки щільність морської води набагато більше, ніж густина повітря, ефект з приладів нічного видіння можна було описати тільки як краще, аніж нічого.
Пройшовши ще деякий відстань, матрос на задньому сидінні постукав його по плечу, і він зрозумів, що знаходиться під кораблем-цілемою, тому він вимив двигун, відкрив вершний клапан і дозволив рушницям повільно підніматися.
Під час цього процесу він повинен був бути дуже обережним: на дні човна були прикріплені всілякі предмети, які могли розірвати гідрокостюм і привести до просочування морської води, якщо б він не був обачним. Вони багато разів стикалися з подібними ситуаціями під час навчання, і в цей момент були ще більш безсилими.
Невдовзі після того, як він двічі постукав по плечу, моряки позаду нього знайшли кіль.
Кіль — це один з найдальніших елементів, що сполучають бушприт і джприт у центрі основи корпусу. Отже, після серйозного пошкодження киля корабель або розламиться на дві частини, або загине, а то й отримає ушкодження і навіть якщо його захоче відремонтувати, це буде неможливо протягом півтора року.
Моряк прикріпив кіль спеціальним затиском і простягнув мотузку, щоб скріпити другу заявку; потім двоє чоловіків разом обмотували шнури навколо гака боєголовки, відділивши її від гвинта.
Оскільки через втрату цієї ваги рушець сплив вгору безконтрольно, Прін довелось поспішно відкрутити клапан затоки, щоб запобігти зіткнення з кораблем.
Вони переключили таймерний вибух на боєголовці шість годин пізніше, коли Бойловка, починена 450 кілограмами вибухівки, з гуркотом вибухнула і нищила морський колосс над головою. Тикання годинника вибуху звучав секундою за секунду, коли матрос пішов назад на заднє сидіння рушника, а Прін запустив двигун і виплив з-під великого корабля повільно піднімаючись до субмарини.
На вершині підводного човна був блимаючий інфрачервоний маяк, тому вони легко визначили місце розташування судна. Оскільки він був інфрачервоним, то також не був заметений, тільки тим з них, у кого були окуляри нічного бачення.
Перший офіцер вже чекав на другу оперативну групу: « Ви в порядку?»
Незважаючи на втому, Прін усміхався від хвилювання: « Все гаразд, покваптесь, ми не маємо часу».
Тільки коли друга оперативна група була вже далеко, Прін повернувся у свою каюту, першою справою він зняв мокрий гідрокостюм, обгорнув навколо себе ковдру і зробив кілька гортків гарячої кави.
Потім він перевірив час — було три хвилини двадцять сім.
Вони прибули до каналу Якок 1:05 ранку; витратили майже годину на пересікання каналів і увійшли в Скапу о 2:03; зняли рушії, завантажили боєголовки, відправились робити великий подарунок ворожому кораблю та повернулися назад. Хоча демонтаж рушіїв вже не вимагав, вони могли відразу завантажувати бомби і йти; але до світанку вони змогли відправити максимум іншої хвилі, після чого їм довелося б скористатися ранковою темнотою для відходу.
Але три хвилі — це досить багато, і якщо між ними не буде ніяких сюрпризів, то вони зможуть зібрати цілі 12 великих лінкорів; навіть коли будуть по 10 000 тонн кожен з них, це буде найбільший тунель на сьогоднішній день!
Вони зіграють дивовижне видовище!
https://literna.net/uk/books/246-ya-stav-spadkoyemtsem-nimechchini